Боже! Чи знайдеться край, так зарабований, Як Украiна, чи нi? Люд наш, цупкими кайданами скований, Гине без свiтла на пнi. Боже! За вiщо ж нам рученьки зв’язано Його нацii синам, Що розмовлять та писати заказано Рiдною мовою нам ? П. Грабовський Павло Арсенович Грабовський був одним iз тих представникiв демократич ноi iнтелiгенцii, якi в умовах царату за благороднi, високi iдеали йшли на катор гу, на заслання. У своiй лiтературнiй творчостi поет у нових iсторичних умовах продовжував i розвивав визвольнi традицii Шевченка, Франка, був полум’яним патрiотом, борцем за щасливе майбутнє, за розквiт творчих сил народу, показу вав одвiчне прагнення украiнського народу до волi i незалежностi.
Народне життя, визвольна боротьба, народнi думи i прагнення становили основу творчостi поета, головне ii джерело. Вiн був твердо переконаний, що “не вмируща мiць народа усе лихе переживе”, що “побачать вбогi Украiни дiти бу дуче славетне, будуче прекрасне”. Одним iз таких творiв поета є його вiрш “До Русi-Украiни”, написаний поетом в iркутськiй губернськiй в’язницi, звiдки вiн листувався з Франком. Надрукований вiрш у збiрцi “Пролiсок”, що вийшла за допомогою Франка 1894 року. I полинули величнi рядки поезii з уст опального, закутого спiвця в кайданах iз-за Aрат у широкий свiт. Звiдси, з далекого Сибiру, з нутра катiвнi Росiйськоi iмперii Павло Грабовський звертається до украiнського народу, що живе в неволi. Бажав би я, мiй рiдний краю, Щоб ти на волю здобувавсь. Давно сподiваного раю Вiд тебе власно сподiвавсь. Звiдти уярмлений i закутий, фiзично зламаний i принижений поет проголо шував “велич простого народа” i його природне, законне право запанувати на Русi, що означало бути людьми-господарями власного життя в своiй хатi, у своiй краiнi. I жити по-людськи так, Щоб чарiвна селянська врода Росла в коханнi та красi. I саме для такого iстинно людського життя “Русь порiзнена має встати”, пiд вестись з колiн на весь зрiст, визволитись з-пiд вiковiчного ярма як чужеземних, так i власних гнобителiв. Вiрний iдеалам великого Шевченка, його заповiтам, П. Грабовський у своєму вiршi “До Русi-Украiни” яскраво й поетично висловив одвiчне прагнення укра iнського народу до волi й незалежностi, єдностi i рiвностi серед народiв свiту. Дуже показовий у цьому контекстi i вiрш П. Грабовського “До украiнцiв”, у якому поет звертається до всiх украiнцiв, щоб вiдгукнулись вони всi, де хто є, на запитання: Чи покраща доля наша, Мине сором, що вкрива; Чи до краю спита чаша Ї Рабства чаша вiкова? Уся трагiчнiсть iсторичноi долi Украiни передається метафорою “до краю спи та чаша”. Це вiдтворення внутрiшнього протесту знедолених проти гнобителiв.
З поезii вiдлунює пробудження в народi нацiональноi i соцiальноi свiдомостi, що “наш простий народ, як i всякий другий, побивається лихою годиною”, але “не вiдчуває своєi нацiональноi окремостi”. Виражаючи “украiнськi почування украiнськоi душi” як наскрiзний мотив усiєi своєi поезii, Грабовський у зверненнi до украiнцiв закликає: Гей, докупи, певнi дiти! Всiх веде мета одна: Шлях любовi та освiти Нас навiки поєдна! Завершується вiрш полум’яним закликом, зверненням до украiнцiв сходи тись “докупи”, єднатися для досягнення спiльноi мети на шляху “любовi та освi ти”, вiдродження нацii, процвiтання рiдного краю. Минули роки, десятилiття, поки здiйснилася найзаповiтнiша мрiя поета Ї Украiна стала вiльною i незалеж ною. Не вдалося побачити це мужньому сину Украiни П. Грабовському, який загинув на чужинi, у далекому Сибiру.
Але живуть його полум’янi вiршi, якi нагадують нам, сучасникам, якою цi ною дiсталася нам воля. I нам, нащадкам поета, який поклав своє життя на вiв тар Вiтчизни, усiх зусиль треба докласти, щоб Украiна стала могутньою, визна ною у свiтi державою, а народ Ї заможним i щасливим.