Робочий час. Правові аспекти.

Курсова робота Робочий час. Правові аспекти.

З м і с т Вступ Розділ I. Правове регулювання робочого часу за законодавством України 1.1. Поняття та види робочого часу 1.2. Режим робочого часу Розділ II. Тривалість робочого часу 2.1. Умови застосування скороченого робочого часу 2.2. Неповний робочий час 2.3. Порядок проведення надурочних робіт 2.4. Облік робочого часу Додаток №1 Висновок Список використаної літератури Вступ. При розгляді мною курсової роботи можна зазначити те що: законодавство про працю встановлює нормальну тривалість робочого дня, скорочену його тривалість, а також допускає можливість визначити угодою сторін трудового договору тривалість робочого дня. Робочий час — це встановлений законом, колективним дого-вором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобо-в’язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. За законодавством України існує розмежування робочого часу на види: нормальний; скорочений; неповний. Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. У сучасних умовах спостерігається тенденція закріплення положень щодо регулювання тривалості робочого часу в колективних договорах та інших локальних актах. Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників. Неповна тривалість робочого часу – встановлюється відповідно до ст.56 КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим органом як при вступі на роботу , так і згодом. Неповний робочий час може встановлюватись шляхом: зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин; зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих днів; поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Розділ І. Правове регулювання робочого часу за законодавством України. Робочим часом вважається встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник згідно з Правилами внутрішньо трудового розпорядку, графіку роботи та умови трудового договору повинен перебувати на місці виконання робіт та виконувати свої трудові обов’язки. У законодавстві здійснюється розмежування робочого часу на види: нормальні; скорочений; неповний. Відповідно до ст.50 КзПП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Крім того потрібно зазначати , що згадані вище гарантії щодо норми тривалості робочого часу поширюється на найманих працівників підприємства усіх форм власності. Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників. Так відповідно до ст.51 КЗпП України право на скорочений робочий день – від 24 до 36 годин на тиждень мають працівники, у випадках їх фактичної зайнятості на роботах зі шкідливими умовами праці протягом усього скороченого робочого дня. Неповна тривалість робочого часу – встановлюється відповідно до ст.56 КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при вступі на роботу , так і згодом. Неповний робочий день може встановлюватись шляхом: зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин; зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих днів; поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня. Аналізуючи сучасний фінансовий стан підприємств, потрібно зазначити, що встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Журнал «Праця і закон» №3. К.: 3 лютого 2003р.С.13-15 Розділ 1.1 Поняття та види робочого часу Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його ра-ціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, від-творювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та ін-ше майно роботодавця. Трудове законодавство не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі. Робочий час — це встановлений законом, колективним дого-вором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобо-в’язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Не-обхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які праців-ник повинен відпрацювати протягом певного календарного пе-ріоду. Норма робочого часу визначається робочими днями або робо-чими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п’ятиденний шестиденний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи роз-порядку роботи. Тривалість робочого часу може бути предметом централізова-ного, локального, колективно-договірного та індивідуально-до-говірного регулювання. За нових умов господарювання центра-лізоване закріплення нормування робочого часу виступає юри-дичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право ро-ботодавцям при укладенні колективного договору встановлюва-ти меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуаль-но-договірному рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору. Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робо-чого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновний – робочим часом вважається законодавче закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у ви-хідні, святкові та неробочі дні. Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний ро-бочий, час. Це час, визначений законом як норма робочого тиж-ня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, неза-лежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з тим ч. 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного догово-ру на підприємствах (організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і буде нормальним для даного підпри-ємства. Пилипенко П.Д. Трудове право України. – Київ 2003. – С.269 З огляду на об’єктивні обставини окремі категорії працівни-ків потребують посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер виконуваної роботи, вік чи стан здо-ров’я працівника, КЗпП передбачає знижену порівняно зі зви-чайною норму тривалості робочого часу. Традиційно в законо-давстві та правовій літературі цей вид робочого часу називають скороченим робочим часом. Скорочений робочий час характеризується певними ознака-ми, закріпленими у КЗпП, а саме: перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов’язаний) вийти за рамки законодавства та надати можливість окремим праців-никам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку; скорочена тривалість робочого часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу; суб’єкти, умови та порядок застосування скороченого робочо-го часу є обов’язковими для роботодавця і не залежать від волі працівників;

виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо). Норма скороченого робочого часу є не однаковою та дифе-ренціюється законодавцем залежно від суб’єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП). Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників. Для осіб віком від 16 до 18 років норма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років — 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних мак-симальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років — 12 годин на тиждень). Скорочений робочий час передбачений також для працівни-ків, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може пе-ревищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії. Згідно зі ст. 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників скорочений день та інші пільги. Тьоркін.В .Податки та бухгалтерський облік. №50, 23 червня 2005. 23 – 34 с. Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Пере-ліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайня-тим на цій роботі. Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без наймену-вань конкретних професій і посад, то правом на скорочену три-валість робочого тижня користуються всі працівники цих вироб-ництв, цехів незалежно від назви професії, посади, яку вони за-ймають. У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці в різ-них виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де вста-новлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпра-цювали на цих роботах більше половини максимальної тривало-сті скороченого робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати 6 годин. Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється роботодавцем. Якщо в Переліку за-значено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», скоро-чена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скорочено-го робочого часу, встановленого для працівників цих вироб-ництв, цехів, професій і посад. У разі відсутності такого застере-ження скорочений робочий час згідно із зазначеною в Переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах праці не менше по-ловини робочого часу, встановленого для працівників цих вироб-ництв, цехів, професій, посад. Перелік є обов’язковим для застосування на всіх підприємст-вах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, ро-біт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підпри-ємств, організацій і установ. Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавст-вом також для медичних працівників Норма робочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівни-ків. Наприклад: для лікарів та середнього медичного персоналу лікарень, пологових будинків та ін. робочий день становить шість з половиною годин; для лікарів лікарсько-трудових екс-пертних комісій тощо — п’ять з половиною годин. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51. Скорочена тривалість робочого часу законодавче закріплена для педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних середніх та вищих навчальних закладів. Норма ро-бочого часу обчислюється навчальними годинами та диферен-ціюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закладу. Так, 18 навчальних годин становить робочий тиждень для вчителів загальноосвітніх навчальних за-кладів; для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин на тиждень. 36 годин на тиждень передба-чено тривалість робочого часу для вихователів дошкільних уста-нов; для викладачів вищих навчальних закладів встановлено скорочений робочий час тривалістю в середньому 6 годин на день і т. д. Право на скорочену тривалість робочого часу мають також ін-валіди 1-ї та 2-ї груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб. Скорочена тривалість робочого часу для цієї категорії працівни-ків становить 36 годин на тиждень Трудовим законодавством передбачені випадки можливого скорочення тривалості нормального робочого часу всіх працівни-ків та підприємств. Так, відповідно до ст. 53 КЗпП напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи праців-ників скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Потрібно наголосити, що вказана підстава не застосовується щодо працівників, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав. Зокрема, три-валість робочого часу напередодні святкових і неробочих днів не скорочується для працівників, яким встановлений скорочений робочий час відповідно до ст. 51 КЗпП (неповнолітні та ін.). Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів перед-бачена законом для працівників, які працюють на умовах 6-ден-ного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може пере-вищувати 5 год. Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вва-жається час з 22 години вечора до 6 години ранку. Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва (зо-крема на безперервних виробництвах; на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним), а також для осіб, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав (наприклад, п. 2. ч. 1 ст. 51,ч. Зет. 51 КЗпП). Скорочення три-валості робочого часу не застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота працівника в нічний час. Трудовим законодавством встановлені обмеження залучення окремих працівників до роботи у нічний час. Зокрема, забороня-ється використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідніс-тю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо засто-сування праці жінок у нічний час не поширюється на фермерсь-кі господарства та на сімейні підприємства. У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молод-ших вісімнадцяти років. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить медичним висновкам. Умови, підстави та порядок встановлення скороченого робо-чого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнер-ства та закріплені у колективному договорі. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51. На рівні підприємст-ва та за рахунок його коштів скорочений робочий час може вста-новлюватися для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домов-леність між сторонами трудового договору може бути як безпосе-редньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну. Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хво-рим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботода-вець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори. Неповний робочий час застосовується зазвичай для працівни-ків, що працюють за сумісництвом. Розрізняють декілька видів неповного робочого часу: 1) неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня); 2) неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні); 3) поєднання обох попередніх (наприклад, два робочі дні в тиждень по три години щодень). Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, право на допомогу в разі тимчасової непрацездатності тощо. Ли-ше оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно від-працьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж зале-жно від виробітку — якщо встановлено відрядну форму оплати праці. У деяких випадках, пов’язаних з винятковістю або надзви-чайністю обставин, які складаються на виробництві, може вини-кати потреба залучення працівника до виконання обов’язків по-над встановлену тривалість робочого часу протягом дня (зміни). Таке відхилення від нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочні роботи. Надурочний робочий час як різновид робочого часу — це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим догово-ром роботу понад встановлену норму робочого часу. Надурочни-ми роботами вважаються: 1) роботи понад встановлену тривалість робочого дня (наприк-лад, при 8-годинному робочому дні — час понад вісім годин при денному обліку робочого часу. Однак, якщо особа працює на умовах неповного робочого часу, то робота понад встановлену для неї тривалість робочого часу, але в межах загальновстановленої тривалості на підприємстві не є надурочною роботою. Не мо-же також вважатися надурочною робота, яка виконується праців-ником поза основним робочим часом на умовах сумісництва; 2) роботи понад встановлену графіком тривалість зміни; 3) роботи понад нормальну кількість робочих годин за обліко-вий період, якщо на підприємстві застосовується підсумований облік робочого часу. При цьому тривалість роботи в один робо-чий день може становити менше або більше передбаченої за гра-фіком норми робочого часу, однак ці відхилення в сумі не пере-вищують норми робочого часу, встановленої для певного обліко-вого періоду (крім ненормованого робочого часу). Законодавством встановлені обмежуючі чинники щодо запро-вадження на підприємстві надурочних робіт. Зокрема, підставою для залучення працівників до надурочних робіт є обов’язкове видання наказу (розпорядження) відповідного роботодавця. Хо-ча робота, виконана за усним розпорядженням роботодавця (як-що наказу на підприємстві не було видано), також вважати-меться надурочною. Надурочні роботи, як правило, не допускаються, їх проведен-ня можливе лише у виняткових випадках, що визначаються за-конодавством. Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випад-ків залучення працівників до надурочних робіт. Такими є: 1) проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої ава-рії і негайного усунення їх наслідків; 2) проведення суспільне необхідних робіт щодо водопостачан-ня, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транс-порту, зв’язку — для усунення випадкових або несподіваних об-ставин, які порушують правильне їх функціонування; 3) необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непе-редбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткуван-ня, коли несправність їх викликає зупинення .робіт для значної кількості трудящих; 4) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних ро-біт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; 5) продовження роботи при нез’явленні працівника, який за-ступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках робото-давець зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником. Трудовим законодавством передбачено особливий порядок за-стосування надурочних робіт та спеціальні правила залучення працівників до них. Зокрема, ст. 64 КЗпП передбачає, що для проведення надурочних робіт необхідно отримати згоду проф-спілкового комітету на їх проведення. Порядок надання такої згоди встановлюється самим органом профспілки. Звичайно, згода на проведення надурочних робіт повинна бути отримана роботодавцем попередньо, тобто до початку виконання надуроч-них робіт. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст. 64 Однак випадки, коли допускається проведення над-урочних робіт, мають непередбачуваний екстраординарний харак-тер, а тому роботодавець не завжди має змогу отримати поперед-ній дозвіл профкому для того, аби за усіма правилами провести виконання таких робіт, які наперед не можна було передбачити. Тому на практиці існує неписане правило, коли перед початком календарного року профкоми на своїх засіданнях заслуховують клопотання адміністрації роботодавця і дають авансом згоду на проведення у майбутньому надурочних робіт у всіх можливих ви-падках. І це, незважаючи на усю його парадоксальність, продов-жує широко практикуватись при проведенні надурочних робіт. У Росії після вступу в силу нового Трудового кодексу з 1 лютого 2002 р., як і в багатьох інших державах, залучення працівників до надурочних робіт проводиться за письмовою згодою самого працівника, що очевидно є найбільш прийнятним. Закон встановлює максимальні норми залучення працівників до надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Галузевими колективними угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена). У КЗпП існує пряма заборона залучення окремих працівників до надурочних робіт. Це зокрема стосується вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнад-цяти років або дитину-інваліда, можуть залучати до надурочних робіт лише за їх згодою. Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюєть-ся в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надуроч-них робіт шляхом надання відгулу не допускається. Розділ 1.2. Режим робочого часу Режим робочого часу — це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Режим робо-чого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і централізованим законо-давством. На кожному підприємстві режим робочого часу передбачає встановлення: часу початку та закінчення роботи; тривалість пе-рерв для відпочинку і харчування; тривалість і порядок чергу-вання змін. Режим робочого часу є складовим елементом внут-рішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов’язаний його дотримуватися. Розрізняють режим робочого часу, який встановлюється для працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпа-дати або ж не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників. Централізоване трудове законодавство визначає порядок за-провадження на підприємстві режиму робочого часу, його най-більш важливі елементи, а також закріплює гарантії при засто-суванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінно-сті. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робо-чого часу може бути предметом індивідуально-договірного регу-лювання та визначатися сторонами при укладенні трудового до-говору. Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні. При загальних режимах робочого часу розподіл норми трива-лості робочого часу, при якому досягається її виконання, відбу-вається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: п’ятиденний робочий тиж-день, шестиденний робочий тиждень та сумований облік робочо-го часу. При режимі з денним обліком робочого часу встановлена за-коном тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма робочого дня при п’ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає однакову кількість го-дин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізу-ється в рамках кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів. При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпо-рядком (графіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня. Найбільш поширеним є п’ятиденний робочий тиждень з дво-ма вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тиж-ня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на од-ну годину напередодні вихідного дня. Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підпри-ємстві шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихід-ним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоден-ної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлю-ється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з ураху-ванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за по-годженням з місцевою радою. На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих ви-робництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева трива-лість робочого часу, допускається за погодженням з профспілко-вим комітетом запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). Зокрема підсумований облік робочого часу може використовуватись для працівників залізничного транс-порту, водіїв автомобілів, працівників експлуатаційних підпри-ємств міністерства зв’язку тощо. Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що передбачена законодавством норма робочого часу повинна бу-ти дотримана не щоденно чи щотижневе, а за більш тривалий час — обліковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу може відхилятись (збіль-шуватись або зменшуватись) від встановлених законом норм ро-бочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості робочого часу працівника балансується, як правило, в рамках облікового періоду. Для здійснення підсумованого обліку вибирається найбільш оптимальний період (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється сумування робочого часу з умовою, що в роз-рахунку на тиждень норма на кожного працюючого не повинна перевищувати 40 годин. При підсумованому обліку робочого ча-су норма робочого часу за обліковий період визначається за ка-лендарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семиго-динного робочого дня (чи відповідного скороченого дня) з ураху-ванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину. Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізо-вана шляхом виходу на роботу за графіком. Різновидом підсумованого обліку робочого часу є робота в од-ну чи декілька змін. Робота за змінами вводиться, як правило, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості щоденної роботи. Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперерв-не виробництво, де технологічні процеси не можуть перери-ватись (наприклад, металургійна промисловість, залізничний транспорт та ін.) Змінна робота може запроваджуватись на під-приємстві для забезпечення належного та ефективного викорис-тання засобів виробництва. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівно-мірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудо-вого розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу повинен здійсню-ватись регулярно, через встановлену кількість робочих днів. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в годи-ни, визначені графіком змінності. Графіки змінності, які використовуються на практиці, перед-бачають прямий порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить в другу, а потім — в третю. Трива-лість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвій-ної тривалості часу роботи в попередній зміні, включаючи також час перерви для відпочинку та харчування. Мінімальна трива-лість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути мен-шою 12 годин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. Відповідно до п. 13 «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку» графіки змінності доводяться до відома працівни-ків не пізніше ніж за місяць до введення їх в дію. Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише як виняток щодо певного кола осіб. Законодавче закріплення спе-ціальних режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та характером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо. До спеціальних режимів робочого часу відносять ненормований робочий день; перервний робочий час; гнучкий графік робо-ти; вахтовий метод організації роботи. Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія працівників виконує роботу понад нормаль-ний робочий час (ця робота не є надурочною). Обсяг виконуваної роботи визначається не тільки тривалістю робочого часу, але та-кож колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаження). Застосування ненормованого робочого часу здійснюється на підставі «Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності може застосовува-тись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, пра-ця яких не піддається обліку в часі; осіб, робочий час яких за ха-рактером роботи поділяється на частини невизначеної тривалос-ті (сільське господарство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад пра-цівників з ненормованим робочим днем. Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем встановлюється в колективному договорі чи будь-яко-му іншому локальному акті, який затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим органом. Коло обов’язків пра-цівників з ненормованим робочим часом повинно уточнюватись при укладенні трудового договору, в правилах внутрішнього тру-дового розпорядку, в посадових інструкціях та інших локальних актах так, щоб була можливість виконувати ці обов’язки в ме-жах нормального робочого часу. Ненормований робочий день не застосовується для працівни-ків, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівни-ків, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись. Залучення працівників з ненормованим робочим днем до ро-боти понад норму робочого часу допускається лише у ви