“Заповiт” Тараса Шевченка є бойовою програмою для закрiпаченого народу, неповторним поетичним заповiтом у свiтовiй лiтературi. Твiр був написаний у груднi 1845 року, коли Шевченко лежав хворий у Пере яславi у знайомого лiкаря А. Козачковського. Лiтературознавець Г. Нудько пи сав, що хоч поштовхом до написання вiрша була тяжка хвороба автора, проте “причини, що породили твiр, крилися в тiй суспiльно-полiтичнiй дiйсностi, яку спостерiгав i вивчав поет у 30 Ї40-х роках…” Вiрш починається звертанням поета до народу. У ньому висловлюється пал ка любов до трудящих, до рiдноi землi, вiра в те, що пригнобленi повстануть, розiрвуть кайдани i побудують нове суспiльство. Спочатку автор нiби спокiйно висловлює своє бажання бути похованим на могилi, серед широкого украiнсько го степу. Вiн хоче: Щоб лани широкополi, I Днiпро, i кручi Було видно, було чути, Як реве ревучий. Днiпро тут символiзує могутнiсть народу. Автор замiсть звичайного “реве Днiпро” використовує тавтологiю “реве ревучий”, щоб надати образовi силь нiшого звучання, щоб пiдготувати читача до сприйняття думки про повстання. I одразу ж пiсля змалювання картин природи звучить заклик до повстання: Поховайте та вставайте, Кайдани порвiте I вражою злою кров’ю I Волю окропiте.
Усi дiєслова цього уривку стоять у наказовому способi, виражаючи волю ав тора, який спонукає iнших до дiй. Висловлюється впевненiсть у тому, що все це буде здiйснено, що народ обов’язково повстане й розiрве вiковiчнi кайдани. Наприкiнцi вiрша Т. Шевченко звертається до майбутнiх поколiнь, вiн нiби пе реноситься в нове суспiльство, в якому не буде неволi й рабства. Нову сiм’ю народiв поет називає великою i вiльною. У “Заповiтi” звучать нотки й суму, й гордостi, а найбiльше
Ї вiри в перемогу, в те, що завтрашнiй щасливий день неодмiнно настане, а щастя прийде тодi, коли Днiпро “…понесе з Украiни у си нєє море кров ворожу”.
Мрiє Т. Шевченко, як i О. Пушкiн у поезii “Я пам’ятник собi воздвиг неру котворний…”, прийняти шану вiд майбутнiх поколiнь. Вiн пише:
I мене в сiм’i великiй, В сiм’i вольнiй, новiй, Не забудьте пом’янути Незлим, тихим словом. У поезii “Заповiт” вiдчувається сила народу, вiра в його безсмертя, впевне нiсть у неминучiй перемозi. Т. Шевченко не тiльки висловлює мрiю про майбут нє, а й прагне уявити його собi, закликає до революцiйноi боротьби.