Що ми взагалі знаємо про Прометея? Що подарував нікчемним незахищеним створінням – нам, людям, – вогонь, знання, практичні навички? Що витримав безліч випробувань, витримав муки і не скорився? Так! Але він ще й титан, обранець, посланець до людей. А ще – він втілення людського духу. Отже, не дивно, що саме цей образ давньогрецької міфології найчастіше відлунював у світовій літературі, і, мабуть, наймогутнішим відгомоном озвався у творчості Шевченка. Шевченків Прометей волає про незнищенну жагу до життя з-над засніжених вершин Кавказу. Поему «Кавказ» написано восени 1845 року – тієї осені, що подарувала Україні цілісіньку плеяду творів –«Єретика», «І мертвим, і живим…», «Великий льох». Тієї ж самої осені, коли імперською армією було поставлено чергову крапку в кількасотлітній Кавказькій війні. Події тієї жорстокої війни глибоко обурювали та хвилювали Тараса Григоровича. У Есхіла Прометей – нескорений титан, який допомагав людству. Шевченко підносить цей образ до узагальнення: Прометей в поемі уособлюється з народом, що бореться за свою свободу, волю та майбутнє. Можливо, саме тому один із дослідників зазначає, що Шевченко «чи не перший у світовій літературі й історіософській думці так принципово піднявся над рутинним поділом народів на великі й малі, історичні й неісторичні, цивілізовані й нецивілізовані, – і «зняв» цей поділ звертанням до священного права кожного народу влаштовувати своє життя».
Шевченків Прометей відстоював право всіх «малих», «неісторичних», «нецивілізованих» народів на свою правду в своїй хаті. Водночас вогнисте Шевченкове слово викриває й таврує будь-які вияви тиранії та агресії «великих» народів. Шевченко судить не тільки очужілий світ, він судить усіх нас, він судить і себе. Перед нами розгортається, за словами Івана Дзюби, «метафорична картина загального стану світопорядку, хвороби суспільної природи людства». Адже те, що дозволяв собі царизм чинити з народами Кавказу, характеризувало не лише царизм, а і якість людства взагалі. Ось чому Шевченкові оскарження царизму переростають зрештою в моторошні запитання до Бога. Прометей із землі знов повертається на небо. Він силою Шевченкового поетичного таланту знову набуває позачасовості. Він дарує нам натхнення та надію на перемогу.