Спiвзвучнiсть поезiї Iвана Франка з народнопiсенною творчiстю
У древнiм Львовi
Чи в Криворiвнi
Пiснi Франковi,
Слова чарiвнi.
/ О. Ющенко /
Протягом вiкiв пiсня живе серед людей, поруч з людьми. То весела, то сумна, то мужня, то лагiдна, вона супроводжує нас протягом життя. Це дуже добре знав Iван Франко – пiснi сильно вплинули на його творчiсть.
Франко народився в Галичинi, серед чарiвної карпатської природи, серед своєрiдних i поетичних людей з незайманими душами, з їх поезiєю та пiснею. Перш за все вiн чув пiснi вiд своєї матерi.
Потiм пiсня увiйшла в його твори – ми зустрiчаємо в них народнi мелодiї, фольклорну лексику, особливi художнi засоби. Досить згадати лише назви творiв Франка: “Ой, що в полi за димове?”, “Ой, рано я, рано устану…”, “Мiсяцю, князю…”, “Ой, жалю мiй, жалю…” тощо. Та й слова “пiсня”, “дума” присутнi в багатьох заголовках поезiй Франка: “Народна пiсня”, цикл “Скорбнi пiснi”, “Дума про Наума Безумовича” та багато iнших.
Близька до народнопiсенної лексика Франкових творiв. Земля, наприклад, у нього “всеплодющая мати”. “Тяжко-важко вiк свiй коротати”, “души золотiї”, “по чистому полю”, “неси мене, коню” – хiба не в народних пiснях ми зустрiчали вже цi словосполучення? Цей список можна продовжувати на багато сторiнок. З пiсень прийшли в його вiршi образи червоної калини або зеленого явора.
Пiсенне звучання поезiй Каменяра обумовлюється i вiдповiдними вiршовими розмiрами. “Бойовий” ямб та хорей творять мелодiку енергiйної, маршової пiснi:
Голос духа чути скрiзь:
По купних хатах мужицьких,
По версатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiх.
(“Гiмн” – ямб)
Розложисто, мов вiдлуння в Карпатах, звучать вiршi-пiснi, написанi трискладовими розмiрами:
Земле моя, всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибинi,
Краплю, щоб в бою сильнiше стояти
Дай i менi.
(“Веснянка V” – дактиль)
о теми народних легенд, переказiв, казок, повiр’їв.
Чарiвною пiснею пiвденноукраїнських степiв звучить Франкова поема “Євшан-зiлля”, бiблiйну легенду має в пiдгрунтi сюжету поема “Мойсей”, “Цар i аскет” базується на iндiйськiй легендi. Назви “Сучасна приказка” або “Легенда про вiчне життя” кажуть самi за себе.
Цiлком спiвзвучнi з народними (i за формою, i за змiстом) i такi твори, як “Червона калина, чого в лузi гнешся…” або “Ой ти дiвчино, з горiха зерня…”.
Знаходимо ми i такий типовий саме для української народної творчостi прийом, як троєкратнiсть повторення певних елементiв:
“Що одна недоля – то серце м’яке”, – починається вiрш, але початки другої i третьої строфи продовжують перелiк: “А що друга недоля – то хлопський рiд”, “А що третя недоля – то горда душа”.
Кожна пiсня-вiрш повинна, за глибоким переконанням Франка, ви-тiкати з життя цiлого народу. “В пiснi те лиш живе, що життя дало” – говорить вiн. Й оскiльки поет був у першу чергу бiйцем, то й пiсню вiн вважав зброєю:
Кожна пiсня моя – вiку мого день,
Протерпiв її я – не зложив лишень.
У тих пiснях, де народна пiсня не накладала вiдбиток на форму, її вплив можна було побачити через iнше: пiснi завжди вiдображали сподiвання народу, його мрiї. Цього принципа I. Франко завжди притримувався.
Нi, друже мiй, не та година!
Сучасна пiсня – не перлина,
Не гошпитальнеє лежання –
Вона вся пристрасть i бажання,
I вся огонь, i вся тривога,
Вся боротьба i вся дорога,
Шукання, дослiд i погонi
До мет, що мчать на небосклонi
(Посвята до “Лiсової iдилiї”)
Таку пiсню творив Франко.
Отже, пам’ятаймо, що “пiсня i праця – великi двi сили”, бо вони вчать нас жити по правдi, берегти духовнiсть. Саме тому, як писав колись великий Кобзар, Тарас Шевченко:
Наша пiсня, наша дума не вмре – не загине.