Тема кохання займає одне з важливих місць у всій світовій літературі. Люди оспівували кохання завжди. Не обминув цю тему і щедро обдарований природою поет Володимир Сосюра. Своїми віршами В. Сосюра наповнює душу читача красою, радістю, щирістю.
Простота, замріяність автора, м’яка задушевність відбилися у його творах. Про свої інтимні почуття Сосюра завжди говори відверто, захоплено і задушевно, не приховуючи радощів, болю, суму. Все це робить ліричну поезію митця дуже близькою серцю людини.
Я б забув і образу, і сльози…
Тільки б знову йти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать… —
так говорить поет в одному зі своїх віршів «Коли потяг у даль загуркоче…». У спогадах ліричного героя, яким і є сам автор, пропливають яскраві картини його юності. Перше кохання залишило глибокий слід у його душі, він усе б віддав, щоб повернути колишнє.
«Так ніхто не кохав…» — один з найкращих творів інтимної лірики В. Сосюри. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Його ліричний герой романтизує своє почуття. Йому здається, що воно єдине за всю історію людства:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…
Почуття кохання пробуджує в душі ліричного героя все найкраще, приносить йому радість і щастя, надає сил. Поет пише, що закоханий готовий навіть звершити нечуваний подвиг — зірвати з неба «Оріон золотий».
Солов’ї, ніжний вітер, верби, кручі, місячні ночі — все це пробуджує в душі людини надію на краще майбутнє, змушує радіти, любити. У вірші «Білі акації будуть цвісти» В. Сосюра завдяки чарівності свого срібного слова овіює нас легким вітром радості і наповнює серце переживаннями:
Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі…
Багато поезій присвятив Володимир Миколайович і своїй дружині Марії, в них розкриті найромантичніші нюанси тієї любові, яка пройшла крізь випробування, злети і падіння. Ця жінка супроводжувала поета до кінця його життя. На довгі роки стала Марія для нього єдиною любов’ю, музою:
Іду, поспішаю, мов крилами мріє
Зоря перед мене в простори щасливі…
А губи шепочуть в блаженнім пориві
Для мене єдине ім’я: Маріє!..
Інтимна лірика В. Сосюри має багатогранний характер. Тема кохання тісно пов’язана з темою синівської святої любові до України:
Стиснулось серце до крику…
В ньому злилися і ти, і Вона
в образ єдиний навіки.
Митець захоплююче і красиво відтворив світле почуття чистої любові, такої нестримної і жагучої, яка робить життя кожного з нас яскравим і цікавим.
Інтимна поезія В. Сосюри спонукає читачів до роздумів, підносить у помислах, робить благороднішими. Його вірші завжди хвилюватимуть наші душі, навчатимуть берегти найдорожчі людські почуття.
Натхнення слів поета про справжнє кохання почули не тільки його сучасники, але й люди нашого часу. Він дійсно вмів любити і сказав про це красиво, мелодійно, щиро.