Володимир Винниченко Ї виняткова постать в украiнськiй лiтературi та iсторii. Новелiст, романiст, драматург, публiцист, поет, митець-маляр i одночасно полiтичний дiяч. Його твори уже на початку XX ст. перекладали багатьма мовами. У центрi його художнiх пошукiв завжди була Украiна та болючi проблеми украiнськоi нацii. Уже перша збiрка творiв Винниченка “Краса i сила Ї (1906) видiлялася в тогочаснiй прозi своєрiдною, не традицiйною манерою письма. Головною рисою оповiдань, що увiйшли до неi ( ЇКраса i сила Ї, ЇЗаручини Ї, ЇГолота Ї та iн.), була сувора реалiстичнiсть Ї аж до використання натуралiстичних прийомiв. Цi твори вiдзначаються колоритнiстю малюнка, динамiчнiстю розповiдi, в якiй значне мiсце належить дiалогам, котрi i рухають дiю, i служать прийомам iндивiдуалiзацii персонажiв.
I. Франко був вражений новизною теми вже першого твору “Краса i сила
Ї. Серед голодранцiв i п’яниць, серед люду, що Їне боiться нi тучi нi грому Ї, видiляються молодi злодii Iлько й Андрiй. Перший Ї вродливий, добрий, але безвольний. Другий Ї негарний, жорстокий, але сильний, зав зятий. Доля злодiiв та iхньоi приятельки Мотрi розкривається в кiлькох жа нрових епiзодах: знущання Андрiя над жiнкою, пiдготовка до злодiйських операцiй, картини ярмарку, ув’язнення в тюрмi. ЇКраса i сила Ї, як i iншi твори однойменноi збiрки, вражають переконливiстю в розкриттi людських взаємин. В оповiданнi ЇСолдатики! Ї змодельовано одну з типових подiй, пов’язаних з придушенням селянських заворушень. Цей Їмалюнок iз селян ських розрухiв Ї є надзвичайно талановитою, глибоко психологiчною зама льовкою тих складних процесiв, що вiдбулися р украiнському селi на почат ку XX ст.
ЇА сталося це якось несподiвано. До вчорашнього дня жило собi село, як i перше, голодали, болiли, умирали Ї, а тепер почали думати i думки наскрiзь тривожнi: ЇОбкрадають нас… Грабують… А ми робимо, мовчимо… той має право на землю, хто робить на нiй! Ї Зiйшлися i стали навпроти се лянський натовп i солдатська шеренга. Письменник до краю загострює конфлiкт, зображуючи нову полiтичну силу, то вийшла на терени iсторii. Ї украiнське селянство, яке заявило про себе в особi Явтуха.
ЇСолдатики.!.. Ї Ї викрикнув Явтух з таким болем, з таким одчаєм, що в валцi немов прокинулися всi, а солдатики аж здригнулися разом i похмуро глянули на офiцера Ї. Село набувало нового, небаченого ранiше досвiду. Хоча Явтух заги нув, стрiлянини не було. У цьому глибинний iсторичний оптимiзм оповi дання. Явтух мертвий, офiцер убитий, але Їсолдатики Ї не стрiляли. Якесь грандiозне зрушення, невидиме й нечутне, вiдбулося в життi, в душах цих Їсолдатикiв Ї, i воно таке, це зрушення, за своiми якостями, що вселяє по чуття надii. Тiльки саможертовнiсть може зняти полуду з очей обурених, затурка них селян, котрi своiх захисникiв вважають ворогами, Ї така iдея оповi дання ЇСтудент Ї. Щоб довести свою непричетнiсть до пожежi, яка спалила село; щоб зняти пiдозру, поширювану стражниками, котрi в бiдi звинува чують студентiв, молодий революцiонер прилюдно стрiляється. I тодi ста рий дiд, який погрожував Ївимотати Ї з студентiв жили, стрибає на одного з охоронцiв царських устоiв i душить його. Пручання стражника запалило очi селян Їдиким, лютим гнiвом Ї: ЇАга!.. Так його!.. Дай йому щастя того!.. Ї Сваволю й беззаконня, якi процвiтали в iмперii, переконливо показано в оповiданнi ЇСуд Ї. Головний персонаж Михайло Денисович Самоцвiт, Їхохол, малорос Ї, живе Їяк у раю Ї. Бо Їтепер по тридцять копiйок удень роблять менi Ї Ї такоi дешевоi робочоi сили немає нiде. Покiрностi вiн добивасться
Їперевiреною методою Ї: ЇТепер не той час, тепер, брат, мужик не той… В морду! от i все роз’яснєнiє
Ї. Оповiдання має вiдчутнi саркастичнi ноти. Вони звучать не лише у фiлософствуваннях Самоцвiта, але особливо в описi центральноi сцени
Їсуда Ї. Такий суд, Їскорий, правий i справедли вий Ї, вiн демонструє гостевi, розбиваючи обличчя зовсiм невинноi людини. Начальник переплутав двох братiв Крутоно-женкiв Ї Никифора i Никонора. Яскравiсть зображеного в оповiданнi досягається через майстерне викорис тання прийомiв iронiчного письма, зокрема щедре застосування мовного Їсуржика Ї, Їмакаронiчноi Ї мови в окресленнi персонажiв i змалюваннi не ординарних життєвих ситуацiй.
UBN В. Винниченко поповнив i скарбницю украiнськоi дитячоi лiтератури. Оповiдання ЇКумедiя з Костем Ї, ЇБабусин подарунок Ї, ЇФедько-халамидник Ї, а також цикл ЇНамисто Ї порушують гострi соцiальнi пробле ми. Тут у письменника той самий пiдхiд, що й у
Їдорослих Ї оповiданнях: жорстокiсть буття, i на цьому тлi випадок з активним, непересiчним пiдлiт ком або дитиною, випадок, який визначає ii долю або ii життя чи смерть, Так, головний герой оповiдання ЇФедько-халамидник Ї Ї жвавий i вiдчай душне смiливий хлопчина з бiдноi сiм’i. У нього не по-дитячому твердий характер i Їлицарськi Ї риси: вiн чесний, не обманює, не просить помилува ти, коли його б’ють (а б’ють його часто), має чiткий погляд на те, що треба знати дорослим, а що нi. Федько вiльнолюбний, свавiльний, по-своєму добрий i чуйний. ЇСпокiй був його ворогом, з яким вiн боровся на кожному мi сцi Ї. А найголовнiше Ї Їне любить також Федько товаришiв видавати Ї. Винниченко з великою симпатiєю змальовує портрет цього пiдлiтка з його звивистою психологiєю, суперечливими вчинками i щирою душею. Йому протистоiть Толя, син власника будинку, де живе сiм’я Федька i в якого працює його батько. Це чистенький, випещений хлопчик, який заздрить Федьковому Їгеройству Ї i авторитетовi. Якби не Федько, то Толя загинув би на крижинi. Усе ж вiн не тiльки не заступився за свого рятiвника, але привселюдно набрехав на нього:
ЇФедько узяв i пiхнув мене на кригу Ї. Толин батько зажадав покари. Хворого, у лихоманцi пiдлiтка Їпоклали на стi лець i били вже як слiд Ї. Федько помер. Iз суворих реалiстичних деталей будує Винниченко оповiдання з жит тя дiтей, правдиво вiддзеркалюючи у них життя дорослих з його несправед ливiстю, рiзкими соцiальними контрастами, злом i брехнею.