ВСТУП
Перехід України від централізованої планової економіки до принципіально нової ринкової, що регулюється державою, потребує створення в країні фінансового ринку з усіма обслуговуючими його інститутами. Багато десятирічь в Україні не існувало ні фінансового ринку, ні його інфраструктури. Ринкові методи ведення господарства вимагають потенційних можливостей фінансового ринку в першу чергу для забезпечення всебічного розвитку країни. Фінансовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно знаходяться у русі, розподілені чи перерозподілені, що змінюються під впливом співвідношення попиту та пропозиції на ці ресурси зі сторони різних суб’єктів економіки. Однією із складових фінансового ринку є ринок державних цінних паперів та ринок позичкових капіталів, які в Україні як самостійна сфера почали створюватися в 90-х роках. Ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій, приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами. Ринок цінних паперів складний, бо охоплює численні складові, а не лише акції й облігації та офіційний біржовий ринок. Не можна залишати поза увагою ринки грошових та кредитних ресурсів, іпотечних закладів, валюти, банківських акцептів, позичкових капіталів, євровалют, тощо. Отже ринок цінних паперів потрібно розглядати, враховуючи особливості ринку позичкових капіталів, де формуються джерела інвестиційної діяльності і закладаються процеси відтворювальних процесів у економіці в цілому. Необхідно створення системи законодавчих актів, спрямованих на накопичення коштів із метою їх подальшого інвестування, кредитування, перерозподілу в суспільному виробництві. Інструментами цього процесу є цінні папери. У даний час у розвинутих країнах світу ринки цінних паперів належать до числа найбільш динамічно зростаючих елементів фінансової сфери. Оборот на нових ринках цінних паперів зростає в багато разів швидше, ніж обсяг операційна товарних ринках і на традиційних ринках комерційного та банківського кредиту. Формування ринку цінних паперів знаменує високий ступінь економічного розвитку будь-якої країни. Український фондовий ринок в основному сформувався, але ми не можемо сказати, що він існує у загальновизнаному розумінні у світі. Україні необхідно чітко визначити місце ринку цінних паперів у своїй економіці, його мету та основні засади функціонування. Потрібно створювати законодавство, спрямоване на накопичення коштів із метою їх подальшого інвестування, кредитування, перерозподілу в суспільному виробництві. Вагомий імпульс розвитку вітчизняного фондового ринку нададуть зміни, що сталися в податковому законодавстві. Поступальному рухові вітчизняного фондового ринку багато в чому сприятиме спрямованість організаційно-правового забезпечення, поява ліквідних цінних паперів і розвиток відповідної інфраструктури Отже, проблема цінних паперів є і буде актуальною і, якщо Україна прагне вийти на світові ринки цінних паперів, то слід цю сферу діяльності уніфікувати згідно із загальноприйнятими у всьому світі вимогами.РОЗДІЛ 1. РИНОК ЦІНИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ. 1.1. Історія розвитку ринку цінних паперів України. Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна поступово змінювала командну економіку, успадковану від колишнього СРСР. Розвиток фінансового ринку є складовою частиною реформ, що проводяться в Україні. Цей ринок поки що є недосконалим. Досконалий фінансовий ринок – це ринок, який може відображати точно та своєчасно попит і пропозицію фінансових ресурсів і звести (за допомогою посередників) одного з одним постачальників та споживачів грошей або капіталу з найменшими витратами. Але жоден з існуючих фінансових ринків не є досконалим. Є країни, де фінансові ринки утворювались поступово, протягом тривалого часу. Учасники багатьох розвинутих фінансових ринків задоволені відносною стабільністю цін і доходів, рівномірним розподілом доходу, вдалим балансом прямих та опосередкованих відносин між учасниками, тісними зв’язками між різними фінансовими інститутами. Такі ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні масштаби оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс інтересів у суспільстві. Держави з перехідною економікою досить часто мають не високий рівень ВВП в розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинуту інфраструктуру, приховане структурне безробіття, значний дефіцит державного бюджету, високі темпи інфляції, нестабільну валюту, важкий тягар оподаткування, великі масштаби “тіньової економіки“, політичну нестабільність, законодавство, що не відповідає реальному стану справ. Зростання та удосконалення фінансових ринків у перехідній економіці вимагає побудови їх на принципах, що використовуються у розвинутих країнах, а саме: вільний доступ до інформації та ринкових інструментів для всіх учасників ринку; прозорість і реальний захист інвесторів; ліквідність і стабільність; конкурентоспроможність та ефективність; відповідність міжнародній практиці та стандартам. Однак, значну кількість країн з перехідною економікою у тому числі й Україну не відносять до таких, де є вільний доступ до інформації та ринкових інструментів.
Важливими показниками розмірів ринку є величина і структура сукупних заощаджень та інвестицій, кількість сегментів ринку, загальний обсяг угод, частота й середній (максимальний, мінімальний) розмір угоди, середня кількість покупців та продавців і т.д..
Відбулися також позитивні зміни у структурі сукупних заощаджень, частка термінових вкладів у загальних вкладах юридичних осіб в банках поступово збільшувалась починаючи з 2000 року. (додаток 1). Сприятливі зміни у загальній величині та структурі внутрішніх заощаджень, зростання приватного сектора стали умовами подальшого розвитку фінансового ринку України.
Основними характеристиками ринку цінних паперів є: ліквідність, усталеність, ефективність, міра конкуренції та ризик.
Усталеність ринку – важлива риса будь-якого фінансового ринку, вона відіграє значну роль у процесі прийняття рішень про капіталовкладення. Для усталеності фінансового ринку потрібна певна кількість (і відповідний обсяг випуску) фінансових інструментів, торгівля б якими провадилася регулярно і за умов відносно стабільного попиту і пропозиції. Та в економіці перехідного періоду лише незначна частка цінних паперів компаній продається і купується регулярно. Перспектива швидкого розвитку саме цього ринку найближчим часом уявляються досить скромними, регулярна торгівля державними цінними паперами надає фінансовому ринку певної стабільності.
Ефективність ринку – одна з найважливіших характеристик фінансового ринку. і не фінансового секторів. Прийнятими кількісними показниками ефективності ринку можна вважати співвідношення між сукупними капіталовкладеннями (заощадженнями) і ВВП, між внутрішніми і зовнішніми капіталовкладеннями, між загальним обсягом торгів і загальною величиною активів фінансової системи, між лідерами могутніх з точки зору активів і торгівлі цінними паперами фінансових установ.
Десятиріччя існування командної економіки та суперечливий характер економічних реформ викликали суттєву зміну попиту та пропозиції товарів і послуг, заощаджень і капіталовкладень у країнах з перехідною економікою. Це зробило фінансові ринки у цих країнах дуже ризиковими і непередбаченими. Серед найвідоміших типів ризику слід назвати ризик втрати капіталу, ризик зниження купівельної спроможності, валютний ризик, ризик невиконання зобов’язань.Ліквідність – це спроможність ринку вбирати в себе і торгувати великою кількістю цінних паперів за низьких додаткових витрат та без суттєвих коливань цін і доходів. Фактори, які впливають на ліквідність ринку – частота та обсяг угод, різноманітність, адекватність і цілеспрямованість цінних паперів, засоби їх розміщення, готовність учасників ринку формувати ціни, співвідношення між ринковими і неринковими інструментами, доступ до інших фінансових ринків, до різного роду платіжних та кредитних інструментів і т. д.
За своєю структурою фінансовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків: ринок цінних паперів, ринок позичкового капіталу.
Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України. Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України. (Статтю 1 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 2680-12 від 14.10.92 ). Порядок обігу цінних паперів, випущених Союзом РСР, іншими союзними республіками і розміщених на території України, регулюється цим Законом, іншими актами законодавства України, а також договорами України з Союзом РСР і відповідними союзними республіками. Текст Закону стислий, і органам влади надано право вільно трактувати чинне законодавство та приймати багато підзаконних актів, що регулюють велику сферу фінансових ринків.
Закон “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. Крім того кожного року, починаючи з 1995 року приймалося багато інших законодавчих актів та доповнень до них: закони про державний бюджет, Закон України про заставу, Закон України про банки і банківську діяльність і т. д.
Національним банком України прийнято положення N 246 від 23.07.97 р. “Про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик”. Положення про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик (далі – Положення) розроблено відповідно до Законів України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 року N 1022 “Про здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик”.
Положення визначає порядок проведення нерезидентами на території України операцій з облігаціями внутрішніх державних позик (далі в тексті – облігаціями), що випущені у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Операції з облігаціями проводять на договірній основі з нерезидентами виключно уповноважені банки-резиденти (далі – уповноважені банки), які уклали відповідні договори з Національним банком України. Уповноважені банки за дорученням нерезидентів здійснюють такі операції :
-придбання облігацій на аукціонах, що проводяться Національним банком України, і грошові результатами;
-операції з купівлі та продажу облігацій на вторинного ринку;
-депозитарний облік облігацій, що перебувають у власності нерезидентів;
-платежі за облігаціями при їх погашенні та сплаті доходу.
Перелік уповноважених банків визначається Національним банком України та Міністерством фінансів України. Разом з Міністерством фінансів України Національний банк України прийняв положення про проведення аукцiону з розмiщення облiгацiй внутрiшньої державної позики за попереднiми та остаточними заявками i умовами вiд 3.08.2001року №298.
Положення про проведення аукцiону з розмiщення облiгацiй внутрiшньої державної позики за попереднiми та остаточними заявками i умовами (далi – Положення) розроблено відповідно до Законів України ” Про державний внутрішній борг України”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про банки і банківську діяльність”, постанов Кабінету Міністрів України щодо випуску облігацій внутрішньої державної позики, а також Положення про проведення аукціону з розміщення облігацій внутрішньої державної позики, затвердженого постановою Правлiння Нацiонального банку України від 21.06.2002р. № 15, i Положення про порядок здiйснення нерезидентами операцiй з облiгацiями внутрiшнiх державних позик, затвердженого наказом Міністерства фінансів України i постановою Правління Національного банку України від 23.07.2002 року № 246.Аукцiон з розмiщення облiгацiй внутрiшньої державної позики за попереднiми та остаточними заявками i умовами (далi – аукцiон) – аукцiон, на якому його учасникам надається право пiдтвердити первинну суму чи цiну або змiнити умови придбання облiгацiй на пiдставi отриманої iнформацiї за правилами, що визначенi цим Положенням. При проведеннi такого аукцiону Мiнiстерство фiнансiв України надає повідомлення.
А також Національний банк в першочерговому порядку здійснюватиме в межах можливості рефінансування комерційних банків-власників конверсійних облігацій під їх забезпечення за плату на рівні дохідності за конверсійними облігаціями.
У зв’язку із тим, що Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”, який був прийнятий у 1991 році, можна сказати, застарів та й за 11 років відбулося багато змін на фінансовому ринку, а отже й на ринку цінних паперів назріла необхідність прийняття нового закону. Національний банк України підготував новий законопроект “Про цінні папери та фондову біржу”, який винесений на розгляд Верховної Ради України. Новий законопроект визначає порядок реєстрації, емісії та обігу цінних паперів в Україні, діяльності та відповідальності професійних учасників фондового ринку, встановлює вимоги до забезпечення відкритості та рівних можливостей для усіх осіб, що діють на фондовому ринку, рівного доступу до інформації, що пов’язана із реєстрацією, емісією та обігом цінних паперів. У законопроекті ширше подається поняття цінних паперів, їх груп та видів (пайові, боргові, похідні, приватизаційні), основні характеристики цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов’язань, ощадні сертифікати), порядок розміщення цінних паперів, професійна діяльність на фондовому ринку, регулювання ринку цінних паперів, інформаційне забезпечення фондового ринку, реклама на фондовому ринку.
Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, він одночасно є як професійним учасником, що активно веде операції з цінними паперами, так і державним органом регулювання фондового ринку.
Національний банк є агентом уряду з розміщення державних позик. У цьому випадку він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. Отже вкладаючи в державні фондові цінності власні ресурси Національний банк України виступає як дилер.
Нацбанк створює вторинний ринок державних цінних паперів, виступаючи на ньому як фінансовий брокер, що працює за дорученням уряду.
Нацбанк виконує функцію депозитарію, клірингового і розрахункового центру щодо операцій з випуску державних цінних паперів тобто виступає в ролі спеціалізованої організації з обліку, збереження і розрахунках за операціями з фондовими цінностями.
Нацбанк проводить розрахунки з виплат відсотків і погашення випусків державних цінних паперів. Здійснюючи касове виконання бюджету, Нацбанк є агентом з платежів з обслуговування внутрішнього державного боргу у формі цінних паперів.
Нацбанк використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики.
Нацбанк є органом державного регулювання для комерційних банків – професійних учасників ринку цінних паперів.
Нацбанк виступає в ролі консультанта уряду і парламентських органів, співавтором законодавчих актів про ринок цінних паперів.
Відповідно до Закону “Про банки і банківську діяльність”, і згідно з відповідними нормативними актами Національного банку України, він виконує такі регулюючі функції на ринку цінних паперів:
– встановлює для банків правила здійснення операцій на ринку цінних паперів, обліку та звітності за угодами з фондовими інструментами;
– ліцензування, регулювання та контроль операцій банків з цінними паперами;
– атестація спеціалістів банків на право проведення операцій з цінними паперами;
– реєстрація випусків цінних паперів;
– регулювання разом з Мінфіном України випуску та обігу державних цінних паперів;
– реєстрація і ведення реєстру акціонерних товариств-банків;
– підготовка спеціалістів для роботи з цінними паперами.
Згідно з Законом України “Про валютне регулювання і валютний контроль” Національний банк регулює обіг цінних паперів – валютних цінностей як у розрізі банківських, так і небанківських операцій.
Значну частину регулюючих функцій Національний банк України надав своїм територіальним управлінням.
Особливою сферою відповідальності Національного банку є “операції на відкритому ринку”, інструментом яких є цінні папери, а метою – регулювання обсягу продажу грошової маси, що знаходиться в обігу.
Це питання детальніше буде розглянуто в третьому розділі.
1.2.Характеристика ринку цінних паперів.
Ринок цінних паперів – це ринок, на якому купуються і продаються фінансові інструменти – цінні папери.
Ринок позичкового капіталу представлений, головним чином, банківськими установами. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи, що входять до складу кредитної системи.Ринок цінних паперів з притаманною йому системою фінансових інструментів – це та сфера, в якій реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси.
Через ринок цінних паперів акумулюються тимсасово вільні грошові кошти підприємств, банків, держав, приватних осіб і направляються на виробничі і невиробничі вкладення (на інвестиції).
Характерні особливості ринку цінних паперів:
По-перше ринок цінних паперів є регулятором стихійно діючих у ринковій економіці процесів.
По-друге, ринок цінних паперів виконує інформаційну функцію для своїх учасників.
По-третє, ринок цінних паперів (особливо короткостроковий) відіграє важливу роль у регулюванні грошового обігу й кредиту.
Слід розрізняти об’єкт і суб’єкт ринку цінних паперів.
Об’єктами ринку є цінні папери, які розміщуються, обертаються і погашаються на ринку. Їх називають ще “фінансовими інструментами”, або інструментами ринку цінних паперів.
Суб’єктами ринку є учасники ринку цінних паперів, які здійснюють операції з цінними паперами. До них відносяться: емітенти, інвестори, фінансові посередники.
Ринок цінних паперів поділяють на:
? первинний;
? вторинний.
Первинний ринок обслуговує емітентів цінних паперів, забезпечує первинне розміщення цінних паперів серед інвесторів з метою отримання емітентом нових грошових ресурсів.
Продаж тільки-но випущених цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.
Прямий продаж – це безпосередня реалізація цінних паперів емітентом серед інвесторів.
Опосередкований продаж – це реалізація цінних паперів через посередника, якими є банк, брокерська чи дилерська фірма.
Вторинний ринок – повторна купівля або продаж цінних паперів. На ньому не утворюються грошові ресурси, а лише відбувається розподіл і перерозподіл грошового капіталу, здійснюється контроль за інвестиціями та інфляцією. Метою вторинного ринку є отримання прибутку і забезпечення ліквідності цінних паперів.
Вторинний ринок може бути:
– біржовий, або організований – означає купівлю-продаж цінних паперів на фондовій біржі;
– позабіржовий, або неорганізований – означає купівлю-продаж цінних паперів через фінансово-кредитні установи, причому емітенти взагалі можуть не брати участі в торгівлі на цьому ринку.
У більшості країн на позабіржовому ринку обертається основна маса (близько 85%) цінних паперів, на біржовому – їх відносно невелика кількість (близько 15%). Проте, саме біржовий ринок, де зосереджені найбільш якісні, а тому найважливіші цінні папери, визначає кон’юктуру і процес ринку цінних паперів узагалі.
Поділ ринку цінних паперів на первинний і вторинний не виключає його єдності, оскільки кон’юктура цих ринків тісно пов’язана, приблизно один і той же склад інвесторів та посередників у ринкових операціях, які разом з емітентами та біржею утворюють інститутційний механізм ринку цінних паперів.
В Україні державні цінні папери (ОВДП) стали великою групою фінансових інструментів.
. Швидке зростання ринку державних цінних паперів пояснюється високим попитом на надійні капіталовкладення з досить високим рівнем доходу і відповідною пропозицією облігацій з боку держави.
Становлення вітчизняного ринку цінних паперів характеризується постійним зростанням обсягів емісії та зміною структури.
За даними Мінстату, загальний обсяг емісії цінних паперів в Україні у 2000 році становив 11 млн. грн., у 2001 році – 286,3 млн. грн. у 2002 році – 749 млн. грн. а в цілому за 2000 -2002 роки були емітовано цінних паперів на суму 1046.3 млн. грн.
Через первинний та вторинний фондовий ринок у 2000-2002 роках пройшло лише 0,2-0,7% загального обсягу емітованих акцій.
Протягом 2002 року Національним банком України випущено в обіг платіжних засобів на загальну суму обсягом 8754 млн. грн., у тому числі через операції з іноземною валютою – 46%, з цінними паперами – 32%, для підтримки ліквідності банківської системи України – 22%.Сьогодні, доводиться констатувати, що фондового ринку в загальновизнаному в світі розумінні в Україні, поки що не існує. Це зумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Зокрема, не вироблено логічно завершеної законодавчої бази, окремі елементи вітчизняного фондового ринку не відповідають стандартам Міжнародної організації зі стандартизації. Не вирішено проблеми переєрестрації і надання гарантій щодо доставки цінних паперів. Відсутній механізм “поставки проти платежу”, внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або передпоставки. Не реалізовані належною мірою на практиці функції Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. В Україні незначні обсяги продажу цінних паперів на фондових біржах, нерозвинутий вторинний ринок, відсутня належна інфраструктура. Формування вітчизняного ринку цінних паперів перебуває під впливом багатьох різноманітних і далеко не рівнозначних факторів. Серед них: рівень інфляції; розмір емісії і погашення цінних паперів; величина платоспроможного попиту інвесторів; значення облікової ставки Національного банку України; величина прибутковості окремих інструментів фондового ринку; ступінь інтересу нерезидентів до українських цінних паперів; рівень державного контролю за діяльністю на національному фондовому ринку вітчизняних та іноземних інвесторів; швидкість і легкість переходу прав власності на цінні папери; якість системи розрахунків за угодами із цінними паперами; рівень підготовки професійних учасників фондового ринку; наявність необхідної інфраструктури; надійність захисту прав інвесторів.
Обіг цінних паперів в Україні регулюється Цивільним кодексом України (1961 р.) та законами “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” і іншими численними законодавчими актами.
Базовим законом на підставі якого базується функціонування вітчизняного фондового ринку, є Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”, прийнятий Верховною Радою України 18 липня 1991 року. Цей Закон визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.
Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту.
1.3 Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів органами державної влади.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.
З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.
До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та Положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Державне регулювання ринку цінних паперів – це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів і їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Центральне місце у реалізації НБУ контролюючих функцій посідає депозитарій за ОВДП. Він здійснює контроль за співвідношенням обсягу емісії ОВДП та кількістю останніх в обігу, а також за станом виконання угод з облігаціями між депонентами на вторинному ринку. Депозитарій має такі повноваження:
– отримання за запитом на безоплатній основі інформації від депонентів щодо стану рахунків депозитарного обліку ОВДП;
– видача розпоряджень депонентам щодо усунення недоліків депозитарного обліку ОВДП;
– застосування штрафних санкцій до депонентів, передбачених угодою про депозитарне обслуговування, у разі порушення вимог чинного законодавства, нормативних документів щодо обліку облігацій та проведення операцій із ними;
– блокування рахунків депозитарного обліку депонентів за рішенням Правління НБУ та правоохоронних органів.
Слід зазначити, що дані, які зберігаються у депозитарії НБУ, належать до конфіденційних і не підлягають розголошенню. Ця інформація може надаватися державним органам виконавчої влади у порядку, встановленому чинним законодавством.Учасники ринку цінних паперів – емітенти, інвестори та особи, що провадять професійну діяльність на ринку цінних паперів.
Склад учасників фондового ринку, специфіка функціонування та регулювання їхньої діяльності визначаються товаром, який на цьому ринку перебуває в обігу, – цінними паперами. Вони можуть випускатися для первинного розміщення на ринку; обертатися на ньому (продаватися і купуватися); погашатися, тобто вилучатися з обігу, що передбачає виплату власникам певної компенсації; бути об’єктом застави і страхування чи предметом укладення термінових контрактів тощо.
Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, неможливо запровадити чітку і сталу класифікацію.
Учасників ринку цінних паперів, з урахуванням їх економічної поведінки, можна поділити на такі категорії: держава, населення, комерційні організації (так звані інституційні учасники). У свою чергу комерційні організації поділяються на фінансові і не фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акціонерні товариства, страхові, брокерські компанії та ін. Суб’єктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників. Професійні учасники працюють на ринку цінних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. Основні види діяльності такі:
– посередництво у процесі випуску та обігу цінних паперів;
– депозитарна розрахунково-клірингова діяльність з управління цінними паперами;
– діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
– організація торгівлі на ринку цінних паперів.
Випуск та обіг цінних паперів в Україні провадиться за посередництва банків, акціонерних товариств, статутний фонд яких сформовано лише за рахунок іменних акцій, а також іншими торговцями, для яких операції з цінними паперами є єдиним видом діяльності.
Інші види діяльності – це насамперед послуги у сфері обліку, зберігання, обслуговування угод із цінними паперами, а також послуги, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.
За критеріями, визначеними Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України професійною діяльністю на ринку цінних паперів вважається:
– для фізичних осіб – придбання ними цінних паперів від свого імені і за свій рахунок згідно з контрактами та відчуження цих цінних паперів упродовж року. При цьому обсяг угод (на суму номінальної вартості) має перевищувати суму, адекватну 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (на сьогодні це 17 000 гривень);
– для юридичних осіб – придбання за контрактами цінних паперів і іх похідних та наступне відчуження цих цінних паперів упродовж року після їх отримання. Загальний оборот з обігу (згідно з номінальною вартістю) за цими контрактами має перевищувати суму, адекватну 10 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто 170 000 гривень).
Ці показники розміру доходу, одержаного від операцій із цінними паперами, не поширюються на торговців цінними паперами, які мають ліцензії.
Залежно від характеру операцій на ринку цінних паперів серед учасників торгів розрізняють кінцевих продавців, кінцевих покупців і посередників між ними.
Учасників ринку цінних паперів можна також поділити за ознаками громадянства: громадяни України є національними учасниками (резидентами), іноземні громадяни – зарубіжними учасниками ринку (нерезидентами).
Аналіз діяльності різноманітних учасників ринку в економічно розвинутих країнах, свідчить про те, що роль комерційних банків не всюди однакова. У США, наприклад, комерційним банкам узагалі заборонено проводити операції з корпоративними цінними паперами і бути членами фондових бірж, а в Німеччині – навпаки: тільки комерційні банки мають право здійснювати усі види операцій із цінними паперами (корпоративними), оскільки вважається, що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою задовольняє потреби клієнтів. В Україні, де є передумови для перетворення комерційних банків на найактивніших учасників фондового ринку, освоєння і постійне застосування кредитними закладами операцій із цінними паперами має перспективу.
Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційним банкам дозволено:
– випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи (акції, облігації, векселі і т. д.) та провадити інші операції з ними;
– залучати і розміщувати кошти та управляти цінними паперами за дорученням клієнта (довірчі операції);
– надавати консультаційні послуги;
– провадити розрахунки за дорученнями клієнтів (це стосується і операцій з цінними паперами).Ці види діяльності охоплюють майже всі можливі операції із цінними паперами, оплачувані власними коштами і за дорученнями. Комерційний банк може бути професійним учасником ринку цінних паперів, виконуючи функції інвестиційного посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта; може працювати у режимі, властивому інвестиційній компанії або інвестиційному фондові.
Схематично класифікацію учасників ринку цінних паперів можна представити наступним чином (додаток2).
Емітент цінних паперів – це юридична особа, державний орган або орган місцевої адміністрації, що випускає цінні папери і несе відповідальність за виконання зобов’язань за ними перед власниками цінних паперів.
Права і обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою
Емітент повинен усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбаченому Законом, іншими актами законодавства, а також рішеннями про випуск цінних паперів.
В Україні емітентом ОВДП є Міністерство фінансів України. Емітентами облігацій внутрішніх місцевих займів є міські ради. Інститутами, що випускають цінні папери можуть бути комерційні банки, промислові підприємства, різні інвестиційні фонди та компанії.
Інвестори – це громадянин або юридична особа, що придбавають цінні папери від свого імені та за свій рахунок. До інвесторів, згідно чинного законодавства можна віднести фізичних та юридичних осіб України, іноземних громадян, осіб без