Українське Відродження 20—30-х років прикликало в літературу багато нових талантів, свіжих ідей та оригінальних світобачень. Серед яскравих літературних зірок — Микола Хвильовий. За висловом його сучасника В. Коряка, «сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить…»
М. Хвильовий щиро повірив у комуністичні ідеї, відстоював їх пером і зброєю, гасаючи дорогами «червінькової революції» та мріючи про «загір-ню комуну». Він поставив собі за мету проспівати пісню пісень, прославити маленьких «муралів революції», які хочуть «осушити болото». Письменник навіть погоджувався, що для цього можна піти на деякі жертви. Але вони виявилися надто великими…
М. Хвильовий, аналізуючи свої враження від поїздки на Полтавщину, спостерігаючи за змінами, які відбувалися з його товаришами по партії, дізнаючись про нові й нові арешти своїх колег, дійшов висновку, що тоталітарній системі байдужа доля людей, і вона може пожертвувати мільйонами заради міфічного «світлого майбутнього».
Яким би відданим комунаром не був М. Хвильовий, у своїх творах він намагався відобразити дійсність об’єктивно. У новелі «Я (Романтика)» — страшне передбачення — син-чекіст заради вірності революційній ідеї вбиває власну матір, як і сотні інших людей, за інакомислення. Він сам відчуває тягар відповідальності — на його совісті не шість загублених безневинних душ, а «шість мільйонів».
Безмірна трагедія і самого М. Хвильового, і його героїв. Письменник розчарувався у світлих комунарівських ідеалах, відчув, що його народ чекає страшне лихо, і покінчив життя самогубством. А «главковерх чорного трибуналу» рішуче відсікає «легкодухість», сумніви і йде виконувати свої обов’язки перед революцією» — розстрілює власну матір, як і інших непокірних громадян. Андрюша, один із членів трибуналу, не розуміє, «навіщо ця безглузда звіряча жорстокість». Главковерх же знає: «Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни». Отже, мета для нього виправдовує будь-які засоби. Це потвора, звір, а не будівник світлого майбутнього, і душа його мертва, страшна, бо сіє смерть навкруги.
Ми не можемо засуджувати письменника за такий його вибір, за те, що, навіть помираючи, він залишався вірним своїм комуністичним переконанням. Але повинні зробити висновок, що, за висловом Леся Курбаса, «немає в світі таких ідей, за які можна було б заплатити людським життям — чужим чи власним».
«Вогонь фанатизму» — це велика руйнівна сила і у фізичному, і в моральному розумінні. А руйнуючи, щастя людського не побудуєш.
Трагізм життєвої долі М. Хвильового та його героїв :: Бібліотека школяра Трагізм життєвої долі М. Хвильового та його героїв Ким для України був Микола Хвильовий? Чим для нього була Україна?
Без заперечення і без сумніву можна сказати, що Україна була його життям. Хвильовому судилася одна з найтрагічніших доль в історії українського письменства XX ст. Він був переконаним комуністом, але доклав багато зусиль для відродження української нації та її культури, для боротьби за незалежність України, керуючи такою організацією, як Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ).
Арешт його товариша М. Ялового, який був першим президентом ВАПЛІТЕ, зруйнував віру письменника у правильність комуністичних ідей, яких він дотримувався і на які покладав свої надії. Як казав М. Хвильовий: «Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації».
Трагедія письменника була в тому, що його надії і прагнення на той час стосовно України та її майбутнього так і не здійснилися. Все, до чого він прагнув, до чого прикладав сили, було даремними зусиллями.
Не позбавлені трагізму і твори М. Хвильового. Його герої, як і він сам, пережили в житті багато розчарувань. Наприклад, героїня його новели «Кіт у чоботях», товариш Жучок, була стриманою людиною, переповненою ідеями, але, начитавшись книжок про комунізм, вона розуміє, що можна стати людиною, яка буде вирішувати долі інших людей. Звідси і починається руйнування, душі цієї жінки. І хоч вона намагається бути корисною суспільству, але це вже не та людина.
У наступній новелі М. Хвильового «Я (Романтика)» ми спостерігаємо вже інше руйнування людської душі. Головний герой цього твору розривається між вірністю своїм ідеям і власною совістю. «Я» — це чекіст, який вважає, що може змінити світ, вбиваючи людей, які нібито не вірні ідеям тогочасного суспільства. Але з кожним пострілом в іншу людину герой вбиває у собі все те найкраще, що було у ньому. З одного боку, він розуміє, що вбивство — це страшний гріх (особливо, коли вбиваєш рідну матір), але з іншого боку — герой не може відступити від ідеї, в яку свято і щиро вірить, бо це було б зрадою самому собі. І чим дужче він заглиблюється у свою справу, тим більше падіння його душі ми спостерігаємо.