До початку 1840 – х років Н. В. Гоголь пише ряд повістей на теми петербурзького життя. Петербурзький цикл відкривається «Невським проспектом». Петербург Гоголя – це місто контрастів. Краса пишних палаців і гранітних набережних, що безтурботно розгулює ошатна юрба – це один Петербург. За цією пишнотою виступає інший Петербург – місто дрібних чиновників, мастеровых, художників, місто трудівників – бідняків, жертв убогості й сваволі. Такою жертвою є Акакий Акакиевич Башмачкин – герой повести «Шинель».
Сюжет про забитий нестатком чиновнику, над яким усе підсміюються, був у ті роки популярним. Але Гоголь інакше представляє свого героя, хоча й не приховує, що Башмачкин «був те, що називають вічний титулярний радник, над яким, як відомо, натрунились і нагострилися вдосталь різні письменники, що мають похвальний звичай налягати на тих, які не можуть кусатися». Акакий Акакиевич – боязким, прибитим нестатком людин, ціною тяжкої праці й болісних принижень зарабатывающий свої чотириста рублів у рік; ця забита, безсловесне істота безмовно зносить «канцелярські глузування» своїх товаришів по службі й брутальність начальників. Акакий Акакиевич сам усвідомлює свою малість, він ні на що більше не претендує. Каждодневно, рік у рік, переписуючи паперу, він давно вже не має ніяких інших інтересів
Придя додому зі служби, Акакий Акакиевич думає тільки про те, «щось бог пошле переписувати завтра». Жартуючи над духовною обмеженістю Башмачкина, Гоголь відзначає в ньому доброзичливе відношення до людей, працьовитість, розвинене почуття боргу. Акакий Акакиевич, за словами письменника, був навіть людиною жагучим: букви він виводив з любов’ю, при цьому насолода виражалася на його особі; коли ж він добирався до буквфаворитов, те поринав весь у роботу, забуваючи образи й нестаток. Але в цьому забитому життям чиновнику прокинулася людина, коли з’явилася в нього ціль у житті – нова шинель. Ціною найсуворішої економії протягом року йому вдалося зібрати необхідну суму. За цей час він змінився, став «якось живее, навіть твердіше характером». «Вогонь порию показувався в очах його, у голові навіть миготіли самі зухвалі й відважні думки: чи не покласти точно куницю на комір», – доброзичливо іронізує над ним Гоголь. Ставши власником нової шинелі, Акакий Акакиевич відчув себе самою щасливою людиною. Тому стає зрозумілим, у яку катастрофу перетворюється пропажа шинелі. Крадіжка шинелі виявилася крадіжкою всього його життя. Дарма Акакий Акакиевич шукав допомоги в приватного пристава, в «значної особи»: скрізь він зустрічав або повну байдужість, або презирство й грізні окрики. Наляканий прийомом в «значної особи», боязкий і забитий Акакий Акакиевич занедужав нервною гарячкою, що і віднесла його вмогилу.
Смиренність і покірність Акакия Акакиевича, вся його бідне життя викликає біль за принижену людину, жаль до нього. У фіналі ця маленька, несмілива людина, доведена миром сильних до розпачу, протестує проти бездушшя, брутальності, деспотизму. Умираючи, він «сквернохульничает», вимовляє найстрашніші слова, що випливали за словами «ваше превосходительство». Навряд чи Н. В. Гоголь призиває читачів до бунту, але він будив у них думка про несправедливість даного суспільства, про необхідність іншого життя, інших відносин між людьми