У статті висвітлено основні етапи розвитку системи інформаційного забезпечення користувачів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського як самостійної системи та водночас підсистеми бібліотечної соціальної інституції, що включає ресурси, методику, організацію, технологію. Одним із основних обов’язків, покладених на бібліотеки як соціальні інститути, що забезпечують кумуляцію та загальнодоступність інформаційних ресурсів, є надання користувачам доступу до бібліотечних фондів та довідково-інформаційних матеріалів і можливість користування ними згідно зі встановленими правилами. Задоволення інформаційних, наукових і культурологічних потреб суспільства, сприяння збагаченню духовного потенціалу народу можливе за умов функціонування дієвої системи інформаційного забезпечення користувачів (СІЗК). У Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського * (НБУВ) ця система формується від часу заснування установи (1918) до новітнього періоду. Аналіз численних матеріалів, які зберігаються в архівних фондах Інституту рукопису та Інституту бібліотекознавства НБУВ, спеціальних досліджень та публікацій, присвячених різним аспектам і періодам НБУВ протягом періоду існування неодноразово змінювала назви: Національна бібліотека України в м. Києві при Українській Академії наук (1919), Всенародна (Національна) Бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві (1919-1920), Всенародна Бібліотека України в Києві (1920-1934), Державна бібліотека ВЬАН (1934-1936), Бібліотека Академії наук УРСР (1936- 1948), Державна публічна бібліотека УРСР (1948-1965), Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР (1965-1988), Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР імені В. І. Вернадського (1988-1996). З 1996 р. – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. діяльності книгозбірні, розвитку окремих складових СІЗК дозволяє виокремити певні етапи її розвитку. Фактичною датою заснування Національної бібліотеки Української держави установи вважається 2 серпня 1918р., коли українським урядом на чолі з гетьманом П. Скоропадським було підписано «Закон про утворення Фонду Національної бібліотеки Української держави в м. Києві», в якому визналися організаційні заходи щодо її фінансуваня, склад бібліотечного фонду, штат співробітників, характер зв’язків з громадськістю для підтримки Бібліотеки тощо [61]. Згідно з цим законом 5 жовтня 1918 р. Міністром народної освіти та мистецтва М. П. Василенком була затверджена інструкція Тимчасового комітету для заснування установи. На цей орган покладалися завдання з розробки концепції розвитку майбутньої книгозбірні, її основних документів, зокрема, Положення про Бібліотеку та Статут [53]. Перший Статут Національної біблітеки України 1919р. визначав основні принципи її формування: різноманітність та повнота книжкового фонду; аполітичність, публічність, загальнодоступність, безкоштовність і легкодоступність інформації [60]. Пошуком, оцінкою, переглядом видань de viso, налагодженням стосунків із видавництвами, листуванням з іншими вітчизняними та зарубіжними бібліотеками, зв’язками із громадськістю, складанням картотеки дезидерат, тобто документів, необхідних для поповнення бібліотечних фондів, займалися усі члени Тимчасового комітету як фахівці з окремих наукових напрямів – В. І. Вернадський (голова), С. О. Сфремов, А. Ю. Кримський, Г. П. Житецький, В. О. Кордг та ін. З 1920 р. почалося систематичне опрацювання фондів, згідно з міжнародними вимогами запроваджувалися новітні бібліотечні та бібліографічні правила. Розроблено первинну систему скороченої каталогізації за алфавітним принципом з метою полегшення технологічних процесів і надання можливості обслуговування читачів [3, арк. 5]. Найповніше сформованим на початок 1920 р. був загальний відділ, у якому опрацьовувався весь фонд, і тому його розвитку приділялася велика увага. Спеціалізовані відділи почали організовуватися в тому ж році [58, с. 17]. Питання формування фондів, побудови оптимальної структури Бібліотеки, організація роботи на наукових засадах тісно пов’язані з проблемою раціональної організації обслуговування читачів. Значною подією в житті книгозбірні стало отримання нею нового приміщення на бульварі Т. Г. Шевченка, буд 14 та відкриггяу серпні 1920 р. на правах відділу читальної зали з відкритим доступом, до користування якою залучалися відвідувачі всіх категорій, незалежно від рівня їхньої професійної та освітньої підготовки [1, арк. 1]. Допомогу читачам у користуванні каталогами надавали чергові бібліографи. Так було започатковане консультаційне бюро. У зв’язку зі швидким зростанням надходжень документів у фонди книгозбірні навесні 1922 р. було переглянуто й ухвалено новий операційний план, який передбачав дві стадії впорядкування бібліотечних фондів. На першій стадії передбачалося здійснення тільки тих бібліотечних процесів, без яких використання документів було недоступне. Друга стадія – обробка неупорядкованих масивів дореволюційних фондів та зібрань – відкладалася у зв’язку з недостатньою кількістю персоналу для їх опрацювання. При розстановці документів за алфавітним принципом з’являлася можливість відразу ж виокремлювати дублетний фонд, який був організований при кожному з відділів Бібліотеки. Одночасно закладалася основа для утворення обмінно-резервного фонду (ОРФ). Окрім того, такий план врятував від пошкоджень значну кількість документів [58]. У березні 1923 р. Тимчасовий комітет по заснуванню Національної бібліотеки дійшов висновку, що він виконав свої обов’язки із започаткування установи та передав повноваження Раді бібліотекарів. ВБУ було переведено у сталий стан, призначено на посаду директора С. П. Пос- тернака [50] та затверджено новий Статут, згідно з яким Бібліотека структурно складалася з відділів, читальних зал та кабінетів для наукових робіт [58, с.61]. Великого значення у другий період розвитку Бібліотеки (1923-1928 pp.) набули питання формування та впорядкування фондів і можливості їх використання у процесі обслуговування читачів. Наполеглива праця бібліотечних працівників з організації фондів, опису та каталогізації документів сприяла помітному зростанню показників відвідуваності та книговидачі. Водночас зростала кількість відмовлень читачам у замовленні бібліотечних документів. Причини, які викликали це збільшення, значною мірою мали об’єктивний характер (обмеженість коштів на придбання видань, непристосованість приміщень для книгозбірні тощо). Однак варто відзначити й суб’єктивні фактори – лакуни в комплектуванні, недостатня кількість примірників видань, які користувалися підвищеним попитом читачів, складні умови праці співробітників, недосконалість довідково- бібліографічного апарату Бібліотеки. Певна частина відмовлень була спричинена недостатнім контролем за збереженням бібліотечних документів, втратою видань під час обслуговування. У 1920-1922 pp. відмовлення читачам на бібліотечні документи не обліковувалися. Лише в 1923 р. була здійснена перша спроба їх класифікації за причинами: «книги були на руках у читачів Читальні», «видано додому», «не розшукано, тобто у лабораторній роботі, у політурні, немає на місці», «немає у бібліотеці». Відомості про відмовлення узагальнювалися щоквартально. Так, якщо у другому кварталі 1923 р. їхня кількість складала 7 %, то в четвертому -10 % від загальної кількості поданих на виконання читацьких замовлень. У зв’зву з цим наприкінці 1923 р. у Бібліотеці було проведено першу ревізію, внаслідок якої з’ясовано конкретні назви втрачених документів, здійснено перевірку видань на правильність розстановки в книгосховищі, розбиті книги направлено в оправу [4, арк. 37]. Основною читальною залою вважався «загальний відділ», котрий обслуговував читачів за принципом загальнодоступності на базі всіх загальних та спеціальних відділів. У 1924 р. при ньому організовано Підручну бібліотеку. Мета її створення полягала у виокремленні активного ядра бібліотечного фонду, прискоренні обслуговування читачів та створенні сприятливих умов праці для співробітників читальної зали [2, арк. 78 зв. – 79]. Цей захід дозволив зменшити черги, збільшити книгообіг та книговидачу. Читачі мали доступ до всього фонду Підручної бібліотеки, як опрацьованого, так і неопрацьованого, але розставленого на місцях зберігання. Документи або відповіді про їхнє місцезнаходження знадходили наступного дня після замовлення. Встановлювалася черга на зайняті іншими читачами документи. Вводилася система оповіщення про виконані читацькі замовлення. Наприкінці кожного року фонд Підручної бібліотеки підлягав перегляду, відбору видань, які втратили актуальність та поповненню її іншими документами підвищеного попиту. Масовий абонемент для академіків, голів науково-дослідних кафедр, співробітників бібліотеки, вчених Академії наук було започатковано у 1924 р. Цього ж року відкрився колективний МБА. Право користуватися ним надавалося кожній науковій бібліотеці, а з 1925 р. – й іншим бібліотекам науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів України [5, арк 93, 98]. У загальній читальні, залі для наукових працівників, а також у кабінетах при відділах (на 1925 р. їх було 16) продовжували обліковуватися відмовлення читачам. Згідно зі звітами про роботу Бібліотеки, протягом 1923-1928 pp. їхня кількість складала в середньому 14 % від загальної кількості читацьких замовлень на документи. Значну їх частину складали книги з Підручної бібліотеки. Значна кількість незадоволених читацьких запитів (НЧЗ) викликала стурбованість з боку працівників відділу книгокористування (назва загального відділу з 1927 p.). Почали вживатися заходи, спрямовані на зменшення цього показника. Читачам надавався такий вид послуг як запозичення у тимчасове користування документів з інших номерів; заміна відсутніх у фондах Бібліотеки або зайнятих іншими читачами видань близькими за змістом документами; встановлення черги для отримання найактуальніших видань. Була упроваджена система двотижневого зберігання замовлених читачами з фонду основного зберігання (ФОЗ) документів. При виявленні необгрунтованих відмовлень читацькі замовлення направлялися на повторне виконання, внаслідок чого їхня частина ліквідовувалася. З метою найповнішого задоволення запитів читачів у межах Бібліотеки у 1927 р. почали діяти «Правила користування книгами та журналами по абонементу», згідно з якими скорочувалася кількість одночасно виданих документів та терміни користування ними [6, арк. 21]. Наступного року було обмежено видачу книг з Підручної бібліотеки, що пов’язано зі зростанням читацьких запитів на навчальні, науково-популярні видання та пошкодженням документів [8, арк. 23]. У 1928 р. у ВБУ було запроваджено нові правила для МБА, ухвалені в РСФСР та поширені на інші республіки Радянського Союзу, завдяки чому розпочалося налагодження взаємовідносин головної бібліотеки України з іншими бібліотечними установами [7, арк. 17]. У цей час розроблялися також основні принципи консультаційно- виставкової роботи, що пов’язано з науково-популяризаційною та просвітницькою роботою Бібліотеки: надавалися консультації чергових працівників у читальних залах, проводилися лекції, семінари, зустрічі з відвідувачами тощо. Період 1928-1934 pp. характеризується перетворенням Національної бібліотеки України в головну державну бібліотеку УРСР, цілеспрямованою переорієнтацією її діяльності на масового читача, перебудовою бібліотечної системи та виконання завдань соціалістичного будівництва. Бібліотека постала перед фактом жорсткого зламу всіх її попередніх принципів, практично повної переорієнтації діяльності, переслідувань керівництва й співробітників ВБУ, кадрових переміщень та звільнень. Керівні партійні органи СРСР та Радянської України все частіше втручалися у вирішення питань подальшого розвитку книгозбірні, висловлюючи невдоволення щодо правил та характеру її діяльності. Спеціалізоване приміщення Бібліотека одержала лише у 1930р. навул. Володимирській, буд. 62, що дало змогу розширити обсяги робіт, пов’язаних із комплектуванням, опрацюванням, каталогізацією видань, обслуговуванням читачів [9, арк. 3]. У період підготовки до переїзду в нове приміщення ВБУ розпочала систематичну і планомірну роботу з опрацювання незакаталогізованих фондів. Масове їх розбирання супроводжувалося спрощеним бібліографічним описом, який дозволяв швидко залучати документи до книгообігу. Широко розгорнулася робота за фізичне збереження бібліотечних фондів, які тривалий час знаходилися у непристосованих для зберігання документів приміщеннях [там само, арк. 1]. Унаслідок робіт із упорядкування неопрацьованих фондів ВБУ було виокремлено й передано на опрацювання значну кількість цінних зарубіжних видань. Частина відібраних документів надходила до ОРФ Бібліотеки [13, арк. 12]. Відбулися кардинальні зміни в організації відділу книгосховища. Якщо до 1929 р. фонди існували при кожному з чотирьох основних відділів Бібліотеки (загальному, періодики, університетському, україніки), то з 1930 р. книгосховище почало функціонувати як самостійна одиниця [9, арк. 9]. ВБУ вживала заходи щодо поширення груп читачів, які мали право користуватися науковою читальнею. Зокрема, це були медичні, інженерні, педагогічні спеціалісти, літератори тощо. У 1930 р. було виокремлено Довідкову бібліотеку наукової читальної зали. Вона мала допоміжний апарат з матеріалами виключно довідкового характеру та періодичні видання, які вийшли друком протягом останніх двох років [10, арк. 5]. У 1931 р. унаслідок спеціального повідомлення сектору науки Народного Комісаріату Освіти (НКО) від 27 січня були затверджені нові правила видачі документів на абонемент. Право користування ним надавалося «лише членам ВУАН. штатним науковим співробітникам, аспірантам і лаборантам ВУАН за списком, що ВУАН надіслала до ВБУ, співробітникам ВБУ» [11, арк. З зв.]. За місяць на засіданні Президії ВБУ було затверджено «Проект інструкції видачі книг на абонемент», розроблений відділом книгокористування, у якому передбачалося: скорочення термінів та обмеження кількість видачі документів на абонемент; надавання документів у користування лише за замовленнями, підписаними співробітником відділу абонемента [Там само, арк. 6]. Видачі не підлягали документи з Довідкової та Підручної бібліотек, Музею бібліотекознавства, архівні та пошкоджені матеріали, актуальні видання. Дотримуючись цих правил, ВБУ вела сувору боротьбу із заборгованістю шляхом надсилання нагадувань абонентам; до адміністрації Бібліотеки подавалися списки боржників для притягнення їх до суду. Питання про стан ліквідації заборгованості розглядалося на засіданнях Президії ВБУ [13, арк. 24]. Це дало змогу значно зменшити кількість відмовлень читачам на бібліотечні документи. Протягом 1929-1930 pp. склад бібліотечних фондів, робота співробітників ВБУ та їхня відповідність політичним вимогам постійно підлягали перевіркам з боку спеціальних комісій НКО. За їхніми висновками, кадровий склад Біблотеки не виконував завдань соціалістичного будівництва [56]. Враховуючи настанови керівних партійних органів, на засіданні Президії ВБУ 28 жовтня 1931 р. було ухвалено «Проект правил, як опрацьовувати, переховувати та видавати ідеологічно-шкідливу літературу», згідно з яким з масового вжитку вилучалася «література ідейно й політично невитримана або спрямована на шкоду диктатурі пролетаріату та соціалістичному будівництву: біло-емігрантська, антисемітська, агітаційна різних контрреволюційних партій, фахова шкідницька, націоналістична та мілітаристична, релігійно-містична» [11, арк. 46-471. У 1931 р. на базі відділів україніки, консультаційно-виставкового та бібліотекознавства було організовано консультаційно-бібліографічний відділ, котрий складався з трьох секторів – консультаційного, бібліографічного та обов’язкового примірника. З його відкриттям у читачів з’явилася можливість отримувати допомогу висококваліфікованих спеціалістів Бібліотеки з різних галузей знань [12, арк. 25]. Водночас, перед співробітниками-консультами постало завдання з надання «ідеологічно-хибній», «класово-ворожій» літературі чіткого та мотивованого бібліографічно-критичного роз’яснення з метою застереження читачів від шкідливості її використання [13, арк. З зв.]. У 1932 p., згідно з висновками Спеціальної урядової комісії, яка працювала у книгозбірні, було звільнено 40 осіб (в основному висококваліфікованих кадрів), і, як результат, – «зниження фахового рівня співробітників та погіршення якості роботи Бібліотеки майже по всіх відділах і всіх процесах» [там само, арк. 78]. Звичайно, кадрові зміни у цей період позначилися на ефективності обслуговування читачів, свідченням чого був високий показник відмовлень читачам на бібліотечні документи. За період 1929-1932 pp. він складав у середньому 25 % від загальної кількості замовлень, 29 % – задовольнялося після додаткових з’ясувань місцезнаходження документів. У зв’язку з цим гостро поставала потреба в загальній перевірці бібліотечних фондів та налагодженні тісніших взаємозв ‘язків між відділами книгокористування, книгосховища, консультаційно-бібліографічним та комплектування. У 1932 р. було раціоналізовано процес оформлення читацьких замовлень: на кожен документ з ФОЗ читачі заповнювали окремі замовлення із зазначенням шифру, автора, назви, тому видання, номера читацького квитка й власного прізвища [14, арк.7]. У процесі виконання читацьких запитів проставлявся особистий підпис співробітника відділу книгосховища. Облік читацьких замовлень здійснювався систематично, вживалися заходи щодо запобігання можливих відмовлень на бібліотечні документи. З другої половини 1932 р. кожний працівник відділу закріплювався за конкретним його структурним підрозділом [13, арк. 28]. Нові правила вводилися також у відділі книго користування. Згідно з ними, визначався термін користування читачів замовленими з книгосховища документами (один місяць) та кількість замовлених одночасно видань (25 кн. од.). Процес книговидачі було максимально раціоналізовано шляхом організації підручної полиці, так званої «полиці підвищеного попиту», на якій зберігалися найактуальніші монографічні видання та зарубіжні наукові журнали [14, арк. 22]. У 1934 р. ВБУ перейшла в підпорядкування ВУАН, змінила назву на Бібліотеку АН УРСР з фундаментальною бібліотекою та бібліотеками академічних установ. У цьому ж році було запропоновано проект нового Статуту, котрий яскраво відобразив усі процеси, які відбувалися в АН та країні в цілому [15, арк. 1-8]. Уніфікація діяльності книгозбірні та її перетворення у бібліотеку загального радянського типу, котра повинна була сприяти «вихованню пролетарської науки, пролетарської культури, сталінських більшовитських кадрів всіх галузей науки, техніки, літератури і мистецтва» [16, арк. 16] властива четвертому періоду розвитку СІЗК( 193 5-1941 pp.). У зв’язкуз цією настановою діяльність книгозбірні, пов’язана з бібліотечним обслуговуванням та забезпеченням читачів документами відповідної тематики, була на першому плані. Робота Бібліотеки підлягала перевіркам партійних комісій. Одна з них працювалау січні 1935 р. Під час перевірки було відзначено окремі недоліки в діяльності книгозбірні, зокрема: а) недостатність кваліфікованої педагогічно-виховної та консультативної допомоги читачам; б) нерегулярність відповідей співробітників на читацькі зауваження в «Книзі відгуків…»; в) недостатня кількість обслуговуючого персоналу, і, як наслідок, – брак часу на перевірку правильності розстановки видань, велика кількість заставлених документів у бібліотечному фонді [17, арк. 1-4]. За результатами перевірки комісією було запропоновано низку заходів щодо покращення обслуговування читачів: у каталожній: а) оформлення наочного інструментарію для читачів з питань користування каталогами та заповнення замовлень на документи; б) збільшення формату бланку читацького замовлення на документи та віддрукування його типографським способом; в) ліквідація розриву між новими надходженнями документів та вливанням карток у каталоги; у книгосховищі: а) проведення розстановки документів в день їхнього повернення з обслуговуючих підрозділів; б) систематичне здійснення перевірки видань на правильність розстановки на місцях їхнього зберігання; на абонементі: а) здійснення щоденного контролю за своєчасним поверненням документів у відділ; б) уведення в штат відділу співробітника спеціально для роботи з боржниками; в) застосування суворих заходів (штраф, закриття абонемента, притягнення до суду) стосовно порушників правил користування абонементом; переукомплектування Підручної та Довідкової бібліотек [там само, арк. 6-49]. У середині 1930-х років у радянській бібліотечній практиці широкого розповсюдження набули конференції читачів. БАН УРСР підтримала це нововведення. У квітні 1935 р. відбулося засідання співробітників Бібліотеки, присвячене питанням організації заочної читацької конференції. Читачі, які брали участь у роботі читацької конфереції, позитивно оцінюючи діяльність книгозбірні, вносили пропозиції щодо вдосконалення організації обслуговування. Нарікання з їхнього боку викликали: зменшення обсягів комплектування книгозбірні зарубіжними виданнями; недостатня екземплярність документів у бібліотечних фондах; невідповідність каталогів бібліотечним фондам і невпорядкованість зведеного каталогу; недостатній контроль за збереженням документів у читальній залі; несвоєчасне виконання замовлень на документи; неточність формулювання відповідей на запити [18, арк. 31-32, 45,85]. У 1935 р. методика роботи з виконання читацьких замовлень на документи була зафіксована в технологічній інструкції «Порядок та техніка роботи у секторі книгосховища» [17, арк. 48-54], де було визначено десять положень, дотримання котрих мало сприяти підвищенню якості обслуговування читачів. Згідно з цими положеннями, документи з сектору книгосховища видавалися лише за замовленнями, підписаними та датованими замовниками. У книгосховищі застосовувалася система книгозамінників. Винятком були масові видачі документів на виставки та передача на реставрацію або в оправу. У таких випадках на видані документи складалися відповідні окремі списки. Розшук замовлених документів здійснювався як за основними, так і за додатковими шифрами зберігання (за умови наявності на читацьких замовленнях). Усі підготовлені до видачі читачам документи переглядав бригадир сектору книгосховища з метою вилучення «ідеологічно- шкідливих» видань. Партія документів, яка надходила до сектору обслуговування читачів, фіксувалася в супровідному документі; водночас надсилалися й НЧЗ, питанням роботи з якими відводилося важливе місце. Так, у випадках відсутності документів на місцях зберігання, читачів інформували про їхнє місцезнаходження (наприклад, «за номером», «на виставці», «Підручна бібліотека», «консервація», «у роботі» тощо). Замовлення з неправильно зазначеними шифрами або нечітко написаними відомостями про видання направлялися до каталожної для подальшого з’ясування. Відповідь «втрачено» читачі отримували після ретельних додаткових розшуків у книгосховищі та за списками виданих на абонемент або переданих в оправу партій документів. Право користування розбитими та коштовними документами надавалося під контролем бібліотечного працівника відділу стародруків. Таким чином, у цьому інструктивно-методичному документі узагальнювався весь попередній досвід діяльності книгозбірні з виконання замовлень на документи, визначалися основні причини НЧЗ, планувалися заходи щодо їх скорочення та упередження. При обслуговуванні читачів особлива увага приділялася прискоренню передачі документів з книгосховища до сектору обслуговування. Цьому сприяло введення у 1936 р. диспетчерської системи виконання читацьких замовлень. Її започаткування дозволило здійснювати систематичний контроль за надходженням та термінами повернення кожного примірника документа. На диспетчерському пункті було запроваджено нову форму статистичного обліку виданих документів та НЧЗ за галузевою ознакою [20, арк. 1,40-41]. Діяльність книгозбірні з бібліотечного обслуговування у цей період отримала високу оцінку з боку відвідувачів: «слова «немає» у бібліотеці не існує. Будь-яка необхідналітераіуранадходигьбеззаіримок»;«на всіскладні запитанняя інаходжу відповідь у бібліотеці. Колектив її співробітників допомагає знайти мені необхідну літературу» тощо [21, арк. 43-46]. У1936 p. було затверджено Статут Бібліотеки [19], котрий повною мірою відобразив новий етап її розвитку, місце в бібліотечній системі CP CP та УРСР, функції фундаментальних бібліотек академічної мережі. У Статуті визначалися основні завдання книгозбірні: якнайповніше збирання та зберігання друкованої продуції й рукописних джерел усіх часів і народів; проведення науково-дослідної роботи у галузі бібліотекознавства, бібліографознавства та підготовка висококваліфікованих кадрів для наукових бібліотек України; максимальне забезпечення та кваліфіковане обслуговування державних та наукових установ, партійних, профспілкових організацій та окремих громадян. Загалом у довоєнний період було закладено підґрунтя для розвитку всіх систем, зокрема, СІЗК, які складають організаційну структуру книгозбірні. Початок Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.) докорінно змінив усю діяльність БАН УРСР. Її спочатку було перебазовано до Уфи, де у приміщенні Державного педагогічного інституту відкрилася читальна зала з фондом відкритого доступу, МБА та персональний абонемент. З жовтня 1943 р. по квітень 1944 р. обслуговування читачів здійснювалося власними фондами в Москві, куди Бібліотека прибула у складі установ АН УРСР [52, с. 99-101]. В евакуацію виїхала лише частина співробітників. Було вивезено найцінніші твори друку й рукописи. Решта документів, які не вдалося евакуювати, залишилися в приміщенні Бібліотеки. Після визволення Києва у листопаді 1943 р. від нацистських загарбників було визначено, що до Німеччини гітлерівці вивезли понад 320 тис. рідкісних, цінних і унікальних книг, журналів та рукописів, а частина документів утрачена взагалі [22, арк. 12]. Першочергові завдання книгозбірні як республіканського книгосховища полягали у відбудові її приміщення, зруйнованого нацистськими окупантами, відновленні бібліотечного фонду, придбанні актуальних видань відповідно до тематики інститутів АН УРСР, налагодженні процесів комплектування, опрацювання, обслуговування читачів. Наприкінці 1943 р. розпочалося відновлення системи обслуговування читачів. Ця робота проводилася в умовах відсутності відповідного приміщення, у зв’язку з чим на засіданні Бібліотечної Ради (травень 1944) було розглянуто питання про забезпечення установ АН УРСР абонементами з фундаментальної бібліотеки. Видачі підлягали всі видання (у тому числі й перші примірники), крім рукописних матеріалів та стародруків, терміном на один місяць. Однак Бібліотека надавала право вимагати їх повернення при надходженні читацьких замовлень на ці документи [23, арк. 8-10]. У 1945 р. було відкрито абонемент багатьом київським та позаміським бібліотекам [24, арк. 9-11]. З метою найповнішого задоволення читацьких запитів у ФОЗ Підручній бібліотеці та довідковому фонді проводилися роботи з упорядкування документів і перевірки їх на правильність розстановки. Здійснювалася робота з ліквідації відмовлень за відсутності документів на місці. Відомості про них фіксувалися у спеціальному обліковому документі, читацькі замовлення доопрацьовувалися, здійснувався розшук видань у Підручній бібліотеці, відділах та кабінетах книгозбірні [25, арк. 7]. Облік НЧЗ поновився з IV кварталу 1945 р. Подальше аналізування НЧЗ сприяло отриманню інформації про відсутні в результаті втрати документи [26, арк. 4-7]. Діяльність книгозбірні спрямована на ліквідацію лакун, що виникли в роки війни у бібліотечних фондах, продовжувалася до 1958р. Однією з основних причин великої кількості НЧЗ залишалася невідповідність фондам книгозбірні каталогів, які в роки нацистської окупації були також частково знищеними. За часи відбудови Бібліотеки (1945-1948 pp.) проводився облік та фронтальне звіряння наявних бібліотечних документів з каталогами. Реалізовувалося рішення відділу опрацювання щодо вилучення з каталогів карток на втрачені документи [28, арк. 14,51]. Задля підвищення якості обслуговування читачів у 1947 р. при генеральному алфавітному каталозі було відкрито пункт прийому читацьких замовлень, що дозволило його співробітникам здійснювати контроль за правильністю заповнення читацьких замовлень, їх чітким і оперативним виконанням. Унаслідок організації цього пункту значно заощаджувався час читачів на отримання замовлених документів [там само, арк. 6,22]. Значна увага у цей період приділялася підвищенню бібліотечно- бібліографічної грамотності читачів. На пункті прийому читацьких замовлень, на абонементі, у читальних залах співробітники ознайомлювали відвідувачів із правилами користування Бібліотекою, чергові по каталогах надавали допомогу під час пошуку відомостей про документи. У 1947 р. у Бібліотеці було відкрито відділ зовнішніх робіт з обслуговування читачів. Мета його функціонування полягала у забезпеченні читачів фото-, мікро-, ротокопіями з різних видів документів, бібліографічними списками джерел інформації, перекладами зарубіжних книг та статей. Для цього було проведено ґрунтовну підготовчу роботу, придбано необхідну апаратуру. До бібліотечного фонду з великих бібліотек СРСР (Державна бібліотека імені В. І. Леніна, Центральна медична бібліотека, Бібліотека державного Московського університету тощо) почали надходити мікрокниги [27, арк. 3]. У повоєнні роки Бібліотека знову відчула на собі ідеологічний тиск з боку партійних органів, спрямований проти прихильників демократичних шляхів розвитку суспільства. За цих умов відділ спеціального зберігання продовжував поповнюватися бібліотечними документами, доступ до яких був обмеженим. Отже, найтяжчий період у розвитку книгозбірні позначений самовідданою працею її співробітників, спрямованою на збереження бібліотечних фондів в евакуації, під час окупації, налагодженням функціонування всіх систем, зокрема СІЗК, у період повоєнної реконструкції. Упродовж наступного періоду розвитку СІЗК (1948-1963 pp.) у Бібліотеці відбулася низка трансформацій її функцій: зміни в організації документопостачання. раціоналізація процесів обслуговування читачів на бібліотечні документи, розгортання діяльності структурних підрозділів Бібліотеки з переінвентаризації фондів та переміщення документів з метою звільнення площі для нових надходжень. Рішенням ЦК КП(б)У та Ради Міністрів УРСР від 7 серпня 1948 р. Бібліотеку АН УРСР було перетворено в Державну публічну бібліотеку (ДПБ) УРСР. Завдання та функції книгозбірні відображені у затвердженому Радою Мінистрів УРСР 17 червня 1949 р. Статуті, згідно з яким їй було надано статус не лише республіканської і фундаментальної бібліотеки та державного книгосховища, але й республіканського центру науково- методичної роботи та рекомендаційної бібліографії [29, арк. 1-4]. Відповідно до прийнятих документів на початку 50-х років XX ст. у книгозбірні відбулися значні структурні зміни. Відділи поділено на загальнобібліотечні, бібліотечно-оперативні та спеціальні, розширено контингент читачів та збільшено кількість місць у читальних залах. До складу відділу фондів і обслуговування читачів входили: три читальні зали і 14 спеціалізованих відділів і кабінетів головного будинку по вулиці Володимирській, буд. 62 та дві філії – Подільська та Софіївська [30, арк. 90]. До цьго відділу 1951 р. було приєднано пункт прийому читацьких замовлень та групу обслуговування систематичним каталогом, реорганізовано роботу пункту видачі документів у головному приміщенні та наближено до нього видання, які користувалися підвищеним читацьким попитом. Відділ фондів і обслуговування читачів здійснив низку заходів щодо вдосконалення окремих процесів, зокрема, прискорення шифрування читацьких замовлень за рахунок відокремлення замовлень на періодичні видання від монографічних, оформлення видачі документів у читальні зали та їх повернення до ФОЗ, що дозволило підвищити відповідальність співробітників за виконання кожного замовлення на бібліотечний документ. Оперативному задоволенню читацьких запитів (протягом 3-5 хв.) сприяло збільшення та покращення змістового складу Підручної бібліотеки переважно за рахунок нових надходжень документів [там само, арк. 6]. Видача документів з цього фонду в зазначений період становила в середньому 38% від загальної книговидачі. Значну роль при виконанні читацьких замовлень відігравав також відділ масової роботи Бібліотеки. Так, у 1951 р. ним було надано у користування читачам понад 13 тис. документів, які експонувалися на книжково- ілюстративних виставках [31, арк. 214]. На початку 50-х років XX ст. широкої популяризації серед читачів набув МБА. Однак у його роботі відзначалися суттєві недоліки, зокрема недостатність систематичного контролю за поверненням документів. Саме серед абонентів спостерігалася велика заборгованість та втрати документів [там само, арк. 18]. Рівень НЧЗ на бібліотечні документи у цей період залишався досить високим – у середньому 25-28