(за уривком “Пострiли в тайзi”) Iван Багряний, письменник-емiгрант, у романi “Тигролови” показав Європi образ украiнця, представника зневаженоi нацii, яку розтинали жахливими голо доморами, драконiвськими репресiями, але вбити не змогли. Роман не автобiографiчний. Але негаразди i страждання самотньоi людини в непрохiднiй тайзi не вигаданi Iваном Багряним, а ним пережитi. При змалюван нi життя украiнцiв у Сибiру письменник використав власнi враження вiд вiдвiдин Зеленого Клину. Тут живуть украiнцi, колишнi втiкачi й вигнанцi, якi були колись розкуркуленi радянською владою. У Зеленому Клину вони створили свiй украiн ський свiт, наповнений чистотою i гармонiєю. “I назви нашi люди подавали тут своi, сумуючи iнодi за рiдним краєм…”, Ї розповiдала Катерина Сiрко. Ця родина зберегла православну вiру i рiдну мову. Сiрки жили, дотримуючись народних звича iв i традицiй. I самi вони мужнi, гордi, упевненi, волелюбнi. Велике враження спра вила на Григорiя i зустрiч з iншими виходцями з Украiни Ї сiм’єю Морозiв: “Всiм такi, лише одним не такi Ї поглядом, життєвим тембром, iншою якiстю”. Дотримується народноi моралi й Григорiй Многогрiшний. Навiть маючи до звiл Наталки узяти коня, вiн не робить цього i бере лише харчi, сiрники i жменю набоiв. Суто украiнська вдячнiсть за гостиннiсть i доброту примушує його по вернутися до Сiркiв, щоб належно подякувати i розпрощатися. Як бачимо, зви чаi, традицii, заснованi насамперед на ментальностi украiнського народу; який вiдзначається доброзичливiстю, совiснiстю, гостиннiстю, показанi не даниною вiками усталеному, а дiйовою, спонукальною силою.
Роман “Тигролови” має проекцiю не тiльки на сучасне авторовi, а й на мину ле та на майбутнє. Образи украiнцiв Ї представникiв колись славних козацьких родiв Многогрiшних, Сiркiв, Морозiв
Ї не просто типовi, вони Ї яскраве пiд твердження, що генеалогiчне дерево не втратило сили через столiття, що в жи лах нових поколiнь тече така ж гаряча, непокiрна козацька кров.