Творча спадщина Павла Арсеновича Грабовського Ї яскраве виявлення сили, життєдайностi, волелюбних традицiй украiнськоi лiтератури. Його поезiя сповнена великоi жертовноi любовi до рiдного краю, знедоленого украiнсько го народу, заради якого вiн пiшов тернистим шляхом. Усi своi сили, навiть своє життя вiддав вiн за Украiну, за “окутий, пригноблений люд”. По тюрмах та на засланнi, у “невольницькiй глушi” поета катували 20 рокiв. Важким сибiрським шляхом по арештантських пересильних етапах гнали поета царськi жандарми, а вiн пiд час зупинки вугiллям писав на стiнах баракiв своi вiршi, присвяче нi Украiнi. До нестями любив Грабовський свiй рiдний край, знедолену свою Украiну, ii простий трудовий народ. Образ Украiни посiдає особливе мiсце в творчостi поета. Далеко вiд рiдного Краю, у заснiженому Сибiру пригадувалась йому мила Украiна у бiлих вишневих Садках, заквiтчана квiтками. Украiна приснилась менi, Я прокинувсь, iзмучений, друже, Раннiй промiнь гуляв по стiнi, Та не легше було менi, друже. Онде гай величаво дрiма, Вiльна пташка так весело круже, Чорнобрива жоржину лама… Та менi не полегшало, друже! Тяжко переживав поет розлуку з рiдним краєм, а ще гiршим було усвiдом лення того, що бiльше, мабуть, не доведеться йому вже побувати в Украiнi.
Прощайте, садочки та рiднi гаi, Прощайте, коханi та милi моi! А так хочеться поетовi-засланцю побувати в рiдному краєвi, вiдчути дотик легкого весняного вiтру, нiжний запах жоржин i мальв, почути чудовий солов’i ний спiв, що розноситься над садками й полями. А натомiсть Ї неволя. I мрiє вiн уже лише про те, щоб передати привiт милiй серцю Украiнi. На хвилю б тiльки збутись туги, З неволi виглянуть на свiт, Спинить тяжке чуття недуги, Украйнi кинути привiт! Невимовно тяжко крає поета думка про те, що в рiдному краi тяжко страж дає поневолений народ. Боже! Чи знайдеться край так зрабований, Як Украiна, чи нi? Люд наш, цупкими кайданами скований, Гине без свiтла на днi, Ї з болем пише поет. Але вiрить у те, що прийде свiтла година, спадуть кайдани. Але для цього треба ще чимало попрацювати. Вставайте, вкраiнцi! Рушаймо без ляку! Ї До труду закликую вас! Не нам розiгнати згромаджену мряку, Ї Ми, однак, наблизимо час! I вiрив поет, що стане Украiна вiльною й незалежною, зашумить зеленими лiсами, колосистими полями, заспiває пiсню волi, розповiдаючи про щасливе й заможне своє життя. Через власнi своi долi Здужа люд наш устояти Ї I справдяться тi надii, Що не згине наша мати! Так у поезii Грабовського оживала народна вiра в те, що “не вмерла Украi на, i слава, i воля”. Мотиви туги i суму за Украiною звучать у багатьох творах П. Грабовського: “Украiна приснилась менi”, “Ой, яка ж ти сумна, Украiно моя”, “Сон”, “Далеко” та iншi. Все своє недовге життя (доля вiдвела йому лише 38 рокiв) вiн про жив з думами про Украiну, наближаючи ii волю, нацiональну незалежнiсть, ба жаючи тiльки одного: Бажав би я, мiй рiдний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподiваного раю Вiд себе власно сподiвавсь. I вiрив у те, що обов’язково прийде “день великоi вiдради”, …зоря згоди заблищить у тьмi, Рiвний всiм, в сiм’i народiв вiльних Раб-народ забуде об ярмi!