Ще десять рокiв тому ми навiть i не знали про тi страшнi подii. Лише десь, у деяких книжках, були якiсь спогади про неврожай 1932 року. Але з проголошенням незалежностi Украiни почали з’являтися “цiкавi” i жахливi факти з нашоi iсторii, iсторii будiвництва соцiалiзму задля щастя людей. Саме у нашi часи побачили свiт забороненi книжки, якi глибоко розкривали всю ту ганебну полiтику партii щодо Украiни. Так, твiр В. Барки “Жовтий князь” розповiдає про страшнi подii голоду 32-33 рокiв. Цей роман є лiтописом сiмейного життя родини Катранникiв.
Чому так сталося? Що спричинило жахливий голод? На це питання можуть дати вiдповiдь такi факти: саме у той час Сталiн вирiшив, що треба будувати мiцну, потужну воєнну промисловiсть. Але як? Захiднi краiни грошей на це не дадуть, самi не зможемо – нема нi коштiв, нi верстатiв, щоб обладнати новi заводи! А що робити, де дiстати кошти? У селi! Саме на село лiг той тягар – i прогодувати мiста, i дати хлiб державi, щоб було що продати закордоном, i все, все, все… Саме у той час у селян вiдiбрали усе, що вони виростили за рiк. Дiйсно, продавши за найнижчою цiною зерно, СРСР купив усе необхiдне обладнання для воєнноi промисловостi. А село?.. Село опинилося у такому жахливому становищi, що навiть деякi партiйнi керiвники були наляканi. Саме про становище села розповiдає роман “Жовтий князь”. Автор глибоко розкриває ту проблему. Залишившись без хлiба, село голодувало. Люди не тiльки поiли усiх собак, щурiв, домашнiх тварин, а почали перетворюватись на канiбалiв. Чи може нормальна людина з’iсти своiх дiтей? Нi! Але до цього iх довела радянська влада… Село вимирає, люди деградують, а партiя заявляє, що народ почав жити краще!.. Невже все так погано, невже це – кiнець? Нi! У той час народ вижив. В автора також є надiя: вiн залишає живим Андрiйка; саме в нього автор вкладає надiю на краще. Попри все народ живе!!! Зараз ми навiть не можемо собi уявити тi подii. Але це – наша iсторiя, якою б вона не була. Ми всi мусимо пам’ятати тi злочини радянськоi влади. Iсторiя називає багатьох злочинцiв XX столiття, таких, як Гiтлер, Хо Шi Мiн. Але чомусь нiхто не називає iм’я “батька народiв”! Скiльки людей загинуло у концтаборах, скiльки загинуло у пiдвалах НКВД, скiльки загинуло вiд голоду… Мене дуже дивують тi люди, що зараз ходять з портретами Сталiна й називають його “вождем народiв”. Вiн скоiв багато злочинiв проти людства, вiн – злочинець! Але найжахливiше те, що своi, украiнцi, допомогли тим, хто пограбував село; те, що наш народ мовчав! Народ, що не корився нi татарам, нi полякам, нi туркам, скорився якiйсь партii. Я вважаю, що краще загинути зi зброєю в руках на полi битвi, нiж помирати як останнiй собака. Ми великий народ – не частина росiйського! У нас славне минуле, i ми повиннi завжди боротися проти наших гнобителiв! Ми – народ!