ДІЙОВІ ОСОБИ:
Мічурін Іван Володимирович.
Олександра Василівна — дружина Мічуріна.
Терентій — робітник Мічуріна. Калінін Михайло Іванович.
Карташов — професор, представник формальної генетики (вейсманіст).
Хренов — козловський справник. Отець Христофор — благочинний.
Б и к о в — міський голова.
Б и к о в а — його дружина.
Соколова— О р л о в а — родичка Бикових, дружина члена міської управи.
Бурьонкін — листоноша.
Рябов,
Синицин (Павлуша),
Лісницький Федір,
Лісницький — його син,
— учні Мічуріна Пашкевич — академік.
Дружина Пашкевича.
Донька Пашкевича.
К і ч у н о в — професор.
Сивцев — професор, представник формальної генетики.
Наташа Жукова — студентка.
Візник.
Мавра — служниця Бикових.
М а й є р с,
Берд,
Перекладач, Вартовий,
— американці
Червоноармійці, командири, ревкомівці, робітники, селяни, студенти, садівники, піонери та інші.
Дія відбувається в місті Козлові — нині Мічурінську.
ДІЯ І
КАРТИНА ПЕРША
Будинок з верандою в саду. Біля хвіртки зупиняється Лісницький. Він прибув здалеку: кашкет в пилюці, вицвілий піджак. Торбинка, чайник, вузлики, пакунки. Він молодий, життєрадісний, очі
голубі.
Біля грядки працює Т е р е н т і й.
Лісницький. Здорово! Тут живе Мічурін?
Т е р е н т і й. Живе він тут, та десь немає вдома. Губернію пішов оглядати.
Лісницький. Досада! Сім тисяч верст проїхав! Нема, кажеш?
Терентій. Нема! Вже другий місяць блукає.
Лісницький. Чого це він?
Терентій. Неправильна, каже, природа. Все, каже, не так: росте себто все невірно. І ходить та сердиться або замислиться й мовчить. Нелегка доля…
Лісницький. Велика, отже… І ходить, треба га-‘дати, неспроста, і сердиться недарма.
Вдалині з’являються двоє подорожніх.
Перший подорожній. Гей! До Мічуріна куди?
Терентій. До Мічуріна? (Побачивши вдалині Мічуріна). Дозвольте. Либонь, іде. Дивіться! Лександро Василівно!
На ґаночку з’являється Олександра Василівна.
Олександра Василівна. Він… Біднесенький! Весь у поросії
Т е р е н т і й. Еге. Одні вуса стирчать. Піти поки що від гріха. (Виходить).
Олександра Василівна (за сцену). Іване, здрастуй!
Всі. Здрастуйте!
З’являється М і ч у р і н, засмаглий, запорошений, стомлений.
М і ч у р і н. Привіт дому. Подорожнім привіт.
Олександра Василівна. Господи, як висох! Ну, чистий Дон-Кіхот з картинки. А засмаг та обносився як! Стомивсь, певне?
М і ч у р і н. Ні.
Олександра Василівна. Ну… як же ні? Тож обійшов, я бачу, половину Росії.
Лісницький. Широка картина!
Перший подорожній. Сувора!
М і ч у р і н. Сумна картина. Все, що давним-давно випадково потрапило під руку землеробові,— злаки,— все вироджується, куди не глянь.. Такі ж убогі сільські сади: аніси, боровники та інші — археологічні рідкості, копійка ціна.
Лісницький. А на півночі скрізь хвоя шумить, пане. На тисячі верст.
М і ч у р і н. Тисячі верст та тисячі літ. (До подорожніх). Звідки будете?
Перший подорожній. Сибірські.
Другий подорожній. З Уралу.
Лісницький. З Далекого Сходу. Ось вам лист від пана Куроша.
М і ч у р і н. Дякую. Сашо, от гість!
Лісницький. Лісницький Федір. Привіз вам насіння — мигдаль, монгольський бобовник…
Мічурін. Бобовник?! Дорогий мій, як я його чекаю!.. (До дружини). Сашо!
Лісницький. …тайгова груша, китайська яблуня, лимонник, виноград!
Мічурін. Сашо!.. Слухайте, та ви золота людина! От тепер я багач! (До дружини). Тепер ми багачі з тобою!
В глибині сцени, біля воріт, зупиняється візник. В колясці три американці, з них один перекладач.
Перекладач. Хеллоу! Ге-е! Тут живе містер Мічурін!
Лісницький. Тут. Візник. Ось стоїть! Диковина! Перекладач. Хеллоу!
М і ч у р і н. Зараз! (До подорожніх). Заждіть трошки. (Підходить до американців).
Олександра Василівна іде в дім.
Перекладач. Джентльмени, ми приїхали. (До Мічуріна). Пліз . Візьміть.
Мічурін бере чемодан. Американці ідуть слідом за ним до веранди. Лісницький і подорожні залишаються біля хвіртки.
М а й є р с. Яке все незвичайнеї
Б е р д. Я нічого не бачу тут незвичайного, окрім пилюги й вибоїв. Чорт мене поніс у цю диру. М а й є р с. Ви невдоволені?
Б е р д. Я не бачу тут найменших ознак діла. ФуІ Ай-ай! Фу! Мені здається, ми не туди потрапили.
Майєрс (до перекладача). Скажіть, хай доповість.
Перекладач (до Мічуріна). Пліз. Можна бачити містера Мічуріна?
Мічурін. Можна. Я Мічурін.
Перекладач. Ви Мічурін?! Містер Майєрс, ось містер Мічурін!
Б е р д. Но!.. Містер Джін Мічурін?!
Майєрс. О, пардон! Ради бога.
Б е р д (кидається до Мічуріна, вириваючи один чемодан, до перекладача). Чорт вас побери! Беріть чемодани! Я вас прожену к чорту. Дайте чемодани!
Перекладач. Дайте чемодани! Містер Мічурін, ради бога!
Б е р д. Тисяча чортів! Містер Мічурін! Це оригінально! Ах!
Перекладач. Містер Берд каже, що це дуже оригінально. Він сам теж любить носити чемодани… (До Берда). Я кажу, що ви теж любите носити чемодани.
Мічурін. Це дуже похвально.
Перекладач. Містер Берд з цього почав кар’єру.
Мічурін. Так… Ну що ж. Похвально.
Майєрс. Здрастуйте. Професор Майєрс. Франк Майєрс, зі Сполучених Штатів.
М і ч у р і н. Дуже радий.
Перекладач. Зі Сполучених Штатів Америки! Юнайтед Стейтс. Директор інституту землеробства. М а й є р с. Містер Берд. Мій друг. Б е р д. Берд. Уоллес Берд.
Перекладач. Містер Уоллес Берд, найбагатша людина Америки.
М а й є р с. Я спеціально приїхав…
Перекладач. Містер Майєрс спеціально приїхав до вас на кращому пароплаві Америки де-люкс.
М і ч у р і н. Це дуже люб’язно. Я дуже радий.
На веранді з’являється Олександра Василівна.
М і ч у р і н. Прошу. Моя дружина, Олександра Василівна, мій друг і помічник. Берд. Берд.
Майєрс. Майєрс. Це дуже чудовий день, місіс Мічу-ріна.
Олександра Василівна. Прошу, тобто дякую.
Перекладач. Містер Майєрс каже, що він в захопленні взагалі.
Берд. Містер Мічурін… Пробачте… (До перекладача). Спитайте, одначе, чи він той Мічурін.
Перекладач. Містер Мічурін, містер Берд цікавиться — чи не живе тут поблизу інший містер Мічурін.
Мічурін. Не знаю. Не чув.
Перекладач. Містер Берд цікавиться: цей дворик і є той сад, про який ми читали в Америці? У вас є інший, більший сад?
Мічурін. Більший? Чому більший? Ви приїхали дивитися мій сад? Ось він. Прошу вас.
Мічурін і американці ідуть в глибину саду. Олександра Василівна іде в дім. Входять Терентій і Бурьонкін. До них наближається візник.
Терентій. Вигадка, і більш нічого…
Бурьонкін. Вся пошта гуде…
Візник. Кажуть, власноручно сам цар…
Терентій. Цар?.. Брехня… Не може бути, щоб цар та знав, що є місто Козлов. Немає таких царів.
Бурьонкін. Не про місто знає, а про Івана Володимировича.
Терентій. Мели!
Візник (до Бурьонкіна). З міністрами говорив… Дайте йому, каже, золота, срібла, скільки забажає. Хай, каже, купається в молоці, тільки не пускайте, каже, за кордон. Он як!
Терентій. За кордон такого сквернослова, був би я цар, і я б не пустив.
Візник. Так. А той — губернаторові.
Терентій. Це ж котрий?
Візник. Не знаю. А той, отже, вже справникові нашому, шкурі. Ось він, хижий.
Бурьонкін виходить. Швидко входять Биков і Хренов.
X р є н о в. Що передавали? Хто? Кому? Стій!.. Візник. Награждєніє. X р є н о в. Яке? Хто сказав?
Візник. А чиновника губернського з вокзалу хто віз? Я!
X р є н о в. Ну…
В і з н и к. А опісля — мериканців.
Хрєнов Биков
Яких? Де вони?..
Візник. Котрі мериканці — га? X р є н о в. Авжеж! Ну!
Візник. Тутечки. А губернський у гостиниці.
Хрєнов (до Бакова). Все знають!..
Візник. Ну, як же не знати, коли сам казав. У вас, каже, знаменитий садівник. Нагорода йому від царя дуже спішна. Це той уже, губернський…
Биков. Сказитись!
X р є н о в. А американці де?
Візник. В саду. Он чемодани. А самого повели в кущі умовляти.
Биков. Провалитись!
Хрєнов. Голубчики, що ж це робиться! Пошта гуде, гостиниця шушукає. Лише я нічого не знаю! Биков. Самі винуваті.
Хрєнов. Я винуватий? А хто казав: поспішиш — людей насмішиш? Хто затримав мене? Ви! Треба було зразу цього губернаторського хлопчака в коляску — і сюди. А не варення варити.
Биков. Я винен? Дякую вам. Це ж пряма ваша
справа.
X р є н о в. Моя, звичайно. Ой голова болить, рятуйте!..
На веранду квапливо виходить Олександра Василівна.
Олександра Василівна. Панове… що з вами? Здрастуйте.
Хренов. Нам потрібен пан Мічурін. Б и к о в. Доброго ранку.
Олександра Василівна. Прошу зайти. Він буде дуже радий.
Т е р е н т і й. Зрадіє… тьфу… от брехні… Хренов. Пробачте, де він?
Олександра Василівна. В саду. До нього приїхали начебто здалека. Б и к о в. Яка неприємність!
Олександра Василівна. Не лякайте. Що-небудь сталось?
Б и к о в. Ваш чоловік одержує нагороду.
Олександра Василівна. Слава богу! Він такий щасливий! Я так цього хотіла, так хотіла! Хвилиночку… (Іде в дім).
Б и к о в. Ах, добре! І головне — було б із-за чого.
Хренов. Все неймовірно в цьому світі!
Б и к о в (оглядаючись). Я розумію — нагороду Фі-ліпову, отцю Христофору, французові Дюльно. В них-бо сади! А це?..
Хренов. Дарма!.. В гостиницю швидше!
Терентій. З похмілля одурів собачник.
Биков і Хренов виходять. Входять Мічурін і американці. На веранді з’являється Олександра Василівна.
М а й є р с (надзвичайно схвильований). Те, що я бачив,— геніально. Ви, містер Мічурін, дивовижна людина. Я ніколи вас не забуду.
Перекладач. Те, що Майєрс бачив,— геніальне. Ви дуже здивували містера Майєрса. Містер Майєрс каже, що йому буде приємно згадувати про вас взагалі, навіть коли він помре.
Мічурін. Ну, що ви! Дякую. Не треба.
Майєрс. Я щасливий бути вашим сучасником.
Б е р д. Так. От це бізнес!
Перекладач. Містер Майєрс і містер Берд ка-
жуть, що вони були б щасливі стати вашими компаньйонами.
Мічурін. Не розумію. Як? Ага. Так-так. Майєрс. Я кажу, варто було приїхати з Америки, щоб потиснути вам руку.
Перекладач. Вам руку. Олександра Василівна. Правда? Майєрс. Так. Це правда.
Олександра Василівна. Ви сказали, що ви щасливі…
Перекладач. Так, містер Майєрс сказав, що це має щось таке… І що він надзвичайно щасливий бути вашим сучасником взагалі.
Олександра Василівна. Я заплачу.
Мічурін. Сашо, заспокойся. Це так кажуть. Це люб’язність.
Олександра Василівна. Але це так гарно. Як радісно, коли люди привітні!
Майєрс. Перекладіть. Це грандіозно по силі і глибині задуму. Я вперше тут відчув, що може створити людина. Це майже надприродно.
Перекладач повторює фразу за фразою.
М і ч у р і н. Ні, що ви. Це тільки початок! Олександра Василівна. Боже мій! Мічурін. Сашо…
Олександра Василівна. Іване, я щаслива… Спасибі вам… Я щаслива це чути. Мені так цього хотілось, мені так цього хотілось! Адже так мало щастя!
Мічурін. Ну, що ти кажеш, їй-богу! Нічого вони не щасливі. Балаканина.
Берд. Цікаво, про що вони говорять, Майєрс? Що вони кажуть?
Перекладач. Вони кажуть…
Мічурін. Слухайте, не перекладайте цього. Це надто приватна розмова. Сашо…
Олександра Василівна. Ну, добре, добре. Мені піти?
М і ч у р і н. Ні, чого? Залишайся.
Олександра Василівна. Вони сказали, що вони щасливі. Боже мій!.. Ти чув, що вони сказали?.. Вони сказали — це майже надприродно…
Берд. Містер Мічурін. Я приїхав висловити вам подяку від садівників Канади. В Канаді цього року вимерзли всі вишні, крім вашої.
Перекладач повторює фразу за фразою.
Мічурін. Так? Я дуже радий.
ОлександраВасилівна. Ну, як тобі не соромно! Не можна ж так, Іване.
Мічурін. Почекай. Я кажу — дуже радий. Не терплю тендітних сортів.
Перекладач (до Берда). Він каже взагалі, він… йому не подобається щось таке.
Берд. Уелл К Містер Мічурін, поясніть, одначе, чому ми не бачим ваших лабораторій? Де ваші робітники?
Перекладач повторює фразу за фразою.
Майєрс. Так. Невже ваш уряд… Мічурін. Мій уряд садовими справами не цікавиться.
Берд. Дуже дивно й безглуздо.
Швидко входить Б и к о в і спохвату, будучи до того ще й близоруким, зупиняється перед Майєрсом.
Б и к о в. Пане Мічурін! Мічурін. Я зайнятий. Б и к о в. Здрастуйте!.. Мічурін. Зайнятий, кажу!
Б и ко в (просто по квітах підходить до Мічуріна). Пардон… По указу його величності, государя… імператора Миколая Олександровича маю честь вручити вам…
Мічурін. Що вам треба?
Б и к о в. …орден Святої Анни третього ступеня.
Мічурін. Слухайте. По-перше, дякую цареві. По-друге, стійте і не руштесь, інакше я вас ображу дією, хоч ви і міський голова. Стійте! Ви наступили мені на серце!
Б и ко в. Ой!.. Пробачте. (Тихо). Ну, я тобі це пригадаю. Ванько скажений.
Мічурін (кидаючись до зламаної квітки). Обережно. Ти!!! Терентію, проведи пана!
Биков і Терентій виходять.
Уелл — добре (англ.).
М і ч у р і н. Ось потіштесь. Фіалкову лілію зламав. Унікум!.. (До Майєрса). Прошу вас. М а й є р с. Ах!
М і ч у р і н. Запах який? Скільки світ стоїть, люди не знали запаху лілій.
М а й є р с. Абсолютно вірно, лілії не пахнуть. Б е р д. Або пахнуть падаллю. Мічурін (подає лілію Берду). Прошу. Б е р д. О-о. Це бізнес…
Перекладач. Містер Берд каже: це щось божественне. Це гроші. Ви можете нам продати?
Мічурін. Ні, ні, ні. Це єдине, що я за всё життя присвятив моїй дружині. *
Перекладач (до Майєрса). Це… лірика взагалі. Родинне.
Мічурін. Ціла епопея, панове… Я вивів її з жовтої і шехлахової лілії. Гібриди першого і другого покоління були жовті. В третьому поколінні з’явились окремі лілові екземпляри, пилок чорний і, як бачите, запах. Три нових ознаки, яких не було у батьків. Це вже нові якості, що заперечують закон Менделя.
М а й є р с. Закон Менделя?
Мічурін. Так. Закон Менделя не пояснює розвитку рослин. І я почав займатися створенням нового дерева.
Берд. Уелл. (Рішуче). Містер Мічурін, вам тут не місце.
Перекладач. Містер Мічурін, містер Берд каже… Берд. Це ж ваш масштаб. Перекладач. Це не ваш масштаб. Берд. Ваше місце в Америці! Перекладач. Ваше місце в Америці! Мічурін. В Америці? Чому в Америці? Олександра Василівна. Іване Володимировичу…
Мічурін. Помовч. Берд. Подумайте. Перекладач. Подумайте!
Мічурін. Бачите, для дослідів, звичайно, цікаво мати весь світ. Але я тут чекатиму, поки не буде по-моєму.
Перекладач. Він хоче тут одержати деякі результати.
М а й є р с. Ви що маєте на увазі?
Перекладач. Що ви маєте на увазі?
Мічурін. Найголовніше. Просунути плодоносний світ далеко на північ.
Берд. Перекладайте: містер Мічурін!..
Перекладач. Містер Мічурін!
Берд. Я вам ще раз кажу: ваше місце в Америці. Ми всьому надамо нашого масштабу. Я купую це! Увесь цей сад ми навантажимо на пароплав — і в Америку! Ви будете мати вісім тисяч доларів, лабораторію, сто помічників!
Перекладач повторює фразу за фразою.
Мічурін. Ні.
Перекладач. Ф’юіть!..
Олександра Василівна. Іване…
Берд. Розумію. Вам жаль розлучатися з цим пейзажем. Ми вам створимо точно такий самий пейзаж. Я кажу відверто — ви золота людина.
Перекладач повторює фразу за фразою.
Мічурін. Я російська людина, і це… і нема таких ні грошей, ні пароплавів… Зрозуміли? Ну, ось…
Берд. Подумайте.
Перекладач. Що ви робите! Ви губите бізнес!
Мічурін. Ні, чому? Це не та розмова. Це мене пригнічує. Годі, годі…
Олександра Василівна. Іване, вони ж нічого не сказали. Вони сказали — подумайте.
Мічурін. А я їм кажу: хай приїздять за двадцять років. І хай не пригнічують мене своїми грошима, чорт їх забери… (До перекладача). Це ти їм вдома перекладеш.
Берд. Що він сказав?
Перекладач. Я… Він каже… Я не зовсім зрозумів. Він просить перекласти вам це не тут.
Лісницький (підійшовши). Пане Мічурін! Приїздіть до нас на Дальній! От де ваше царство! От де могутність! Там, здається, всі ліки світу. А краса яка! Тільки справжнього фруктового дерева нема! Все, що завозили звідси, з України, не кліматизується, мерзне.
Перший подорожній. Жорстока у нас природа.
Мічурін. Панове, умовимось: природа не жорстока і не добра. Закони її безособові! Для неї, змії, цареві красуні, холерні бацили — одна ціна. Тому наївно і безглуздо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї — ось завдання.
Лісницький. Подолати закони!
Мічурін. Зрозуміти, а не подолати. Думати треба. (Про себе). Вони мені будуть пейзаж робити, як звіру…
Перекладач. Пане Мічурін! Містер Майєрс і містер Берд в однаковій мірі захоплені вами.
Мічурін. Так? Дуже добре.
Перекладач. Вони сказали, що ви маєте діло, яке взагалі чого-небудь варте. До побачення.
Берд. Гуд найт містер Мічурін. Гуд найт, місіс Мі-чуріна.
Американці виходять. В глибині саду лунає постріл. Вигуки дітей, Терентія. Мічурін іде в сад і вертається. Входить Т е р е н т і й, він тягне злодійчука — Павлушу. Зупиняється перед Мічуріним.
Т е р е н т і й. Отакий батько був пройдисвіт, і такі діти. У, звір…
П а в л у ш а. А-а!.. Мічурін. Замовкни! Т е р е н т і й. Розбійник!
Мічурін. Дивись на мене. Бити не буду! Подивимось, чого це живіт у тебе так роздуло… Т е р е н т і й. Відомо чого.
Мічурін (витягує з хлопчикової пазухи яблуко). Що це? Чого мовчиш? Що це?.. П а в л у ш а. Яблуко. Мічурін. Яке? П а в л у ш а. Кисле. Мічурін. Зелене!
Олександра Василівна. Не лякайте дитину! Не кричіть.
Мічурін (Павлуші). Де оте яблучко крапчасте? З маленького дерева. Одне висіло… Ну? Де воно? П а в л у ш а. З’їв.
Мічурін. Що? З’їв? З насіннячком? Терентію! Розріж йому живота! П а в л у ш а. А-а-а!
Олександра Василівна. Ну, що ви робите?
1 Гуд найт —на добраніч (англ.).
Мічурін. Достати мені насіння! Чув? Терентію, щоб було насіння!
Павлуша. А-а-а! (Вибігає).
Мічурін. Ось… творіть. (До Лісницького). Ай-ай-ай! Так мені хотілось показати вам одне… тобто… не плод — видіння, клянусь… Немов передвісник… Неначе радісний талант поміж юрби… Нема таланту. З’їли. (Відходить на веранду).
Олександра Василівна. Стомився він. Зайдіть пізніше.
Подорожні виходять. Мічурін біля робочого столу лагодить годинники. Недалечко біля грядки Терентій. Пауза.
Терентій. Ех, даремно ви, Іване Володимировичу, в Америку не погодились! Воістину даремно. Я б від цих іродів не те що до Америки, до Японії втік би.
Мічурін. Не твоє діло.
Терентій. Та не моє, звичайно, а жаль. В Козлові всіх аж скрутило б від заздрості. (Починає співати).
Мічурін. Перестань співати. Співець!
Терентій. Ну, що за наказаніє господнє! Не стукай, не ходи, не дихай, не співай. Не було такої домовленості.
Мічурін. Росію лають іноземці, а відповісти нічого… Не співай, прошу тебе.
У хвіртку входить отець Христофор.
Отець Христофор (з’являючись на веранді). А чому не співати?.. Радуватись треба всьому дому і веселитись, Іване Володимировичу. Возвеличили ви град наш Козлов.
До нього підходить Олександра ВасиУ ;га.
Отець Христофор. Олександро В,?л плівно, з кавалером вас, царської милості орденом…
Олександра Василівна. Спасибі, батюшко.
Мічурін (не відриваючись від роботи). Хто тут?
Олександра Василівна. Отець Христофор.
Мічурін. Що треба отцю Христофору?
Отець Христофор. Відносно годинника…
Мічурін. Не брешіть… Годинник буде готовий за два дні. Ви це знаєте.
Олександра Василівна. Іване Володимировичу!
Отець Христофор. Ну, припустимо, просто зайшов.
Мічурін. Попи просто не заходять. Нікого не хрестимо, не ховаємо… Підслухувати прийшли, отець Христофор? Розвідувати?
Олександра Василівна. Ну, посоромся, що ти.
Отець Христофор. Іване Володимировичу, я прийшов об’яснитись.
Мічурін. Об’яснитись?.. Скажіть, яка складна натура — отець Христофорі
Отець Христофор (сідає в крісло проти Мічуріна). Не смійтесь. Двадцять п’ять літ тому був я не отець Христофор, а звичайний семінарист.
М і ч у р і н. А зараз ви — звичайний піп.
Отець Христофор. Дозвольте, не зовсім, не зовсім… Так. Так ось, закінчив навчання, вірував, молився і вирощував мій сад. Але ось прочитав я пана Дар-віна, і віра моя…
Мічурін. Вилетіла в трубу!.. Світ стоїть без бога. А вам треба було служити, посаду добру зайняти. В акцизники йти не хотілось…
Отець X р и с т о ф о р. Ні, ви послухайте.
Мічурін. Ну?
Отець Христофор. Так… Потім довелось мені якось познайомитись з трудами вченого монаха Георга Менделя, которий схрещував…
Мічурін. …зелений і жовтий горошок і довів, що спадкове начало непізнанне і недоступне ніяким втручанням.
Отець Христофор. Саме так. Мічурін. Далі.
Отець Христофор. Ну і ось, саджаю і переконуюсь, що ознаки справді проявляються в нащадків у незмінному вигляді. І щороку біля грядки стверджується моя віра в бога.
М і ч у р і н. А чому бог у вас щороку сад виморожує?
Отець Христофор. Клімат.
Мічурін. Убогість розуму і косність, а не клімат. Чого в мене не виморожує?.. Ось, погляньте. (Показує малюнок персика). Персик. Бачите? Так от, він у мене буде рости під Тамбовом.
Отець Христофор. Персик? Під Тамбовом?
Мічурін. Такі
Отець Христофор. Яким чином?
Мічурін. Беру монгольський бобовник і схрещую його з південним персиком. Ви уявляєте віддаль? Потім, коли я побачу…
Отець Христофор (зіскакує в гніві). Це блуд, а не персик! Іване Володимировичу, не блюзнірствуйте! Не перетворюйте божого саду на будинок розпусти!
Мічурін. Ех, темнота!
Отець Христофор (забігав у хвилюванні). Не спокушайте мене! Олександро Василівно! Терентію! (До Мічуріна). О, я бачу вас! Бачу, хто водить вашою рукою, щоб осквернити землю господню, пречисту матір всього сущого!
Мічурін. Заждіть, мислителю. Вже коли почали розмову про землю, так дозвольте вам сказати, що в житті рослини земна куля грає роль батька, а не матері.
Отець Христофор. Як? Хто ж тоді мати?
Мічурін. Зовнішнє середовище природи, ось хто. Воно — справжня мати-вихователька. Розуміти треба. Треба мати фантазію.
Отець Христофор. Дозвольте…
Мічурін. Нічого не дозволю.
Отець Христофор. Дозвольте! Я кажу…
Мічурін. Не перебивайте мене!
Отець Христофор. Я кажу…
Мічурін. Я кажу, не перебивайте мене, чуєте! Нічого ви на природі не розумієтесь… або брешете. Сядьте!
Отець Христофор. Ну, знаєте, хай я нічого не розуміюсь, але я все-таки скажу вам: це так безглуздо, неможливо і гріховно, як у тваринному царстві спарувати собаку зі щукою.
Мічурін. Хороше порівняння. Але вже, видно, з цього приводу мені не з вами розмовляти.
Отець Христофор. Ах, ось як!
Мічурін. Так. От створю нове персикове дерево і напишу до Академії наук.
Отець Христофор. Це справа не Академії наук, а найсвятішого синоду.
Мічурін. Сашо, чуєш?.. Розумію. Он як. Так знайте, я теж до синоду напишу.
Отець Христофор. Що?
Мічурін. Я напишу, що ви в бога не вірите. Отець Христофор. Як?.. Як?.. Як?.. Олександра Василівна. Іване Володимировичу!
Отець Христофор. Олександро Василівно, Терентию! Будьте свідками!
Мічурін. Чого — свідками? Ви, священнослужитель, насмілились заявити мені, прихожанину, в моїй хаті, що ви в бога не вірите?!
Отець Христофор. Коли?.. Я говорив про помилкову думку юності.
Мічурін. Облиште. Це не вертається. Нема у вас бога! Пуста ви людина. Синодський чиновник у рясі, і більш нічого. Вчений! Горох розводить!..
Отець Христофор. Не смійте!
Мічурін. Він не вірить у персик. Він ні в що не вірить!
У хвіртку входить листоноша Бурьонкін.
Бурьонкін. Доброго здоров’ячка, Іване Володимировичу!
Т е р е н т і й. Тихше, йди сюди.
Отець Христофор. Ось я-а-ак…
Мічурін. Так. І ніяка ряса тебе не врятує.
Отець Христофор. О! Ти злий… Ти раб химер своїх і марень облудних! Ти пригнічуєш ближніх!
Мічурін. Я служу дальнім. (Підійшовши до отця Христофора, тихо). Хто ти? Чому при твоїй появі мене охоплює печаль, нудьга, слабість? Ідіть геть. Я не хочу лагодити ваш годинник. Він непотрібен вам. Ваш час не рухається. Ви вічні, як косність.
Отець Христофор. Іване Володимировичу, не треба. Погарячились.
Олександра Василівна. Іване, ради бога.
Мічурін. Ідіть геть… Ідіть! Ідіть!
Т е р е н т і й. Та йдіть уже, добром вас просять.
Отець Христофор (бере годинник). Добре, Іване Володимировичу. Я піду… Я піду! (Виходить).
Мічурін. А-ай…
Бурьонкін (підходячи). Заспокойте ваші нерви, Іване Володимировичу. Здрастуйте. Доброго ранку, з добрими вістями.
Мічурін. Здрастуй, Кузьмичу.
Бурьонкін. Плюньте ви на них. Ви подивіться, скільки кореспонденції приніс. Вся пошта ваша. От діла! Сьогодні, Іване Володимировичу, ми з вами побили рекорди. Шістдесят листів, шість бандеролей і чотири закордонних… Во!.. Просто забирайте з сумкою — все ваше. А ви хвилюєтесь. Адже всі оті попи, купці, справники тобто, повірте, до ста літ доживуть, а ніхто їм ніколи не написав і не напише такого шанобливого листа. Во! Дивіться — Персія, їй-богу, бачите. А ось Англія чи Голландія… Зараз, зачекайте… Во марка — король якийсь!
Мічурін. А, ну їх, королів. Поглянь, чи немає з Сибіру, з Кавказу.
Бурьонкін. Є! Заждіть. Тут ще Америка є, на пошті казали…
Мічурін. Та ну?..
Бурьонкін. Є… Де вже вона? Ага, ось. Баришня з свічкою. Ось вона. Запитує! Щось таке їй треба від Івана Володимировича, Олександро Василівно. Наша бере! Всім буду казати.
Мічурін (розкриває конверт). Насіння.
Бурьонкін. Дайте подержати. (Бере).
Мічурін. Алтайське.
Бурьонкін. Насіннячко, чи думало ти, що потрапиш в Козлов? Ну, рости, рости… В час добрий. Побачимо, чим ти нас порадуєш.
Олександра Василівна. Спасибі, Федоре Кузьмичу. Буде радість.
Бурьонкін. Обов’язково. До таких людей, як ви, радість повинна прийти по закону.
Олександра Василівна. Спасибі.
Бурьонкін. І вам спасибі, панове, від усіх добрих людей. А марочки оці прошу мені подарувати.
Мічурін. Колекцію збираєте…
Бурьонкін. Іване Володимировичу, життя прожити — не поле перейти. Хочу, щоб діти мої бачили, що батько їх недаром переходив житейське поле. Я марочки під склом повішу. Будьте здорові.
Мічурін
Олександра Василівна
Бурьонкін. Щасливо залишатись. (Виходить).
КАРТИНА ДРУГА
Рання весна. Сад. Маленька оранжерея. Грядки сіянців. Мічурін на грядці, схилився над рослиною, наче лікар над хворою дитиною. Видно з усього, що минуло чимало часу.
Мічурін. Ні! До персика нам, видно, ще далеко. Сашо, запиши: дикий мигдаль з персиком не схрещується.
Олександра Василівна. Записую вже п’ять років.
Мічурін. Ще раз запиши: дикий мигдаль з персиком не схрещується. Пошукаємо обхідних шляхів. Хто ж винен тут — я чи персик? Звичайно, я. Не вистачає майстерності спостереження. (Уважно розглядає сіянці). А ці вимерзли.
Олександра Василівна. Так. Я ж казала тобі…
Мічурін. Тільки, будь ласка, без зауважень.
Олександра Василівна. Але ж я нічого ще не сказала, господи.
Мічурін. Зажди. Я кажу, вони знову вимерзли. Отже, зовсім ймовірно, що мені дуже важко. Зрозуміла?
Олександра Василівна. Ну…
Мічурін. Так от розуміти треба, а не зразу: “говорила та говорила”.
Олександра Василівна. Ну, мовчати теж не
буду.
Мічурін. Ні, ти все-таки помовч. Дай мені висловитись.
Олександра Василівна. Ну, висловлюйся. Оратор! Смішно.
Мічурін. Так. Я, очевидно, смішний серед тисячолітніх зарослів ніким не розгаданих закономірностей. Шановні пані і шановні панове! Якщо вам важко зі мною, облиште мене. Я проробив лише маленьку щілинку в таємницях і вже бачу, який слабкий і жалюгідний я. Ну, що я знаю?
Олександра Василівна. Ти знаєш більше від усіх.
Мічурін. А-а! Поки що я знаю лише одне: цей сад нікуди не годиться.
Олександра Василівна. Що? Мічурін. Я відмовляюся від цього саду.
Олександра Василівна. Ти що? Здурів? Ти пам’ятаєш, що казали іноземці? В світі подібного нема.
Мічурін. Багато вони розуміють, твої іноземці.
Олексагндра Василівна. Ну, звичайно, у тебе всі дурні і нездари. І ти сам завжди з усього невдово-лений.
Мічурін. Сашо, я прошу уваги і співчуття, а не критики!.. Цей сад я вирішив перенести в інше місце.
Олександра Василівна. Але вже раз переносили.
Мічурін. Не туди перенесли. Доведеться ще раз. (Пауза). Чого ти мовчиш?..
Олександра Василівна. Я згодна.
Мічурін. Ну от, слава богу, за багато літ хоч це зрозуміла.
Олександра Василівна. Тобі не соромно?
Мічурін. Рідна моя… Не те що соромно, голову б розбив об дерево, так я собі надокучив. Ну, та що робити, коли не вистачило передбачливості зрозуміти все зразу. Грунт жирний! Ось вони виросли швидко і померзли, розманіжені панята! А ми розплачуємось за їх швидкий ріст.
Олександра Василівна. А куди переносити?
Мічурін. В Донську слободу. Там цей казнокрад Агапов продає ділянку. Чудовий грунт, виснажений, пі-сочки, яри, болотця.
Олександра Василівна. Але ж там водою заливає.
Мічурін. Ну й добре. Там, коли вже виживе, то буде дерево, а не тепличний паразит. До речі, сарайчик є — пожити на перший час.
Олександра Василівна. А гроші? Адже на хлібі сидимо. Діти. Ваню, подумай про дітей.
Мічурін. Я думаю про дітей. Про кого ж мені думати? Все, що я роблю, я роблю для дітей. Коли-небудь вони прийдуть у наш сад. Я думаю…
Лунає гучний хриплуватий голос, з-за кущів з’являється X р є н о в. У витягнутій наперед лівій руці він тримає на поводі мисливських собак, а в правій — кашкет. З живота звисає ягдташ з дичиною. Добрий десяток качок за поясом.
X р є н о в. Все думаєте, все мрієте! Моє шанування, панове!
Мічурін І
ОлександраВасилівна /”Здрастуйте.
Хренов (оглядаючи сад). Боже, яка благодать! От уже де завжди свято, це у вас. Ельдорадо!
М і ч у р і н. Чи не можна без глуму?
Хренов. Образились за Ельдорадо? Ха! Але ж це обивателі ради лихослів’я так охрестили. Олександро Василівно, чи не хочете качечку? Чудесні качечки! Не образьте мисливця!
Олександра Василівна. Ні! Ні!
Хренов. От ненавиджу ці принципи! Ну, хочете в обмін? Вже признаюся — за цим і зайшов.
Олександра Василівна. Не розумію.
Хренов. За травичкою.
Олександра Василівна. Ах, клематис! Зараз. (Виходить).
Хренов. Яка розкішна настойка на цій траві — китайська медицина, клянусь! В Америці такої нема! Тубо! Це медицина, особливо перед ухою з йоржів… Сьогодні ми на лугу смажили… Голубчики мої!.. Тубо!..
Мічурін. Ви мені щось хотіли сказати.
Хренов. Я вам багато дечого хотів сказати, але ви людина противна, колюча, як йорж. Бог вас покарав, тому я помовчу.
Мічурін. Не скаржусь і не чекаю похвал.
Хренов. Ні, чому? Ви розумний. Все ваше листування з закордоном я знаю і все, що ви робите, теж знаю, оскільки мені це належить. Тільки нічого з цього не вийде. Країна наша темна. “Фрукти — народу…” Які фрукти?! Аби був хліб!
Мічурін. Не єдиним хлібом…
Хренов. Чув. Гордість вас заїла. От що. Пихатість. Незгода. Ви подивіться на мене. От я справник. А я не гордий і не пихатий. Гордості в мене ні на гріш. А вже кому б, здається!..
Мічурін. Я не гордий. Я зосереджений.
Хренов. Воно й видно. Тубо!.. Так… Потім говорите казна-що.
Мічурін. Не розумію.
Хренов. Нащо ви отцю Христофору мислі одкри-ваєте? Це людина лукава, кар’єрист. Чорт його зна, що він напише про вас до синоду. Не дивіться на мене так. Думаєте — справник, то вже й сучий син!.. Про мене гидоту говорите. Називаєте мене казнокрадом, Ноздрьо-вим, Собакевичем. Називали? Мічурін. Не криюсь.
X р є н о в. Отож-бо… А який я Собакевич? Хіба що собак люблю. Погана ви людина. Аморальна! Все вам не так. Вам навіть дерева ростуть не так!
Мічурін. Не так.
X р є н о в. А по-моєму, так! Я розумію, можна дещо там з чимось… Сам закінчив класи. Та не можна ж до паскудства. Ви скоро скажете, що світ… Що цей прекрасний божий світ теж побудований не так?! Це… це — опозиція.
Мічурін. Це не опозиція, а властивість моєї натури.
X р є н о в. Як?
Мічурін. Все, до чого я в житті торкаюсь, я намагаюсь покращити.
Входить Олександра Василівна.
Хрєнов (сміється). Вже куди краще. Боже мій… (Бере у Олександри Василівни пучок трави). Ну, так от що: за травичку спасибі. А сад, повірте мені, здайте Міністерству землеробства під питомник. В усякому разі, будете забезпечені. Попросіть.
Мічурін. Прошу три роки.
Хрєнов. Читав. Погано просите. Це не прохання, а прожекти.
Мічурін. Мені потрібні умови для науки.
Хрєнов. Вам потрібні умови, а нам потрібна служба, а не кавардак в природі на державні кошти… Дуже вдячний, Олександро Василівно! (Виходить).
Олександра Василівна його проводжає.
Мічурі