У поезіях Василя Голобородька ожив прадавній світ української казки, пісні, обрядів, у них використовуються елементи фольклору. А ще поет пробує осмислити наше непросте життя, побачити в ньому себе і своїх сучасників, передати відчуття і переживання. «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність… відображена в українській мові, є унікальною…» — писав В. Голобородько. У поезії «Ми йдемо» автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні: від степів до гір, від лісів до морів — звідусіль виходимо на прадавні шляхи, і немає нам ліку.
Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші «Наша мова».
Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість.
. Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії «Мова рослин» автор передав тиху розмову цілющого зілля:
Сон-трава каже: «Я — щоб дитині добре спалося». Ранник каже: «Я — щоб рани скоро гоїлися». Розрив-трава каже: «Я — відкриваю таємниці».
?