В iсторii украiнськоi лiтератури Степану Васильченку вiдведено одне з по чесних мiсць. Виходець з народу, письменник кiнця XIX Ї початку XX столiття Васильченко вважав за свiй громадянський обов’язок боротися художнiм словом за глибоку любов до людини-трудiвника. Духовний свiт i свiтогляд письменника формувався серед розкiшноi природи у великiй убогiй, але дружнiй i мирнiй родинi бiдного ремiсника-шевця Василя Панасенка Ї батька письменника; в семiнарii, коли Васильченко разом iз iнши ми студентами таємно спiвав “Шалiйте, шалiйте, скаженi кати…”; пiд час гiркого вчителювання у глухих селах Киiвщини i Полтавщини. Степан Васильченко був працьовитим. Ще в юностi вiн почав писати що денник, у якому виливав своi жалi-смутки, гiркi роздуми i пекучi болi. Пiзнiше писав новели, п’єси, поезii в прозi, казки, нариси, вiршi, поеми, лiтературно-критичнi та публiцистичнi статтi, рецензii. Та найбiльше його талант виявився у жанрi новели, який вимагав максимального заглиблення у психологiю, духовний свiт героя. Теми своiх творiв вiн брав iз життя, яке вирувало навколо письмен ника. Васильченко мав чутливе серце, яке вiдгукувалося на болi й страждання простих людей. Особливо його хвилювала доля талановитоi молодi, яка не мала змоги розвивати своi здiбностi, вносити хоч краплинку радостi у цей жорсто кий свiт. Головна героiня новели “Талант” Ї сiльська вчителька Тетяна надiлена вiд природи голосом неабиякоi краси. Вона спiває в церковному хорi, бере активну участь у театральних виставах, якi влаштовувала помiщиця. Дiвчина живе пiсня ми, марить театром, горда з того, що за допомогою голосу, гри може володiти людьми. “Дано менi малiсiньку iскорку святую… Малiсiньку-малiсiньку… I освi тила вона моє життя бiднеє, щастям нагрiла моє серце…”. ЇПроста дiвчина-селянка, з бiлою косою, з подряпаними стернею руками, iз темним вiд степового сонця обличчям виявляє величезну любов до мистецтва, не уявляє своє життя без сцени. iй було радiсно вiд того, що має в собi велику силу викликати у лю дей душевний трепет, i страшно: а що, коли люди, пiдкоряючись тiльки одному ii чарiвному голосу, пiдуть за нею? Але мрiям дiвчини не судилося здiйснитися. Помiщиця, довiдавшись, що ii небiж залицяється до сiльськоi акторки, закрила театр i вигнала Тетяну. Мiськi професори-лiберали, якi захоплювалися ii талантом i обiцяли допомогу, вiдвер нулись. А тут ще й пiп почав знущатися i цькувати. Тетяна не бачить виходу, на вколо неi утворилася неначе стiна. Бадьора, енергiйна, занурена у творчiсть дiв чина втрачає сенс життя i накладає на себе руки.
В образах героя новели Андрiя i оповiдача письменник втiлив гарячу жагу простих людей до знань, до освiти. Обидва вони марять унiверситетом, вiрять у свiй талант, у своi сили, мрiють принести культуру у село, додому, хоч би i в кропив’яному мiшку. Але за тих умов мрii молодих людей нездiйсненнi. “Куди його, та й куди його проти ночi?” Ї таким запитанням завершується новела. Образ ночi Ї це та сила, що душить талановитих украiнцiв, не дає iм вирватися iз зачарованого кола бiдностi i несвободи.