Показ трагічних результатів намагання втілити в життя утопічні ідеї марксизму-ленінізму (за оповіданням М. Хвильового «Я (Романтика)») (І варіант)

Однією з найтрагічніших сторінок нашої історії є події громадянської війни, які ставили людину перед страшним вибором: гинути самій чи убивати собі подібних. Прекрасні на перший погляд ідеї всезагальної рівності і братерства, щасливого життя і приємної праці в корені були спотворені тими засобами, якими їх утілювали в життя, мимохідь знищуючи тих, хто не погоджувався, був іншої думки. Навіть найкраща ідея не варта жодної краплини крові безвинної людини.

Марксистсько-ленінський задум побудувати новий світ, спочатку знищивши старий до кінця, на мій погляд, абсолютно неправильний. Якщо знищити все, то з чого ж будувати? Якщо заперечити попереднє, то де візьметься підґрунтя для нового? Якщо людину зробити гвинтиком у колесі історії, то звідки візьмуться герої, здатні на подвиг? Думаю, саме над цим замислювався Микола Хвильовий, створюючи найбільш талановите й актуальне своє оповідання з іронічною назвою «Я (Романтика)».

Немає однакових людей, немає однакових думок і поглядів. Хто не може переконати інших і починає їх через це вбивати, приречений залити землю кров’ю своїх братів, приречений носити тавро Каїна все життя.

Головний персонаж оповідання — чекіст, революціонер — служить нібито високій ідеї зробити людей щасливими відчуваєте щось ненормальне у самому вислові «зробити щасливими». Та він бачить, що це нелегка справа, вона вимагає зректися милосердя і людяності: яка ж бо людина зможе приректи іншу на смерть?

Він опиняється перед вибором: чи зможуть поєднатися в одній особі виконавець чужої волі і люблячий син, чи можна розділити душу і приховати якусь її частину, де мірило, яке покаже правильність твоїх дій?

Кажуть, совість — найкращий порадник. Персонаж твору йде тим шляхом, який приведе його до зречення совісті. А совість в оповіданні — то мати, яка тільки співчутливо дивиться в очі свого сина і жаліє його за слабкість, бо це саме слабкість — піти за кимось і зректися своїх людських переконань. Головний персонаж (називаємо його так, бо всі інші — доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат — то лише його вияви, вияви людської жорстокості, слабкості, нездатності самостійно приймати рішення) убиває себе в собі, як перед тим він убив сотні і тисячі інших, як убив свою матір, як знищить кожного, хто стане на перешкоді втілення його ідеї.

Закономірно виникає питання: у якому світі будуть жити переможці? Чи буде це та вимріяна «загірна комуна», осяяна Божою ласкою, чи край вовкулаків, а не людей, хижаків, що тільки набрали людського вигляду? Можу відповісти впевнено: мені там жити не хочеться, бо я ціную моральні чесноти, мир, віру, ласку, доброту й ніжність, кохання й турботу, які у світі персонажа з оповідання «Я (Романтика)» не мають навіть надії на існування.

Таким чином, жодна ідея, яку треба досягати кров’ю інших, беззахисних і невинних людей, не повинна існувати. А час завжди переконливо показує страшні результати таких спроб, їхню непридатність. Тож марксистсько-ленінські гарні ідеї виявилися утопічними, бо їхнє втілення в життя виконувалося жахливими засобами, їхні трагічні результати, я сподіваюся на це, стануть пересторогою людям на майбутнє.