ЇСобор Ї Олеся Гончара. ЇСобор Ї (1968) вирiзняється в доробку письменника пекучiстю поста влених проблем i своєрiдним iх мистецьким втiленням. У центрi твору Олесь Гончар поставив долю конкретноi, тобто украiнськоi, нацii та долю духовного начала у життi суспiльства. Як колись Шевченко прагнув пробудити сумлiння землякiв спалахами поетичноi мислi, так Олесь Гончар постукав у серця своiх сучасникiв, нага дуючи iм про родовiд, про прадавню iсторiю, про духовний зв’язок мiж по колiннями, про iснування украiнськоi нацii. На перших сторiнках роману письменник змальовує старовинний цвинтар на Зачiпляннi, забур’яненi горбики землi,
Їнад якими колись тем ними ночами нiбито вставали фосфоричнi силуети предкiв. Зараз не вста ють, а колись нiбито вставали, лякали людей. Хто вони були тi вставшi? Запорожцi з списами? Першi металурги? I чого вставати iм
Ї тiсно лежати в землi? Чи пiдводило iх бажання подивитись на реальну свою прийдеш нiсть? Характерники нiбито мiж ними були, ворожбити, дивовижнi люди. Вiзьме дрiбку рiдноi землi пiд шапку Ї i в похiд, i земля ця дає йому такi чари, що коли зiйдеться з ворогом вiч-на-вiч, то ворог його не бачить. Чує бусурманин, як козак смiється, чує, як кiнь його iрже, а самого козака не видно. Невидимий, мов дух, а смiється!
Ї Занедбано цвинтар, занедбано пам’ять про козацтво, про славну Запорозь ку Сiч, про нацiональнi святинi. Можливо, на думку письменника, цей занедба ний цвинтар i символiзує ту реальну прийдешнiсть, на яку вже не хотiли дивити ся покiйнi пращури. Дух Украiни, шо завжди витав над пiвденним степом. озиваючись дзвонами Києва i Львова, нiби був приспаний, кимось полонений, спiвуча мова змiнилась базарним суржиком, i мало хто вiрив у чарiвну силу дрiбки рiдноi землi. До них, зневiрених i все ж таємно чогось очiкуючих, зверну вся зi своiм твором Олесь Гончар. ЇНайпередовiше у свiтi суспiльство Ї вiд самого народження захворiло важкою духовною хворобою: лицемiрством, фарисейством, суцiльним фальшуванням, безкультур’ям. Ї…Обхамила та особа всiх пiдряд i головне Ї нi за що. I це на службi. А в трамваях, у магазинах, на поштi… Просто дивно: чому в нас такi люди злi? Звiдки ця злоба, зневага, неприязнь до iн ших? Бажання образити, принизити людину, свого ближнього Ї це, зви чайно, патологiя, але чому вона так поширена? Ї Ї мiркує металург Iван Баглай, повернувшись з Iндii. Олесь Гончар порушує гостру проблему збайдужiлостi та iнертностi загалу до всього того зла, яке коiться у суспiльствi. До протесту здатнi тiль ки такi, як студент Микола Баглай або Iзот Лобода. Десятилiття нацiональ ного нiгiлiзму виховали такого партiйного дiяча i функцiонера, як Володька Лобода. Вiн запопадливо знищував все, що зветься духовним набутком на роду, його iсторичною i культурною спадщиною. Це вiн запропонував взяти собор у риштовання. Його думки i дii наче й Їу руслi епохи Ї, проте спрямо ванi проти нацiональних цiнностей, iсторичноi пам’ятi:
ЇСкiльки б’ємось, скажiмо, над тими сучасними обрядами, скiлькох замучили, а вони, як змо вились, пропонують тексти Ї за голову вiзьмешся: один фальшивий, а дру гий ще фальшивiший. Тодi ще й дивуємось, чому деякi вiдсталi трудiвницi i навiть жiнки керiвних товаришiв, паски святять або беруть кумiв та потайки дiтей хрестити несуть… Ї. Важливими для iдейного задуму твору є образи Єльчиних подруг, яких не цiкавить нацiональна святиня (собор), iхнi душi оглухли i здичавiли, були порожнi i майже не торкнутi знаннями, любов’ю, повагою. Все-таки Микола Баглай не хоче вiрити словам скептично настроєного технократа Геннадiя про те, що
Їсвятостi зникають iз життя i на iх мiсце все бiльше вдирається цинiзм
Ї. Микола, будучи свiдком убогоi антихудожностi, яка шалено наступає на все людяне, прекрасне у життi, на все украiнське, упер то шукає спадщину вiкiв
Ї щоб пiзнати коренi невмирущоi сили рiдного народу. Цiлком виправдано у текст роману вмонтована Ї як спогад Ягора Катратого Ї новела ЇЧорне вогнище Ї, присвячена образовi iсторика Дмитра Яворницького, великого патрiота-народознавця, письменника, лiтописця запорозького козацтва, невтомного збирача дорогоцiнних пам’яток нашого народу. Олесь Гончар у романi ЇСобор Ї зосередив увагу на фiлософських, iс торичних, морально-етичних, екологiчних проблемах. У творi розвiнчано психологiю духовного браконьєрства, викрито зловiснi намiри безбатченкiв Ї руйначiв нацiональних святинь. Усiм змiстом роман звернений до сучас никiв. Який слiд в iсторii свого народу залишили, що збудували для при йдешнiх поколiнь:
ЇКим ти будеш для них? З яким почуттям тебе спом’януть? Ї ЇСобор Ї позначений публiцистичним i полемiчним пафо сом, закликає плекати i оберiгати духовнi скарби, iсторичну i культурну спадщину украiнцiв.