Торгова назва лікарського засобу як предмет судового спору

Торгова назва лікарського засобу як предмет судового спору

9 листопада 2004 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в касаційному порядку завершила розгляд справи № /311 за позовом компанії Байєр Акцієнгезельшафт до Міністерства охорони здоров’я України про визнання недійсними наказів Мінздраву України, тексти яких містили термін “аспірин” як загальновживану назву ацетилсаліцилової кислоти та препаратів на її основі з метою застереження хворих на алергію до аспірину людей. Як і Вищий господарський суд, Верховний Суд України не визнав законність проголошеної компанією “Байєр” монополії на частину медичної термінології, якою, зокрема, є слово “аспірин” і не допустив можливості завдання шкоди здоров’ю населення України внаслідок заміни в тексті наказу Міністерства охорони здоров’я України від 15 січня 2003 р. № і, відповідно, у нормативно-технічній документації загальновживаного поняття “аспірин” на термін “ацетилсаліцилова кислота”, що відомий лише спеціалістам. Таким чином, була остаточно підтверджена правильність і обґрунтованість позиції Державного фармакологічного центру МОЗ України, – третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору – яку він відстоював на усіх етапах розгляду справи № /311. Цей спір був одним з найбільш яскравих судових процесів щодо товарних знаків – назв лікарських засобів, що, безперечно, збагатили вітчизняну правозастосовчу практику, і на сьогодні є одним із небагатьох судових спорів, у ході розгляду яких була застосована система законодавчих актів України (включаючи спеціальне законодавство про лікарські засоби) у порядку їхньої ієрархії і наочно доведена дієвість принципу верховенства права. Також ця справа показова тим, що в ній був розглянутий і конкретизований цілий ряд положень матеріального і процесуального права. І, напевно, головне – результат цього процесу цілком спростував існуючу думку про роль деяких суб’єктивних факторів у судочинстві, засновану часто на невиправданих амбіціях і обумовлену лише недостатньою компетентністю представників сторін, що програли. Оскільки нова “аспіринова” історія на всіх етапах свого розвитку вже досить докладно висвітлювалась на сторінках провідних юридичних видань [И. Кириченко Аспирин: ХХІ век, новая история. // К.: “Юридическая практика”, № 13, 2004 г.; Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 25 мая 2004 года // К.: “Юридическая практика”, № , 2004г.; І. Григорьєв. І знову про аспірин. // К.: “Юридичний журнал”, № , 2004 р.], в цій статті ми торкнемося лише деяких її аспектів, а також найбільш цікавих моментів інших судових спорів, предметом яких були торгові марки – назви відомих лікарських засобів. ДЕЯКІ СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ ВИРІШЕННЯ СУДОВИХ СПОРІВ ЩОДО ТОВАРНИХ ЗНАКІВ, ЩО Є ТОРГОВИМИ НАЗВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ Систематизуючи найбільш яскраві приклади вітчизняної практики правозастосування у фармацевтичній галузі, слід зазначити, що ці справи є дуже різними за своїми обставинами та змістом позовних вимог. Проте їх поєднує те, що у ході їх розгляду було наочно доведено: торгові марки – назви лікарських засобів мають певну специфіку і, відповідно, їх правова охорона та захист вимагають адекватного підходу, заснованого на спеціальних знаннях в області хімії, фармакології та медицини. Відповідно, для об’єктивного вирішення спору стосовно використання “фармацевтичних” торгових марок необхідно застосування спеціальних знань перш за все саме в цих галузях, і, крім норм законодавства про інтелектуальну власність – спеціального законодавства про лікарські засоби. Треба зазначити, що ця точка зору не нова: відповідна законодавча та нормативна база країн ЄС і США побудована на розумінні потенційно фатальних наслідків неправомірно присвоєних торгових назв препаратів, у тому числі шляхом їх реєстрації як торгових марок. Вона постійно розвивається і передбачає комплексний підхід до створення та вибору нових назв, а також контролю за їх використанням, що ґрунтується на спеціальних знаннях у галузі хімії, фармакології та медицини. Аналізуючи ж норми законодавства України з лікарських засобів та знаків для товарів і послуг, що встановлюють вимоги до експертизи торгових назв ліків (товарних знаків 5 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг), слід зазначити, що вони не тільки не гармонізовані між собою, але й повною мірою не враховують високого ступеню ризику для здоров’я і життя пацієнтів, пов’язаного з можливістю помилки у виборі ліків, як при їх призначенні лікарем, так і при застосуванні з метою самолікування, обумовленою використанням оманливої торгової назви лікарського засобу, або нової назви відомого препарату замість усталеної (узвичаєної). Якщо ж навести приклад реалізації цієї проблеми в країнах з більш досконалою правовою системою, то законодавчою базою США передбачено, що Бюро з патентів і торгових марок (PTO) здійснює реєстрацію торгових марок для лікарських препаратів, водночас Управління з контролю за продуктами і ліками (FDA) контролює використання таких марок. Це обумовлено тим, що через надзвичайно високий ступінь ризику в аспекті неправомірного використання певних торгових марок (питання життя і смерті пацієнтів), для них варто використовувати “доктрину підвищеного ступеня обережності” [http://www.fda.gov]. Повертаючись до основної теми цієї статті, слід зазначити, що конфліктні питання, пов’язані з використанням “фармацевтичних” торгових марок, які вирішуються у судовому порядку, можна розділити на дві основні групи: 1) питання про порушення прав на торгові марки (зокрема, про те, чи є знаки схожими настільки, що їх можна сплутати) та 2) питання, пов’язані з визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони. Розгляд цих питань потребує застосування спеціальних знань, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, і для їх роз’яснення суд зазвичай призначає судову експертизу (експертної спеціальності 13.6 “дослідження, пов’язані з охороною прав на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення місць походження товарів”). Однак досліджувані об’єкти (торгові марки) стосовно фармацевтичної галузі мають свою специфіку. Перш за все, тут можна виділити три види назв щодо одного об’єкта (товара) – лікарського засобу, які пов’язані між собою, але мають різне функціональне призначення. Тому принципово важливою для проведення кваліфікованого експертного дослідження, предметом якого є певна “фармацевтична” торгова марка, та, відповідно, об’єктивного вирішення спору щодо неї, є однозначність визначення термінів і понять. ОСНОВНІ ВИДИ НАЗВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ Відповідно до ст. Закону України “Про лікарські засоби” “лікарські засоби – це речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму”. Назва лікарського засобу – це позначення у вигляді слова або сполучення літер (і цифр), що має словесний характер. Залежно від функціонального призначення можна виділити три види назв, що належать до одного об’єкта – конкретного лікарського засобу: 1. Хімічна (або наукова) назва (ХН); 2. “Невласна” або “непатентована” назва: 2.1. Міжнародна непатентована назва (МНН); 2.2. Узвичаєна назва (УН); 3. Торгова назва (ТН). Ці групи назв є незалежними і мають різне призначення, що обумовлено різними правовими вимогами і науковими потребами. 1 Хімічні назви (Chemical Names) є похідними від молекулярних формул діючих речовин і характеризують хімічну структуру молекули. Хімічна формула речовини показує, з яких елементів складається дана речовина та скільки атомів кожного елемента входить до складу його молекули. Відповідно, хімічна назва лікарського засобу (активної чи допоміжної речовини, що входить до його складу), визначає хімічну структуру відповідної сполуки шляхом відображення словесно-числовим (за допомогою слів/групи слів, індексів, знаків і цифр) і відповідним графічним способом якісного та кількісного складу її молекули, послідовності та характеру зв’язків атомів у ній. Для хімічної назви важливим є поняття “родова назва” – та частина назви, від якої за певним способом створена дана хімічна назва. Такий принцип формування назв широко використовується в фармацевтичній галузі, наприклад, етан дає початок назві етанол, етил – етилен тощо. Хімічна назва є незалежним поняттям, що не може бути об’єктом права власності (тобто зареєстрованою як товарний знак), тому може вільно використовуватися будь-якою юридичною або фізичною особою: розробником, заявником, виробником тощо. Хімічні назви містять багато інформації для спеціаліста-хіміка, але вони складні для сприйняття неспеціалістом і пересічним громадянином, надто громіздкі для вживання серед медичного персоналу і споживачів ліків (пацієнтів). 2 “Невласні” назви 2.1 Міжнародні непатентовані назви (МНН, INN – International Nonproprietary Names). Ідентифікацію активної речовини лікарського засобу здійснюють, в першому наближенні, за спрощеною назвою, яка утворена від раціональної хімічної назви, і відома як єдина, загальнодоступна, родова, або міжнародна непатентована назва (МНН). МНН складаються за спеціальними правилами і присвоюються (реєструються) Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ). Вони не можуть бути об’єктами приватної власності. МНН безпосередньо пов’язана зі структурною формулою активної речовини лікарського засобу і є відповідним спрощеним замінником її хімічної назви. Наприклад, хімічна назва речовини, що отримала міжнародну назву “Диклофенак натрій” – натрієва сіль 2-[(2,6-дихлорфеніл) аміно]-фенілоцтової кислоти. Характерною особливістю близьких за хімічною структурою і фармакологічними властивостями лікарських засобів є використання в їх міжнародних непатентованих назвах спільної основи (стему), що наближає МНН до родових хімічних назв, оскільки вона вказує на приналежність відповідних лікарських засобів до одного виду – хімічної чи фармакологічної групи. МНН широко використовуються як торгові назви препаратів групи “генериків” – препаратів, що втратили патентний захист і можуть вироблятися будь-яким виробником. Вони також вживаються як родові назви для препаратів-аналогів. 2.2 Узвичаєна назва (п. .2 наказу МОЗ України від 3 травня 2001 р. № ) – назва, що є загальноприйнятою для даного лікарського засобу, використовується кількома виробниками, однак не зареєстрована як МНН. Наприклад: еуфілін, фурацилін, Рінгера-Локка, рибоксин, димедрол, анальгін тощо. Як правило, це торгові назви лікарських засобів, що вироблялись ще за часів колишнього Союзу і добре відомі пацієнтам декількох поколінь. Ці назви не мають розрізняльної здатності (основної властивості товарних знаків), оскільки є загальноприйнятими позначеннями, що не пов’язані з конкретним виробником лікарських засобів. По суті, це видові назви препаратів із спільними властивостями, якість та ефективність яких варіюються у певних межах, обумовлених технічними можливостями підприємств-виробників. В міжнародному законодавстві з лікарських засобів поняттю “узвичаєні назви” відповідає термін “національні непатентовані назви” ліків (ННН). Це назви лікарських засобів, що відмінні від МНН і такі, що використовуються в заголовках фармакопейних статей. Правове положення цього об’єкта визначається його статусом заголовка державного стандарту або його елемента. Переліки ННН, поряд із переліками МНН, є у всіх розвинених країнах світу, тільки називаються вони по-різному: у США – це United States Adopted Name (USAN), у Франції – Denomination commune francaise, в Італії – Denominazione comune italiana, в Японії – Japanese Accepted Name (JAN), наприклад: назва статті “Аспірин” Британської фармакопеї супроводжується позначкою “BAN” (British Approved Name). ННН, як і МНН, є назвами, призначеними для вільного використання виробниками лікарських засобів, і підлягають захисту від використання на недозволені цілі, зокрема від їхньої монополізації, наслідком якої можуть бути безпідставний ріст цін на лікарські засоби, дезорієнтація пацієнтів і медичного персоналу щодо відомих лікарських засобів під новими назвами і, відповідно, заподіяння шкоди здоров’ю населення країни. 3 Торгові назви (Trade Names) лікарських засобів Торгова назва лікарського засобу – це назва, під якою лікарський засіб надходить до цивільного обороту, і слугує суттєвим елементом системи забезпечення безпеки цього обороту. Ця назва має ідентифікувати товар (лікарський засіб) та, опосередковано, його виробника. Однак вона може бути як оригінальною (тобто спеціально вигаданою або обраною для певного препарату), так і “невласною”: міжнародною непатентованою або узвичаєною. В останньому випадку така назва, як правило, включає фірмове найменування підприємства-виробника (наприклад, АМЛОДИПІН ГЕКСАЛ, КАПТОПРИЛ АЛКАЛОЇД, ДОМПЕРИДОН-АВАНТ, ЛІЗИНОПРИЛ-ратіофарм). Оригінальні торгові назви лікарських засобів – це словесні позначення, що дозволяють відрізняти лікарські засоби одних виробників від однорідних лікарських засобів інших виробників. Відомі торгові назви лікарських препаратів асоціюються у свідомості споживачів із підприємством-виробником. Наприклад: Віагра (“Пфайзер”), Кавінтон (“Гедеон Ріхтер”), Сіаліс (“Елі Лілі”). Спеціалізовану оцінку правомірності державної реєстрації лікарського засобу під тією чи іншою торговою назвою відповідно до норм спеціального законодавства України про лікарські засоби здійснює комісія з номенклатури та інструкцій з патентною групою Державного фармакологічного центру МОЗ України. Відповідно до вимог міжнародного законодавства про лікарські засоби, торгова назва препарату не може прямо вказувати на його фармакологічну дію та призначення, але загалом може нести певну інформацію про його склад, властивості і достоїнства, зрозумілу лише фахівцям. Наприклад: Валокордин (Valocordin) – це слово створене шляхом поєднання трьох словесних елементів латинського походження: посилання на призначення препарату (корд- /cordis/ – серце), його основну діючу речовину (-вал- /val/ – ізовалеріанова кислота, що міститься у відомій своїми заспокійливими властивостями лікарській рослині – валеріані) та розповсюдженому у фармацевтиці суфіксу –ин. Ще приклади: апресин – від а (заперечення) і pressure (тиск – артеріальний); норваск – від норма і vascular (судинний); адверзутен – від adverse (проти) і tensio (тиск – крові), но-шпа – від no (заперечення) і spa (spasm); панадол – від pan і doleur – повне зняття болю тощо [Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. – 14-е изд., перераб., испр. и доп. – М.: ООО “Издательство Новая волна”, 2000. – 540 с.]. Ступінь розрізняльної здатності торгових назв ліків залежно від типу слова варіюється в широкому діапазоні, на одному полюсі якого знаходяться винайдені (фантазійні) слова з високим ступенем розрізняння (Віагра, Нотта), а на іншому – назви з вторинною (набутою в процесі використання) розрізняльною здатністю, тобто слова, що носять майже описовий характер стосовно призначення ліків, для маркування яких вони призначаються (спазмолітичний засіб НО-ШПА), або їх властивостей (Бісептол – подвійна антисептична дія), і слова, що стали загальноприйнятими як позначення препаратів певного виду, які не мають розрізняльної здатності (наприклад, “інсулін”, “анальгін”, “інтерферон”). Функція вказівки на підприємство-виробника лікарського засобу під такою (узвичаєною) назвою здійснюється лише за допомогою його реквізитів на упаковці препарату. Для того щоб позначення, що заявляється як оригінальна торгова назва лікарського засобу, мало розрізняльну здатність, воно не має бути ані словом, що прямо чи безпосередньо відображає сутність і вид ліків, ані позначенням, що виражає характеристики препаратів (їхні властивості, якість, цінність, призначення, місце і час виробництва тощо). Наприклад, не допускається використовувати видові назви типу “Таблетки від головного болю”, “Таблетки від застуди”, “Таблетки від кашлю”, “Мазь від радикуліту”, або слів хвалебного характеру: “екстра”, “люкс”, “супер”, “чудовий” тощо. В 1995 р. в Російській Федерації був зареєстрований цілий ряд лікарських засобів виробництва американської фірми “Perrigo Compani” під назвами, що мають структуру рекламного слогана: “НАШ ВЫБОР – АНАЛЬГЕТИК, ПОКРЫТЫЙ ОБОЛОЧКОЙ – фирмы “Perrigo Compani” (США)”, “НАШ ВЫБОР – ЭКСТРАСИЛЬНЫЙ АНАЛЬГЕТИК – фирмы “Perrigo Compani” (США)” тощо. З точки зору міжнародних норм конкурентного права використання таких слоганів як торгових назв ліків є недопустимим, оскільки це акт недобросовісної конкуренції. Для запобігання можливості реєстрації ліків під такими та іншими некоректними, або оманливими назвами, Федеральною державною установою “Научный центр экспертизы средств медицинского применения” (ФГУ “НЦ ЭСМП”) Російської Федерації були розроблені “Методические рекомендации по рациональному выбору названий лекарственных средств”, що затверджені Департаментом державного контролю лікарських засобів Мінздраву Росії 1 липня 2003 р. В основу цієї методики були покладені загальноприйняті в усьому світі принципи вибору назв ліків: – назви ліків є частиною медичної термінології і покликані допомагати фахівцям (медичним і фармацевтичним працівникам) і споживачам орієнтуватися в їх складі і дії; – назви лікарських препаратів різного складу і дії мають суттєво відрізнятися за написанням і звучанням; – не допускається використання назв, що здатні ввести в оману споживача щодо дійсного складу і дії лікарського препарату [Яворский А.Н., Выровщикова А.В., Дудченко В.В., Румянцев А.С., Кортовенкова Н.С., Корнеева Л.В. Проблемы рационального выбора названий лекарств // М.: “Интеллектуальная собственность” – “Промышленная собственность”, 2004 г., № , с. ]. Відповідні норми містять і міжнародні правові акти. Так, у Європейському союзі (ЄС) офіційний орган регулювання обігу ліків “Європейське агентство з оцінки ліків” (“The European Agency for the Evaluation of Medicinal Products” – ЕМЕА) проводить експертизу назв ліків згідно з “Посібником з прийнятності новоутворених назв для лікарських препаратів, що пройшли Централізовану процедуру і призначені для людей” (“Guideline of the acceptability of invented names for human Medicinal Products through the centralised procedure” – CPMP/328/98) [http://www.emea.eu.int]. Стаття CRF 201.10(с) Федерального Закону США про лікарські засоби (Food and Drug Administration Act) забороняє використання фантазійних торгових назв для ліків або їхніх інгредієнтів, що припускають, що ці ліки або інгредієнти мають унікальний ефект або склад, коли насправді дані ліки або інгредієнти є загальновживаними продуктами і вже мають встановлену (узвичаєну) назву [http://www.fda.gov]. На підставі представленого порівняльного аналізу можна зробити висновок, що законодавча і нормативна база, яка регулює вимоги до експертизи ліків у Росії, країнах ЄС і США, як і більшості інших держав світу, побудована на розумінні високого ризику для здоров’я і життя пацієнта, пов’язаного з можливістю помилки в назві лікарського засобу, як при його призначенні лікарем, так і при застосуванні з метою самолікування. АНАЛІЗ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО ТОРГОВИХ МАРОК – НАЗВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ЩО ВИРІШУЮТЬСЯ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ До основних питань, що стосуються знаків для товарів i послуг і вирішуються в судовому порядку та вимагають застосування спеціальних знань в галузі інтелектуальної власності, належать, зокрема, такі: 1. Наявність або відсутність подібності до ступеня змішування між товарним знаком i введеним до господарського обігу іншим позначенням. Це найбільш розповсюджена категорія спорів та, відповідно, питання, що найчастіше ставиться на розгляд судової експертизи. Знаки визнаються схожими, якщо фонетична (звукова), візуальна (графічна) чи семантична (смислова) схожість, встановлені на підставі аналізу відрізняльних ознак, створюють передумову до того, що споживач, знаючи один знак, буде сприймати його як інше позначення (тобто, виникнення асоціації з іншим позначенням). Проте, як було зазначено вище, товарні знаки – назви лікарських засобів не розраховані на сприйняття пересічним споживачем (оскільки їх застосування можливе лише за призначенням лікаря або рекомендацією фахівця). Тому вирішення питання про схожість торгових назв певних лікарських засобів потребує застосування не тільки знань права інтелектуальної власності, але й спеціальних знань у галузі хімії, фармакології та медицини. Ця теза наочно ілюструється прикладом судового спору стосовно подібності торгових назв препаратів на основі діючої речовини еналаприлу малеату, а саме: стосовно схожості товарних знаків “ЕNAP” і “ЕНАМ”. Характерною особливістю близьких за складом і фармакологічними властивостями препаратів є використання в їх назвах спільної основи, яка вказує на приналежність відповідних лікарських засобів до одного виду – хімічної і/чи фармакологічної групи. Це значно полегшує роботу лікарів щодо призначення однакових за складом діючих речовин лікарських засобів, дозволяючи при цьому зробити компетентний вибір між препаратами однієї фармакотерапевтичної групи. Лікарські препарати “Енап” та “Енам”, стосовно назв яких проводилось експертне дослідження, належать до фармакотерапевтичної групи “Засоби, що діють на ренін-ангіотензивну систему. Інгібітори АПФ”, а їх діючою речовиною є “еналаприлу малеат” (enalapril). Таким чином, обидва досліджувані позначення створені від міжнародної непатентованої назви цієї хімічної речовини: назва препарату “ЕNAP” з перших трьох та шостої літер її МНН, а назва препарату “ЕНАМ” (“ЕNAМ”) – з перших трьох літер першого слова та першої букви другого слова модифікованої МНН еналаприлу малеату. За тим самим принципом створена і назва препарату “ЕНАЛ”: вона складається з перших трьох та останньої букви МНН в її українському або англійському написанні – “еналаприл” (enalapril). Також частина “ена” присутня в торгових назвах багатьох інших лікарських засобів на основі еналаприлу (ЕНАЗИЛ, ЕНАРЕНАЛ, ЕНАПРИЛ, ЕНАДИПІН, ЕНАФРІЛ, ЕНАЛ). Таким чином, частина “ЕНА” в назвах лікарських засобів на основі еналаприлу та його похідних виконує роль стему, що покликаний допомагати спеціалістам (лікарям та провізорам) орієнтуватися у розмаїтті сучасних лікарських засобів, що продовжує стрімко поповнюватись новими препаратами на основі як нових, так і добре відомих діючих речовин та їх комбінацій. Стосовно ж теорії товарних знаків, частина “ЕНА” – це так званий “слабкий елемент” знака, що не може виконувати розрізняльної функції, а тому товарні знаки “ЕNAP” і “ЕНАМ” не є схожими до ступеню змішування. 2. Відповідність зареєстрованого позначення критеріям надання правової охорони, необхідним для його реєстрації як знака для товарів i послуг. Прикладом предмету такого спору може слугувати словесний товарний знак – торгова назва біологічно-активної добавки (БАД) “АНТИСТРЕС”. Семантика цього слова зрозуміла навіть пересічному споживачу і означає протидію будь-яким негативним впливам на організм людини або тварини. Дана назва є не просто посиланням на фармакологічну дію БАД (яка клінічно не доведена), а родовим терміном, який охоплює лікарські засоби більшості фармакологічних груп (тобто видових понять), лікарські рослини, фізіотерапевтичні процедури тощо. В комплексній терапії певного захворювання використовуються лікарські засоби різних фармакотерапевтичних груп. Тому поняття типу “антигрип”, “антипсоріаз”, “антиартрит” та їм подібні є родовими термінами, які не можуть бути зареєстровані як назви певних лікарських засобів. До того ж такі назви є оманливими, оскільки жоден препарат не може бути панацеєю від тієї чи іншої хвороби та усіх симптомів, що її супроводжують (наприклад, жоден препарат безпосередньо не впливає на вірус грипу, тому лікарські засоби, що використовуються в терапії цього захворювання, є або симптоматичними (долають деякі його симптоми: знижують температуру тощо), або профілактичними (вакцини, що запобігають виникненню хвороби), або такими, що підвищують резістентність (опірність) організму). З погляду законодавства про товарні знаки такі назви не тільки не мають розрізняльної здатності, а ще й є оманливими, отже в жодному разі не повинні бути зареєстровані як знаки для товарів і послуг. І ВСЕ Ж ТАКИ АСПІРИН – ЦЕ ЛІКИ Із усіх “фармацевтичних” процесів ХХІ століття нова “аспіринова” справа залишається не тільки найгучнішою, але й такою, що найбільш повно проявила необхідність комплексного підходу для об’єктивного вирішення спорів щодо “медичних” торгових марок та можливі наслідки поверхневого розгляду таких справ, а також поставила нову планку вимог до рівня підготовки представників учасників процесу. Нагадаємо, що справа № /311 розглядалася господарськими судами України у вересні 2003 р. – травні 2004 р. за позовом компанії Байєр Акцієнгезельшафт до Міністерства охорони здоров’я України про визнання недійсним наказу Мінздраву України від 3 лютого 2003 р. № у частині перереєстрації лікарського засобу Відкритого акціонерного товариства “Концерн Стирол” (далі – ВАТ “Концерн Стирол”) під назвою “АСПІРИН 325 мг”, а також про внесення змін до Державного реєстру лікарських засобів України щодо перереєстрації цього лікарського засобу; визнання недійсним реєстраційного посвідчення ВАТ “Концерн Стирол” на лікарський засіб “АСПІРИН 325 мг”, що є дозволом до медичного застосування лікарського засобу “АСПІРИН 325 мг” в Україні; недопущення використання позначення “АСПИРИН” як загальної назви лікарських засобів в інструкціях із застосування лікарських засобів, листках-вкладишах для лікарських засобів, іншої документації; про визнання недійсними наказів Мінздраву України № від 15 січня 2003 р. і № від 9 червня 2000 р. в частині застосування знака для товарів і послуг “АСПІРИН”, а також зобов’язання МОЗ України внести зміни до наказів № від 15 січня 2003 р. і № від 9 червня 2000 р. й в інструкції з застосування лікарських засобів “НО-СПАЗМА”, “Дитячий ТАЙЛЕНОЛ з вишневим смаком”, “ТАЙЛЕНОЛ”, “ТАЙЛЕНОЛ для грудних немовлят із фруктовим смаком”, у яких зазначені в них позначення “аспірин” замінити на слова “ацетилсаліцилова кислота”. Рішенням Господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р., позов був задоволений частково: визнаний недійсним наказ Мінздраву України № від 15 січня 2003 р. в частині застосування знака для товарів і послуг “АСПИРИН” та зобов’язано відповідача внести зміни до зазначеного наказу, згідно з якими змінити вказані в них позначення “аспірин” на слова “ацетилсаліцилова кислота”. Постановою Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р. і рішення Господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. змінені. У задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним наказу МОЗ України № від 15 січня 2003 р. в частині використання знака для товарів і послуг “АСПИРИН” відмовлено. Постанова Вищого господарського суду України обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили абзац ст. Закону України “Про захист прав споживачів”, в якому зазначено, що споживачі мають право на необхідну, доступну, достовірну і своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їхню кількість, якість, асортимент, про їх виробника (виконавця, продавця), а заміна в тексті наказу МОЗ України № від 15 січня 2003 р. загальновживаного поняття “аспірин” на термін “ацетилсаліцилова кислота”, що відомий лише вузькому колу фахівців, може завдати шкоду здоров’ю населення, що порушуватиме ст. Конституції України. Слід зазначити, що саме цю точку зору на всіх етапах розгляду справи № /311 відстоював Державний фармакологічний центр України – третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору. З 16 вересня по 9 листопада 2004 р. Судова палата в господарських справах Верховного Суду України розглядала касаційну скаргу компанії “Байєр Акцієнгезельшафт” на постанову Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. у справі № /311. Уважно дослідивши матеріали та обставини справи № /311 і вислухавши позиції сторін, 9 листопада 2004 р. Верховний Суд України прийняв постанову, згідно з якою залишив касаційну скаргу компанії Байєр Акцієнгезельшафт без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. у справі № /311 – без змін. НОВА АСПІРИНОВА ІСТОРІЯ: ОСНОВНІ ВІХИ ТА ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ Оскільки “Юридичний журнал” вже досить докладно освітив головні етапи “аспіринового” процесу [І. Григорьєв. І знову про аспірин. // К.: “Юридичний журнал”, № , 2004 р.], зупинимось лише на основних його віхах (зокрема, хронології подій) і підведемо остаточні підсумки. 2 вересня 2002 р. ВАТ “Концерн Стирол” подав заяву про перереєстрацію в Україні на наступні 5 років лікарського засобу “Аспірин 325 мг” (який він виробляв з 1997 р.), і 28 листопада 2002 р. рішенням Науково-експертної ради Державного фармакологічного центра МОЗ України цей препарат був рекомендований до перереєстрації. 12 грудня 2002 р. на адресу Міністерства охорони здоров’я України надійшов лист представника компанії “Байєр АГ” (Німеччина) про недопустимість продовження дії реєстраційного посвідчення на лікарський засіб таблетки “Аспірин 325 мг” на ім’я ВАТ “Концерн Стирол” і на ім’я інших юридичних чи фізичних осіб, оскільки це буде порушенням виключних прав компанії “Байєр АГ” на товарні знаки “ASPIRIN” і “АСПИРИН”. Копія цього листа одночасно була надіслана в Державний фармакологічний центр МОЗ України, що негайно поінформував ВАТ “Концерн Стирол” про застереження компанії “Байєр АГ” та можливі наслідки порушення прав власника знака. Слід зазначити, що компанія “Байєр АГ” не зверталася до ВАТ “Концерн Стирол” із відповідним запереченням. Більш того, Державний фармакологічний центр МОЗ України отримав офіційну інформацію про те, що міжнародні реєстрації товарних знаків ASPIRIN і АСПИРИН компанії “Байєр АГ” були предметом судового спору, що у 1997–2000 рр. розглядався арбітражними судами Росії й України, зокрема в ДФЦ МОЗ України була представлена постанова Вищого арбітражного суду України від 28 вересня 1999 р. про їх скасування. Тому питання щодо чинності свідоцтв на знаки для товарів і послуг ASPIRIN і АСПИРИН залишалося відкритим і вимагало ретельного вивчення. Тим часом, 3 лютого 2003 р. Міністерство охорони здоров’я України видало наказ № про державну реєстрацію лікарських засобів, серед яких був препарат “Аспірин 325 мг”. Але відповідне реєстраційне посвідчення ВАТ “Концерн Стирол” видано не було – за результатами перевірки Міністерство охорони здоров’я України 14 квітня 2003 р. наказом № зупинило дію наказу № від 3 лютого 2003 р. у частині, що стосується перереєстрації лікарського засобу “Аспірин 325 мг”. Відповідно, ВАТ “Концерн Стирол” не мало можливості реалізовувати свій препарат на території України. 6 червня 2003 р. на адресу Державного фармакологічного центру МОЗ України надійшло клопотання фірми “Стиролбиофарм” ВАТ “Концерн Стирол” про зміну назви лікарського засобу АСПІРИН 325 мг на “Ацетилсаліцилова кислота 325 мг”. Про своє рішення змінити назву препарату фірма також повідомила компанії “Байєр АГ”. 25 липня 2003 р. на підставі рішення Науково-технічної ради Державного фармакологічного центру МОЗ України від 8 липня 2003 р. Міністерством охорони здоров’я України був виданий наказ № , згідно з яким дія наказу МОЗ України від 3 лютого 2003 р. № “Про державну реєстрацію лікарських засобів” у частині, що стосується перереєстрації лікарського засобу АСПІРИН 325 мг виробництва ВАТ “Концерн Стирол” (дія якого була зупинена наказом № ) відновлена. Торгова назва лікарського засобу “Аспірин 325 мг” змінена на “Ацетилсаліцилова кислота 325 мг”. Відповідні зміни внесені в реєстраційне посвідчення № П.02.03/05853 від 3 лютого 2003 р. Державний фармакологічний центр МОЗ України відразу ж сповістив про це компанію “Байєр АГ”. Однак 21 липня 2003 р. компанія Байєр Акцієнгезельшафт подала до Господарського суду м. Києва позовну заяву про визнання недійсним наказу Міністерства охорони здоров’я України від 3 лютого 2003 р. № у частині, що стосується перереєстрації лікарського засобу “Аспірин 325 мг” ВАТ “Концерн Стирол””. Оскільки на момент подачі позову в суд предмета для спору вже не було (про що ДФЦ МОЗ України поінформував компанію “Байєр АГ” по одержанні копії позовної заяви), і ситуація виглядала неоднозначно, 8 вересня 2003 р. позивач змінив свої позовні вимоги: тепер предметом судового розгляду (господарської справи № /311) стали ще два накази Мінздраву, що містили посилання на загальновідомі побічні ефекти аспірину, його протипоказання і взаємодію з іншими препаратами. Прохальна частина позову була мотивована тим, що “вказівка на алергію може призвести до погіршення репутації лікарського засобу позивача і приналежних йому товарних знаків”, а тому “така інформація шкодить іміджу товарн