Автобіографічна й наукова повість «Перед сходом сонця» – исповедальный оповідання про те, як автор намагався перемогти свою меланхолію й страх життя. Він уважав цей страх своєю щиросердечною хворобою, а зовсім не особливістю таланта, і намагався побороти себе, вселити собі детски – життєрадісне світосприймання. Для цього (як він думав, начитавшись Павлова й Фрейда) випливало зжити дитячі страхи, побороти похмурі спогади молодості. І Зощенко, згадуючи своє життя, виявляє, що майже вся вона складалася із вражень похмурих і важких, трагічних і що уражають. У повісті біля ста маленьких глав – оповідань, у яких автор саме й перебирає свої похмурі спогади: от дурне саме – убивство студента – ровесника, от перша газова атака на фронті, от невдала любов, а от любов удала, але швидко знудила… Головна любов його життя – Надя В., але вона виходить заміж і эми – грирует після революції
Автор намагався утішитися романом з не – якої Червоній, вісімнадцятирічною замужньою особою досить необре – менительных правил, але її облудність і дурість нарешті набридли йому. Автор бачив війну й дотепер не може вилікуватися від наслідків отруєння газами. У нього бувають дивні нервові й серцеві припадки. Його переслідує образ жебрака: найбільше на світі він бо – ится приниження й убогості, тому що в молодості бачив, до якої підлості й низькості дійшов жебрака, що зображує, поет Тиняков. Автор вірить у силу розуму, у мораль, у любов, але все це на його гла – зах валить: люди опускаються, любов приречена, і яка там мораль – після всього, що він бачив на фронті в першу империалисти – ческую й у цивільну?
Після голодного Петрограда 1918 р.? Після залу, що гогоче, на його виступах? Автор намагається шукати коріння свого похмурого світогляду в дитинстві: він згадує, як боявся грози, води, як пізно його отня – чи від материнських грудей, яким далеким і страхаючої здавався йому мир, як у снах його настирливо повторювався мотив грізної, що вистачає його руки… Начебто всім цим дитячим комплексам автор отыскива – ет раціональне пояснення
Але зі складом свого характеру він ні – чого поробити не може: саме трагічне світосприймання, хворе самолюбство, багато розчарувань і щиросердечні травми сдела – чи його письменником із власним, неповторним кутом зору. Впол – Не по – советски ведучи непримиренну боротьбу із собою, Зощенко намагається на чисто раціональному рівні переконати себе, що він може й повинен любити людей. Джерела його щиросердечної хвороби бачаться йому в дитячих страхах і наступній розумовій перенапрузі, і якщо зі страхами ще можна щось зробити, то з розумовим перенапря – жением, звичкою до письменницької праці не поробиш уже нічого
Це склад душі, і змушений відпочинок, що періодично вуст – раивал собі Зощенко, нічого отут не міняє. Говорячи про необхідність здорового способу життя й здорового світогляду, Зощенко забыва – ет про те, що здоровий світогляд і безперервна радість життя – доля ідіотів. Вірніше, він змушує себе про це забути. У результаті «Перед сходом сонця» перетворюється не в повість про торжество розуму, а в болісний звіт художника про марну боротьбу ссобой.
Породжений співчувати й співпереживати, болісно чуйний до всього похмурого й трагічному в житті (будь те газова атака, самогубство приятеля, убогість, нещасна любов або регіт солдатів, що ріжуть свиню), автор дарма намагається себе запевнити, що може виховати в собі життєрадісний і веселий світогляд. З таким світоглядом писати не має змісту. Вся повість Зощен – До, весь її художній мир доводить примат художньої інтуїції над розумом: художня, новелістична частина по^ – вести написана превосходно, а коментарі автора – лише беспо – щадно чесний звіт про цілком безнадійну спробу. Зощенко намагався зробити літературне самогубство, дотримуючись велінь геге – монов, але, по щастю, не превстиг у цьому. Його книга залишається памят – ником художникові, що неспроможний перед власним даром.