“Його життя було коротке й високе, як мiст над вузенькою штольнею гiрськоi безоднi. Хмари сумнiву i зневiри сповивали його не раз, але не завадили смiливим думкам фiлософа i поета переходити по ньому, дивитися з нього наокiл i шукати взором днища свiту”, Ї сказав про Богдана-Iгоря Антонича Дмитро Павличко. Творчiсть Антонича
Ї цiлiсний, складний i цiкавий свiт iнтелектуала, котрий за 27 рокiв свого життя спромiгся досягти того, що iншi не досягають i за цiле життя. …У збiрцi “Велика гармонiя” панує послiдовна релiгiйнiсть, яка проявляється в iмiтуваннi молитовноi лiрики, переспiви бiблiйних псалмiв. Наступна збiрка “Три перстенi” Ї нiби сходження з порожнечi неба до безоднi землi. Тут знаходимо “приземленi” бiблiйнi реалii (варто згадати слова “Народився Бог на санях” iз поезii “Рiздво”) й священну символiку, перенесену на земнi подii. Твори цiєi збiрки пронизанi пантеiстичним свiтосприйняттям: Отак пiд небом неосяжним i безмежним Ростуть i родяться звiрята, люди i рослини. (…) Росте Антонич, i росте трава, I зеленiють кучерявi вiльхи. Ми зустрiчаємо романтично-iдеалiстичне трактування природи, навiть поклонiння природi, коли людина не тiльки не вiдриває себе од довкiлля чи вивищується над ним, навпаки Ї може, скажiмо, усвiдомлювати себе деревом: Стiл обростає кучерявим листям, I разом з крiслом я вже куш. З черемх читаю Ї з книг столистих Ї Рослинну мудрiсть вiчних пущ. Наступна збiрка “Книга Лева” вiдкриває для нас свiт Бiблii. Їi головна iдея Ї зустрiч iз Богом i бачення вiчностi, яке дозволить авторовi вiдкрити сутнiсть творчого процесу. Антонич звертається до захоплюючого процесу власноi мiфологiзацii свiту; так наприклад, назву збiрки можна витлумачити в такий спосiб: Лев Ї 5-й знак зодiаку; означає силу сонця й “прозорий” вогонь. В алхiмii лев позначає вогонь, золото. У геральдицi Ї вiдвагу й мужнiсть. Наостанку, “Книга Лева” Ї назва Євангелiя апостола Марка. Головний мотив збiрки “Зелена Євангелiя” Ї мiстика, де слово функцiонує як магiчнi заклинання, вiдбувається поєднання природи з людською пiдсвiдомiстю. У цих вiршах поет дослiджує циклiчнiсть свiтовоi iсторii й природи, якi виступають тут цiлком релiгiйними процесами. Нарештi, в останнiй збiрцi “Ротацii” панує песимiстичний свiтогляд, передчуття апокалiпсису Ї кiнця свiту. Колосальне свiтове мiсто постає як коло катастроф i тюрем, як мiсто-пекло, складене з примiтивних геометричних форм. Як бачимо, Б.-I. Антонич сприймає Святе Письмо як джерело власного свiтогляду й широко використовує його в своiй мiфотворчостi. Перлина свiтовоi лiтератури Ї головний елемент його релiгiйних пошукiв.