Одним з трагічних образів української літератури 20-30 років ХХ століття був Микола Куліш, який залишив після себе високовартісні твори як за своїм змістом, так і за формою. Одна із перших його п’єс – «97» – пройнята більшовицькими тенденціями і в певній мірі ідеалізує «комнезами», які в дійсності відіграли дуже сумну й шкідливу роль в історії українського села в перші роки побудови соціалістичної держави. Будучи свідком страшного голоду в степовій Україні 1921 року, Микола Куліш не міг залишитись байдужим і відобразив ці події у своїй першій п’єсі «97». Замість модної агітації автор створив драму світового рівня, звернувшись до трагічних подій в Україні. Написана п’єса «97» для сільського театру, тому автор свідомо звернувся до форми класичної драматургії. П’єса не тільки інформувала про революційні події, а й допомагала читачеві і глядачеві пізнати самих себе, розібратися у соціальних процесах. Микола Куліш образно оповів про свій бурхливий час, не приглушуючи гостроти класового конфлікту, не прикриваючи суворої дійсності, відтворив життєві явища в глибоких художніх узагальненнях, показав не зовнішній бік революції, а розкрив основні чинники антагоністичних сутичок між старими і новими господарями життя. Микола Куліш у п’єсі «97» виступив як тонкий психолог. Довготривала війна призвела до виснаження життєвих сил, господарство України було зруйноване. У 1920 та 1921 роках різко скоротилась посівна площа, неврожай. Продзагони відібрали зерно, що вродило. Хліб вивозився до Москви. Як результат – голод. Більшовики, користуючись нагодою, вирішили завдати нищівного удару по релігії, по церкві. З цією метою Ленін дає вказівку під приводом закупівлі хліба для голодуючих забрати церковні коштовності, а саме духовенство знищити. Саме цю проблему і розглядає Микола Куліш у цій трагедії, що робить його твір по суті дійсно унікальним.