Олесь Гончар Ї свiдомий та мислячий син свого народу, а тому i активний учасник його живоi iсторii, пам’ятаючи, що iсторiя Ї “…це не тiльки сива ми нувшина, а й суперечлива, сповнена драматизму сучаснiсть i що цю iсторiю ни нiшнього дня маємо творити вдумливо, з вiдповiдальнiстю перед майбутнiми поколiннями”. Опублiкований уперше 1968 року “Собор” своiм публiцистичним, пристрас ним пафосом закликав читачiв замислитися над значенням духовних начал у людському життi, iсторичноi пам’ятi, культурноi спадщини народу. В той же час роман привертав увагу до таких серйозних негативних явищ у нашому жит тi, як бездуховнiсть, моральне браконьєрство, бюрократизм. “Собор” Ї це ро ман запитань, шукати вiдповiдi на якi письменник i закликає читачiв. Як бути справжнiм? Чи збагачується духовно сучасна людина? Як жити, щоб не втрати ти собори своiх душ? Хоче автор дiзнатися, звiдки у деяких сучасникiв невмiння поважати свiй народ, любити своiх близьких, чому зник дух вольностi й патрiо тизму, що був властивий борцям за свободу й щастя украiнського народу.
У “Соборi” є кiлька образних явищ, що виростають до рiвня символу. Це мо нумент Титану, урочище Скарбне i, звичайно ж, козацький собор, збудований козаками пiсля розгрому Сiчi. Але собор водночас є i втiленням високого духу народного. Собор постає у романi як диво довершеностi народноi архiтектури, як пам’ятка iсторичного минулого народу. У романi собор став епiцентром кон флiкту мiж людьми, мiж духовнiстю i бездуховнiстю. Про що б не писав Олесь Гончар, вiн бачить собор передусiм як велич духу, як мiрило совiстi, як докiр недбальцям i користолюбцям. В уявi Миколи Баглая собор постає в одному ряду з нерукотворними цiнностями, бо хлопець вважав, що є в соборi вiльний дух, любов, нескоренiсть. А це тi людськi риси характеру, без яких не можна зберегти, неможливо збудувати державу, стати вiльною i не залежною краiною. Недаремно, письменник закликає берегти собори своiх душ. Такi, як брати Баглаi, Iзот Лобода, бережуть iх, не дозволяють iх нiвечити. Вважаю, що роман “Собор” Ї це заповiт нам, сучасникам, цiнувати красу, бути духовно багатими i щедрими на добрi вчинки.