Великі географічні відкриття

Реферат на тему: Великі географічні відкриття

План Вступ I. Значення великих географічних відкриттів в історії людства II. Початок на Піренеях III. Колонізація Америки. IV. Навколосвітня подорож. Висновок Список використаної літератури Вступ Епоха великих географічних відкриттів розпочалася 12 жовтня 1492 року з відкриття Колумбом Америки. Він і його супутники навіть гадки не мали до яких змін приведе його відкриття. Великі географічні відкриття термін досить умовний. І до цього європейці часто виходили в море і здійснювали далекі експедиції. Наприклад, подорож Марко Поло до Китаю, плавання вікінгів до Америки, плавання португальців на південь Африки. Так чому ж епоха великих географічних відкриттів веде свій відлік від плавання Колумба? Почати треба з того, що відкриття Америки привело до контакту європейців з зовсім іншою культурою та економікою, ніж відомі їм досі, з Америки ми взяли набагато більше ніж від азіатських цивілізацій. Крім того було покінчено з релігійними уявленями про світ і всього за наступні 30 років людство взнало про Землю більше ніж за попередні тисячоліття, і це знання змінило світ. Крім змін в економіці, політиці і культурі, основною була зміна світогляду людей. Людство навчилося мислити більш широко, менше зважати на авторитет релігії. Невипадково на цю епоху припадає розвиток науки, особливо астрономії. На той час Європа вже була готова сприйняти нові знання. Після багатосторічної боротьби світської влади з папством авторитет релігії серед освітчених людей досить підупав. Виникнення відносно довгих періодів політичної стабільності привело до загального зростання виробництва, в результаті чого поширилась освітченість. Боротьба королів з феодалами призвела до того що королівська влада все частіше спиралась на третій стан, що сприяло розвитку торгівлі і ремесел, але для подальшого розвитку Європі не вистачало золота та ринків збуту. Крім того аграрне перенаселення вимагало нових земель, війни вже не могли бути регулятором чисельності народів. Тому експансія європейців була спрямована зовні. Цьому сприяло і християнство з його месіанською ідеєю. Ледве відбившись від месіанства арабів, яких погубила багато в чому надзвичайно велика централізація та монокультурність, європейці самі перейшли в наступ на Близький Схід. Але цей наступ завершився невдачею, звідки було винесено перший урок: при рівному розвитку технологій колонізація неможлива. Наступ хрестоносців на Русь теж провалився по цим же причинам. По суті, почалося формування європейської цивілізації – паразита. Європа могла розвиватися лише на уламках завойованих цивілізацій. Але як показали перші спроби колонізації найближчі землі були недоступні. Крім того у європейців знову з`явився могутній ворог – турки-османи що перекрили всі торгівельні шляхи на схід. Португальське пограбування Гвінеї показало що є багато диких народів які можна експлоатувати безкарно. В той момент і сформувалася Європа, яка і в наші дні будує своє благополуччя на пограбуванні інших. Тому відкриття багатющого континенту Америки та морських шляхів до Південно-Східної Азії і Індії забезпечило виживання та процвітання західної цивілізації. Епоху великих географічних відкриттів можна з повним правом назвати епохою великих пограбувань та геноциду підкорених народів; європейці що ще кілька столітть назад могли гнобити та винищувати один-одного отримували дуже широке поле діяльності – весь світ. За трагічним збігом в цей час цивілізації Азії та Америки знаходились, в основному в стадії глибокого занепаду. Вціліти від «відкриття» вдалось мусульманам завдяки Османській імперії, православним, та частково будистський цивілізації. Найбільший удар отримали Африка та Америка. Їхній шлях розвитку цивілізації та більша частина населення була безжально знищена, скарби пограбовані. На п`ять столітть був загальмований розвиток будистських цивілізацій, мусульманський світ перетворений в союз фанатиків що ненавидять всіх іновірців, а їх самобутня культура загинула немаючи змоги розвиватися в стані постійної війни з християнством. Спроби «європеїзувати» православ`я призвели до постійних війн та народних заворушень, і ледь не завершились ядерним армагедоном у XX сторіччі, наша цивілізація теж зазнала непоправних втрат. Зате Європа отримавши багатства матеріальні та культурні, зі всього світу піднялася на небачений рівень розвитку, очоливши світовий цивілізаційний процес. В результаті великих географічних відкриттів людство, як це не парадоксально звучить втратило набагато більше, ніж відкрило. Були знищені альтернативні шляхи розвитку людства, та гігантська кількість наукових знань які до цього часу неможливо відновити. Дикуни-європейці спалювали бібліотеки, знищували вчених, перетворювали витвори мистецтва у злитки золота. Колонізатори намагалися знищити саму пам`ять про можливість іншого способу життя. Під час великих географічних відкриттів був відновлений пережиток минулої епохи – рабство. Але і переважна більшість європейців не отримала зиску від цього пограбування. Початок нової епохи – капіталізму принесла гігантські біди і населенню Європи. Крадене золото ніколи не приносить щастя. Швидко утворилася нова еліта – буржуазія. Нажившись на експлуатації колоній, буржуазія стимулювала промисловий розвиток Європи, ціною якого стало життя і розорення мільйонів європейців. Досить згадати лише огородження в Англії. Утворилися гігантські колоніальні імперії, але миру в Європу це не принесло, так як почалися криваві колоніальні війни. Вільнодумство викликане великими географічними відкриттями призвело до виникнення протестантизму і ще більш жорстоких релігійних війн. До позитивів цієї епохи можна віднести хіба що технічний прогрес та розвиток гуманізму. Але не дивлячись на протести вчених-гуманістів, таких, наприклад як Бартоломео ла Каас,винищення місцевого населення в колоніях, та знищення інших культур та релігій продовжувалося наростаючим темпом, і не припинилося навіть зі знищенням колоніальної системи. I.Значення великих географічних відкриттів в історії людства Великі географічні відкриття мали епохльне значення для людства. По важливості їх можна порівняти з такими подіями, як: утворення перших держав, падіння рабовласництва, хрестові походи. В історії початок цієї епохи датується 1492 роком, тобто роком відкриття Америки Христофором Колумбом. Що ж таке епоха географічних відкриттів? Це в першу чергу переворот в свідомості людей. Відкриття покінчили з легендами і міфами про форму Землі та невідомі території і їх населення. Подорожі Колумба та його послідовників, плавання Магеллана за кілька десятків років зробили справжній переворот в географії. Величезних успіхів досягла астрономія. Успіхи мореплавства відкрили шляхи розвитку світової торгівлі та зв`язків між віддаленими територіями. Від, головним чином, каботажного плавання на невеличких кораблях мореплавці перейшли до океанічного, використовуючи каравелли і нефи. Справжній бум у суднобудуванні та науці мореплавства стався у XVIст. коли з`явилися принципово нові морські судна та навігаційне устаткування, багатопалубні військові кораблі та вантажні – для перевезення людей, худоби, коштовностей. Наука, література опанували оригінальну і надзвичайно важливу для пізнання світу і людини проблематику: географічні відкриття, подвиги і пригоди, невідомі тварини, нові раси, самобутні культури і своєрідні релгійні системи, інше зоряне небо. Особливо прогресували природничі науки та фізика, отримали стимул для свого розвитку соціально-історичні науки, зароджувалися антропологія та етнографія. Людство почало жити в новому часі, новій епосі. Недаремно більшість істориків вважають 1492 роком закінчення епохи феодалізму та початку нового часу. Величезні відкриті території, що значно перевищували відомі доти землі, змінили ставлення до міжфеодальних війн за сусідні володіння. Європейські монархи досить швидко зрозуміли, що означає для зростання їхньої могутності нові континенти. Будувалися кораблі і споряджалися флотилії для підкорення заокеанських територій, стимулювалося піратство. У світових справах значно зросла вага атлантичних держав – Португалії, Іспанії, Англії та Франції. Втратили своє монопольне значення центрів мореплавства і торгівлі середземноморські порти. Почалося швидке звеличення Іспанії, яка перетворилася на початку XVIст. в наймогутнішу державу Європи. Вона володіла недосяжними землями за океаном та значною частиною Європи. Серйозну загрозу становила Іспанія для Англії та Франції. До того ж іспанський король Карл V який носився з ідеєю створення світової держави, був одночасно імператором Німеччини. Парадоксально, але гігантські багатства що принесли Іспанії географічні відкриття справили руйнівну дію на її подальший господарський розвиток. Золото призвело до занепаду економіки, зубожіння населення. Левова частина золота потрапила до рук феодалів і ще більше зміцнила і законсервувала їхню політичну владу. Маючи багато золота феодальна Іспанія зовсім не дбала про розвиток власної промисловості і задовільнялася купівлею необхідних товарів у інших європейських країнах, що пішли шляхом індустріалізації. Здобуті в колоніях золото і срібло переходили до рук нідерландських, бельгійських, французьких, а головне – англійських торговців і банкірів. Найбілше в світі пограбування не перетворило Іспанію на квітучу державу. Навпаки, вже через півтора сторіччя вона стала іднією з найбідніших у Європі. Така ж доля спіткала і Португалію. Господарський занепад був вражаючим, жалюгідний вигляд справляла мануфактура, знецінилися гроші. Севілья та Кадис, колись квітучі ворота до «Індій», перетворилися на перевалочні пункти звідкіля золото і срібло переходили до інших країн Європи. Збіднілі іспанці навіть не мали коштів щоб дістатися до Нового Світу. Справа дійшла до такого зубожіння, що коли в 1700 році помер останній король Іспанії з династії Габсбургів, то в державній скарбниці не знайшлося грошей для влаштування належного похорону і лише зі вступом на іспанський трон представника династії Бурбонів що зблизило Іспанію з найрозвинутішою країною Європи Францією, були проведені реформи які сприяли пожвавленню економіки. Країна перейшла до мануфактурної стадії розвитку промисловості і стала розглядати колонії як ринок збуту промислових товарів. Водночас із занепадом Португалії та Іспанії набирали могутності Англія, Франція та Нідерланди, які також пов`язували свої інтереси з колоніалізмом. Вже наприкінці XVI ст. Пірінейські держави зазнали відчутних поразок від англійців та голландців. Так, Нідерланди захопили португальські колонії на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії і на середину XVII ст. володіли трьома чвертями світового торгівельного флоту. В 1588 році англійський флот завдав поразки іспанській «непереможній армаді», остаточно підірвавши морську могутність іспанії. Англія фактично перетворила на свого вассала Португалію, а наприкінці XVII ст. зламала могутність Нідерландів на морі, зазіхнула на іспанські колонії. Як не парадоксально, але спроби позбавити Іспанію її колоніальних територій виявилися марними, насамперед з причини постійної боротьби між Парижем і Лондоном за світове панування. В той же час, використовуючи своє сприятливе географічне положення для участі в легальній торгівлі з колоніями Іспанії та Португалії, розвитку контрабанди як ремесла, а також стимулювання корсарства та піратства Англія тим самим брала активну участь в перерозподілі колоніальних багатств. Англійський економіст Джон Кейнс висловив оригінальну думку що золото і срібло Перу фактично сприяли створенню британської імперії. Він писав, що привезені в Англію піратом Френсісом Дрейком скарби, які були найбільшою здобиччю піратства всіх часів поклали початок зовнішнім капіталовкладенням країни. Англійська королева Єлизавета скористалася вдачею свого адмірала і повністю виплатила зовнішній борг, а значну частину капіталу – 42000 фунтів стерлінгів, вклала в компанію Леванту. Частина прибутків компанії пішла на створення відомої Вест-Індійської компанії. Вилучені з Америки та Індії цінні метали та інші коштовності надійшли в Європу саме тоді, коли в них з`явилася величезна потреба. Вони швидко розійшлися по європейським країнам ставши могутнім поштовхом для розвитку капіталізму, первісне нагромадження капіталу створювало умови для промислового перевороту, закладення підвалин колоніальної системи, виникнення світового ринку. Це мало всесвітнє історичне значення. Скарби настигли Європу зненацька. Першою реакцією в Іспанії, наприклад, була поява зневажливого ставлення до землі і до праці взагалі. Вважалося, що справжнє багатство становлять дорогоцінні метали як такі. Значно зросла по всій Європі вартість життя, відчутно змінилась система цін, справжній бум переживала фінансова, банківська справа, розвивалися ринок, торгівля, спекуляція. Швидко зростали міста. Колишніх багатіїв перевершили нові, насамперед торговці і банкіри. Буржуазія ставала привілейованим класом суспільства, фінансувала монархів, які витрачали золото, головним чином, на утримання війська. Одна за одною в Європі відбувалися буржуазні революції. Значно поліпшилось і збагатилось харчування європейців. Найбільшого значення набула картопля завезена з Перу у 1533 році. На початку XVIII ст. цей коренеплід набув значного поширення в Європі, перетворившись на другий хліб. Не меншу популярність здобула кукуруза, яка суттєво вплинула на розвиток тваринництва. Дізнались європейці про томати, квасолю, велику кількість фруктів. Дізналися і про тютюн. Без сумніву європейська матеріальна і духовна культура збагатилася досягненнями народів Азії. Схід став для Європи першим постачальником екзотики, а східні мислителі стали для освідчених європейців зразком мудрості і досконалості. Але реальність Америки з її самобутніми індіанськими цивілізаціями, які несподівано виринули з туману віків, просто приголомшили гуманістів Європи. Особливе значення мала полеміка про людську сутність індіанців. Не припинилася вона і після булли папи Павла III від 1537 року яка визнала індіанців «справжніми людьми». Багато європейських гуманістів виступило на захист індіанського населення та населення Африки та Азії. Велася боротьба за права людини та расове рівноправ`я. Захоплені землі швидко колонізувалися і християнізувалися. Католицька церква насаджувала свої інституції, в тому числі інквізицію, особливо постраждали Африка та Америка. В Америці було знищено до 90% корінного населення. Африка перетворилася на джерело чорних рабів. Колоніальні держави відкривали на узбережжі Африки факторії, що займалася відловом людей. Цілі африканські народи зникали з лиця землі, знищені работоргівлею. Істороя людства ще не знала такого масового викрадення та поневолення людей. Майже три століття існував і діяв «диявольський трикутник», маршрутами якого здійснювалась работоргівля. Добували «чорне золото» у різний спосіб. Нападали на негритянські селища, захоплювали дужих чоловіків та жінок, знищуючи всіх інших; провокували міжплемінні війни купуючи полонених; влаштовували «полювання» спустошуючи величезні райони континенту. Під час транспортування гинуло до 70% рабів, і все одно прибуток становив до 1000% на вкладений капітал. На справжню братську могилу для мільйонів африканців перетворився Атлантичний океан. Работоргівля дала сильний поштовх для розвитку капіталізму. На крові і кістках мільйонів рабів, негрів та індіанців, закладалося благополуччя європейської знаті. Найбільш активною в цьому плані була Англія. Лише в 1774 році з Ліверпуля відправилось за рабами 300 суден. Залишки колоніальної системи не демонтовано до цих пір. II. Початок на Піренеях У 1453 році турки-османи захопили Константинополь і знищили Східну Римську імперію. Це призвело до втрати всіх торгових шляхів що з`єднували Європу та Азію. Європейці отримували звідти дуже багато товарів без яких вже не могли обійтися і не могли виробляти самі. В Європу йшли спеції, приправи. Вищий світ вимагав пахощів, шовку, перлів, фарфору. Церква потребувала зерна ладану які йшли з Індії; лікарі не могли обійтися без камфори, опіуму та лікувальних смол. Торговці цими товарами отримували скажені прибутки. Почалися пошуки обхідних шляхів до Азії. Першими на старт вийшли португальці, купецтво яких не могло конкурувати в Середземномор`ї з Венецією та Генуєю, а на півночі Європи з Ганзою. Неабияке значення мало те, що Португалія першою на Піренеях звільнилася від арабського панування і швидко перетворювалась на абсолютиську державу. Королівська влада, спираючись на молоду буржуазію та купецтво приморських міст, Лісабона та Порту, а також на дрібних дворян та церкву, зламала всесилля великої феодальної знаті. Португалія вступила до XV ст. сильною та централізованою державою зацікавленою в морській експансії. Але куди її спрямувати? Перспективним для себе Португалія вважала південний напрямок. Запливати далі Азорських та Канарських островів і Мадейри португальських моряків не могла змусити ніяка сила. Зате на південь одна за одною попрямували експедиції споряджені принцем Генріхом прозваним сучасниками Мореплавцем. У 1415 році португальці захопили у Північній Африці мусульманське місто Сеута, що стала першою європейською колонією. У Сеуті Генріх дізнався що золото, слонова кістка, чорне та червоне дерево, левові і тигрові шкіри, а головне – раби араби привозили караванами з земель на південь від Сахари, десь з таємничої Гвінеї. Тоді і визріла у Генріха думка дістатися Гвінеї морським шляхом і перехопити торгівлю у арабів. Але для цьоьго потрібен був морський флот. Принц Генріх – третій син короля Жуана І – був призначений римським папою головою католицького ордену Христа і не мав права за своїм саном брати участь у морських плаваннях. Він взявся за справу належної організації мореплавства. Генріх розпочав з того що створив у південній Португалії, на мисі Сагреш, щось подібне до морської академії. Тут було засновано обсерваторію, морську школу, суднобудівну майстерню, а також бібліотеку, в якій зберігалися численні книги про морські подорожі, географічні карти, рукописи. Він запросив до Сагрешу провідних вчених з різних країн. Перед ними були поставлені завдання удосконалити способи навігації, а головне з`ясувати чи можна дістатися Індії огинаючи Африку, і чи не згорять кораблі пересікаючи екватор. Досить швидко академія перетворилась на морський центр Європи. Далекі морські походи вимагали нового типу кораблів. По суті до XV ст. мореплавці користувались моделями суден винайдених в античному світі, а галери були непридатні для океанських плавань. В Сагреші винайшли такий корабель – каравеллу, яка за ходового вітру мала швидкість до 25 кілометрів на годину, а завдяки добрій оснастці могла ходити проти вітру. Комбіновані трикутні і прямокутні вітрила на двох-трьох щоглах робили її маневреною і рухливою. Підводна частина була схожа на тіло водоплавного птаха що забезпечувало стійкість на крутій хвилі. Було винайдено багато нових навігаційних приладів: компас, удосконален латунна астролябія, таблиці висоти зірок у різних широтах, спеціальні морські карти – портолани. Португальці на нових суднах сміливо плавали до Канарських і Азорських островів, спокійно ходили до Мадейри, що між іншим, складало третину шляху до Америки. У 1418 році на південь було споряджено першу експедицію, але вона повернулась ні з чим – моряки боялися пливти до екватора. Цей страх був таким сильним, що майже 16 років Генріху не вдавалось умовити їх йти на південь. Навідріз відмовлялися вони навіть наближатися до мису Бохадор, що знаходився на узбережжі Африки, трохи на південь від Канарських островів. Щоразу поверталися назад. По легендам там на еквторі море переходило в безодню, інші вважали що море там палає а кораблі згорають як свічки. На арабських географічних картах саме біля Бохадору була зображена рука диявола що здіймалася над клекотінням хвиль. І хоча португальці вже знали про плавання в незапам`ятні часи Ганнона і фінікійців до екватора, а порівняно недавно – братів Вівальді, забобони настільки сковували їх, що вони не наважувались на подібне. Врятували справу хитрість кращого вихованця принца Генріха капітана Жіла Еаніша. Якби не він то експансія Португалії на південь затрималася би на багато років. У 1434 році команда счинила бунт, як тільки дізналась що попереду мис Бохадор. Еаніш довго не сперечався з бідолагами і зіявив що повертає додому. Насправді він повернув до відкритого моря і, коли земля зникла з очей, попрямував на південь. Але і його не покидав неспокій, з острахом чекав, що ось-ось закипить вода, почне чорніти шкіра. Та минав час, але нічого такого з моряками не трапилось, море було спокійним. Ось тоді і відкрився капітан команді, радощам якої не було меж. Таким чином була подолана суттєва перешкода на шляху розвитку мореплавства, до того ж не природна а психологічна. Після цього португальські моряки все сміливіше почали запливати на південь і згодом досягли території сучасної Мавританії, де вперше почали захоплювати чорношкріх рабів. У 1446 році португальці досягли островів Зеленого Мису, і раділи як діти, побачивши не випалену сонцем землю на екваторі, а буйну зелень. За таких обставин і дістали острови свою назву. Досліджувалися береги Гвінеї, португальські кораблі вже буденно перетинали екватор, і жоден з них не спалахнув від сонячного проміння. Смерть Генріха у 1460 році призвела до занепаду морської академії в Сагреші, але започаткована ним португальська експансія в Західну Африку вже не припинялася. Відкривши багаті береги Гвінейської затоки, португальці не дуже поспішали йти далі. До причалів Лісабона один за одним швартувалися кораблі, завантажені рабами і слоновою кісткою, глеєм і пахучим гвінейським перцем. На плантаціях Мадейри вже працювали завезені з Африки невільники. Освоївши Гвінейську затоку, португальські морякт, долаючи більше забобони та повір`я, ніж природні перешкоди, все частіше запливали далі на південь. У 1487 році португальський капітан Бартоломеу Діаш повів свої каравели на крайній південь Африки. Навесні наступного року він обійшов континент з півдня і вийшов до Індійського океану. Морський шлях до Індії був відкритий, але дістатися до неї Діаш не зміг, оскільки команда навідріз відмовилась йти далі. З жалем повертався він навколо мису, який невдовзі буде названий королем мисом Доброї Надії, надії на майбутнє, яку давав відкритий шлях до Індії. З жалем ще й тому, що розумів, що португальцям буде важко скористатися цим шляхом – лише від Лісабона до мису Доброї Надії більше 10 кілометрів. У 1498 році флотилія каравел під командуванням адмірала Васку да Гами відплили шляхом відкритим Бартоломеу Діашем і досягши Індійського океану перетнули його і досягли Індії. Повернення експедиції у 1499 році стала справжнім тріумфом Протугалії. Схід віднині був пов`язаний морським шляхом з заходом. Каравели Васку да Гами повернулися наповненими цінними товарами: шовками і фарфором, корицею і перцем, гвоздикою та мускатом, перлинами та смарагдом. Португальці побачили Індію, країну високої культури та жвавої торгівлі. Іспанія вийшла на шлях морської експансії трохи пізніше. Відродження цієї країни почалося у 1479 році коли Кастилія об`єдналася з сусіднім Арагоном завдяки шлюбу кастильської королеви Ізабелли з королем Арагону Фердінідом. Країна була у тяжкому стані, її роздирали феодальні чвари. За роки реконкісти утворився цілий клас лицарів-ідальго які вміли лише воювати, і нічим іншим займатися не бажали. Ізабелла і Фердінанд залізною рукою навели в країні порядок опираючись на міста та буржуазію. У 1480 році було введено інквізицію для боротьби з єретиками та державними злочинцями, безжально виганялися з країни євреї, маври та єретики. На вогнищах в муках загинули тисячі іновірців, а їх багатства потрапили в казну. У 1481 році Іспанія розпочала війну з Гранадою давши таким чином заняття лицарям-ідальго. Ця війна тягнулась 13 років. Саме в таку країну у 1482 році з`явився генуезський моряк Христофор Колумб. До цієї пори науковці сперечаються хто по національності Христофор Колумб, ніхто з впевненістю не може сказати про його походження і соціальний статус. По найбільш поширеній версії Колумб народився в Генуї в сім`ї ткача Домініко Колумба. Таємничістю оповита його юність. Частина біографів Колумба заявляє що він навмисне приховував своє походження оскільки його батьки були жебраками, а його син Фернандо доводив, що батько – аристократ, що навчався в Павіанському університеті, але доказів цьому немає. В сім`ї ткача Домініко було всього пятеро дітей. Двоє з них – Дієго та Бартоломео пізніше теж вирушили в Новий Світ. По генуезським традиціям Христофор мав стати спадкоємцем батькової майстерні. Але його з дитинства вабило море. В Генуї не могло бути по іншому, як тоді жартували – кожен другий генуезець рибалка, а інші торговці чи моряки. Завдяки морю Генуя стала одним з найбагатших міст Європи. В місцевій гавані закладалися великі галеони, які плавали до північної Європи. Генуезці тримали монополію на торгівельні зв`язки з Малою Азією, вони були сміливі мореплавці, промишляли пірацтвом, работоргівлею, закладали торгові факторії навіть на берегах Криму. Але з 1453 року (падіння Константинополя) місто почало занепадати. В 1469 році Колумб став моряком, на той час йому було 18 років. Можливо він би проплавав на генуезських кораблях все життя якби не битва з французькими судами, біля узбережжя Португалії. Поранений Колумб опинився на березі і дістався Лісабону де жив його брат Бартоломео, що тримав картографічну майстерню. В цій передовій морській державі Колумб дізнався про теорію флорентійського космографа Паоло Тосканеллі. Той ще в 1474 році пропонував португальцям спро бувати дістатися Індії західним шляхом, говорячи що так, як земля куляста то до Китаю можна дістатися досить швидко. Але португальці відмахнулися від такої пропозиції, не останню роль тут зіграли забобони. Колумба відразу захопила ця теорія, і він вирішив присвятити життя пошукам західного шляху до Індії, а поки що влаштувався на судно що курсувало між Лісабоном та Азорськими островами. В 1480 році Колумб одружився на Феліпі Муньїш, онукою друга принца Генріха, і оселився в помісті дружини на острові Порту-Санту. Розбагатів, став капітаном каравелли. У 1482 році в листі до Тосканеллі Колумб виклав свій план подорожі на захід. Він знав що Земля велика окружність що поділяється на 360 градусів. Скориставшись працями тодішніх учених він визначив відстань між Португалією та Японією в 77 градусів. Градус, вважав Колумб має величину 45 морських миль, тобто вся відстань складає близько 3 морських миль, іронія полягала в тому, що дійсна відстань складала 210 градусів кожен з яких мав розмір 60 морських миль, тобто вся відстань складала 12 морських миль, але Колумб був переконаний, що згідно святим писанням, 6/7 Землі суша. У 1484 році Колумб зі своїм планом звернувся до португальського короля Жуана ІІ. Для здійснення свого плану Колумб просив три каравели з річним запасом провіанту, і ставив такі умови: титул дворянина, звання віце-короля всіх відкритих земель, яке буде передавати у спадок і десяту частину всіх прибутків. Спеціальна комісія призначена королем визнала план нездійсненним та фантастичним. В цей же час померла дружина Колумба, і він переїхав до Кастилії, до міста Палос, де звернувся до герцога Медінаселлі, який відразу погодився надати кілька суден за умови що Колумб дістане згоду королеви Ізабелли. У травні 1486 року Колумб потрапив на аудієнцію до Ізабелли, яка створила спеціальну комісію для перевірки плану. У грудні 1486 року комісія відхилила цей план. Церковники заявили що неможливо пливти туди де закінчується білий світ і починається пекло. Науковці заявили що відстань вказана Колумбом нереальна, в багато разів применшена, і між іншим були праві. Влітку 1487 року Колумб одружився вдруге, а в наступному році нагадав про свої плани Жуану ІІ і несподівано отримав запрошення в Лісабон, але в цей час повернувся Бартоломео Діаш і король втратив інтерес до Колумба. Невдачею завершилась і його подорож по Європі. Франція, Англія та Генуя відхилили його плани. У 1490 році іспанська комісія знову відхилила його план як хибний, і лише 2 січня 1492 року королівська рада визнала план реальним і відхилила його. Причиною стали умови Колумба які він в свій час пропонував португальському королю. Врятував ситуацію арагонський банкір Сантанхель, який слушно заявив що щоб отримати титули та звання Колумб має досягнути свого, а якщо досягне то винагорода буде невеликою. У квітні 1492 року Колумб отримав дворянство і став іменуватися дон Кристобаль Колон і вирушив до Палоса. Але тут виникли проблеми. Ніхто з моряків не хотів вирушати в «Море Пітьми». Лише погроза королівської влади накласти на місто величезний штраф дозволила Колумбу вербувати добровольців в міській в`язниці. Вдалося й знайти кораблі, брати Пінсони надали свої кораблі «Нінья» та «Пінта», а Хуан де ла Коста свою каравелу «Санта-Марія», яка стала найбільшим кораблем експедиції водотонажністю 130 тон. Тривали складності з набором екіпажу. Навіть злочинці не дивлячись на величезну винагороду відмовлялися покидати в`язницю. З`явилися чутки що Колумб продав душу дияволу, пообіцявши затягти в безодню християнські душі. Нарешті вдалося набрати 87 чоловік. 2 серпня 1492 року моряки провели день в молитвах у монастирі. На ранок 3 серпня каравелли вийшли в море. 6 вересня кораблі покинули Канарські острови і відправилися на захід. 17 вересня на кораблях відбувся бунт який ледве вдалося придушити. 9 жовтня Колумб був вимушений пообіцяти якщо за три дні вони нічого не знайдуть то вони повернуть назад. В ніч на 12 жовтня вахтовий матрос «Пінти» Родріго Тріана помітив землю. Було рівно дві години ночі. Відбулося найвизначніше відкриття в історії людства. ІІІ. Колонізація Америки Колонізація Америки розпочалася відразу ж після її відкриття. Вже Колумб висаджуючись на Антільських островах встановлював на березі хрест і проголошував ці землі власністю короля Іспанії. Після відплиття Колумб залишив частину екіпажу затонувшої «Санта-Марії» на острові Еспаньйола (Гаїті) побудувавши там форт Навідад (Різдво). Колумб думав що це Японія і дав колоністам завдання вимінювати золото. Після прибуття в Іспанію він написав королям листа в якому говорив таке: «Їх високості можуть бути певні, що я надам їм стільки золота, скільки потрібно, якщо їх високості сприятимуть мені своєю милістю, і зовсім незначною допомогою. Крім золото вони матимуть прянощі, бавовну – і стільки скільки забажають… Я також надам їм алое і рабів, скільки буде потрібно і скільки мені накажуть відправити»[6]. У цьому листі вказані всі плани іспанців щодо нових земель. Коли до Навідаду приплила друга експедиція Колумба, то знайшла спалений форт і трупи колоністів. Колоністи вели себе за відсутності Колумба як зграя злочинців. Грабували навколишні племена, викрадали жінок та дівчат, поки не набрели на войовничого касіка Каонабо. Його воїни напали на Навідад, легко взяли форт, так як іспанці постійно влаштовували оргії. Відразу ж Колумб організував криваву каральну експедицію. Почалася колонізація островів Карибського моря. Колонізація велась вогнем та мечем, і вона призвела до повної загибелі корінного населення. Ідальго що прибували з Іспанії не бажали заводити господарство, займаючись лише грабунком. Населення Антільських островів масово винищувалось та закабалювалось в рабство. Його вистачило лише на 20 років після чого довелося завозити чоршкірих рабів. Ідальго не сиділося на місці, розграбувавши один острів, вони перебиралися на інший. Після усунення Колумба від справ в Америку ринулась маса авантюристів, хоча траплялися серед них і вчені. Один з них – людина ім`я якої дістав весь континент, Амеріго Веспуччі, який відправився в Америку в складі експедиції Охеди. Всього Веспуччі прийняв участь у чотирьох експедиціях, висловив думку що це не Азія а новий континент, і докладно описав свої подорожі. А тим часом ситуація в колоніях була дуже тяжкою. Золота на Антільських островах було мало, ідальго швидко спускали свої плантації, індіанські раби швидко вимирали. На Еспаньйолі довелося ввести заборону залишати острів боржникам. На одній з каравел що прямувала на материкову колонію (нині Панама) виявили одного з ідальго-боржників по фамілії Васко Нуньєс де Бальбоа. По дорозі ідальго підняв на кораблі бунт, а дібравшись до колонії захопив там владу, і організував експедицію для пошуку Тихого океану. 1 вересня 1513 року двісті конкістадорів вирушили в безсмерття. Лише 29 вересня кілька десятків солдатів перетнувши Панамський перешийок, дісталися Тихого океану. Пограбувавши місцевих індіанців, експедиція повернулась в колонію, де Бальбоа заарештували як заколотника та стратили. Але його приклад не зупинив інших шукачів пригод. 18 лютого 1517 року сто конкістадорів на трьох каравелах під командуванням Ернандеса де Кордови відправились в експедицію та відкрили державу Майя. Але до майя дійшли чутки про колонізацію Куби, і вони напали на висадившихся іспанців. Лиш