Підприємство як суб’єкт господарювання поняття підприємства, цілі та напрямки його діяльності. Правові аспекти функціонування підприємства. Класифікація підприємств та їх об’єднань. Управління підприємством. Методи і моделі управління. Організаційна структура управління. Підприємство як суб’єкт господарювання. Господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, які мають цінову визначеність. Діяльність може здійснюватися в Україні окремою фізичною особою зареєстрованою як приватний підприємець або господарською організацією, яка є юридичною особою. Всі суб’єкти господарської діяльності можна поділити на три групи. Суб’єкти господарювання (учасники господарських відносин, мають виокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством. Господарські організації Приватні організації Відокремлені підрозділи (філії, представництва, відділення. Два останніх не є юридичними особами). Фізична особа, яка реєструється як приватний підприємець є власником результатів своєї діяльності, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю всім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути накладене стягнення на вимогу кредиторів. Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована в установленому порядку, яка володіє відокремленим майном, може від свого імені купувати майнові та інші немайнові права і мати зобов’язання, бути позивачем або відповідачем у судових органах. Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями майном,, яке належить їй на правах власності, тобто не закріплено за нею, якщо інше не встановлено законодавчим актом. Класифікація господарської діяльності. Підприємство – це самостійна ініціативна система, діяльність ведеться на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів | Некомерційне господарювання – це господарська діяльність без мети отримання прибутку Здійснюють суб’єктами господарювання підприємцями | Державного або комунального секторів економки, яким господарюванням у формі підприємництва заборонено Підприємці мають право без обмежень здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність не заборонену законом | Мають право здійснювати діяльність на основі рішення державної влади чи місцевого самоврядування Метою є досягнення економічних та соціальних результатів Одержання прибутку | Без мети одержання прибутку Відповідно до ціле господарської діяльності серед юридичних осіб, що виконують ту чи іншу місію можна виділити 2 групи: Підприємницькі (комерційні) – юридичні особи, які функціонують за рахунок власних або позичених коштів, здійснюють діяльність з метою отримання прибутку; Непідприємницькі (неприбуткові) – юридичні особи, існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням з боку держави. Належать: установи, які є органами державної влади, організаціями державного самоврядування. Які утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; благодійні фонди і організації, створені для здійснення діяльності з метою наукової, оздоровчої, науково-культурної діяльності; пенсійні фонди і релігійні організації, спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб, які утримуються за рахунок внесків засновників і не здійснюють підприємницьку діяльність. Серед організацій, що здійснюють господарську діяльність в економічному середовищі виділяють підприємства. До 1 січня 2004 р. в Україні працював закон України «Про підприємство». Підприємство – це самостійний, статутний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Має свою печатку, особові рахунки в банках, власну назву, самостійний баланс і можливо, торговий знак. В зв’язку з втратою чинності закону визначення є в господарському кодексі. Підприємство визначається як самостійний об’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому кодексом або іншими законами. Основні ознаки підприємства як суб’єкта господарювання: Юридична особа; Самостійний об’єкт господарювання; Наявність виокремленого майна; Самостійний баланс; Рахунки в установах банків; Печатка з найменуванням та ідентифікаційним кодом; Відсутність у складі інших юридичних осіб. З метою реалізації господарської діяльності підприємства розроблені напрямки: Вивчення ринку товарів (маркетингове дослідження ринку); Виробнича діяльність; Економічна діяльність; Комерційна діяльність; Інноваційна діяльність; Сервіс після продажу; Зовнішньоекономічна діяльність; Соціальна діяльність. Маркетингове дослідження ринку проводиться маркетинговим відділом на етапі, що передує виконанню виробничої програми підприємства і передбачає збір та аналіз інформації стосовно аналогів продукції на ринку конкурентів, рівня цін, попиту, існуючих і можливих каналів збуту продукції. На основі маркетингових досліджень формується портфель замовлень на продукцію підприємства. Маркетингова діяльність виконує такі завдання: Дослідження ринку товарів і послуг Здійснення рекламних кампаній Формування обґрунтованої цінової політики Формування платоспроможного попиту та системи стимулювання збуту Розробка досконалої асортиментної політики Вибір каналів реалізації продукції Визначення дизайну товарі Формування позитивного іміджу товарів і послуг. Виробнича діяльність – здійснюється на основі розробленої виробничої програми та передбачає поєднання в єдиному процесі та ефективного використання ресурсів підприємства. Здійснення виробничої діяльності передбачає: Розробку програми випуску продукції Збалансування виробничої потужності підприємства Обґрунтування обсягу виготовленої продукції, певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку Безперервне матеріально-технічне забезпечення виробництва необхідними ресурсами Розробка узгоджених оперативно-календарних графіків виготовлення продукції чи надання послуг Впровадження оптимізаційних програм щодо раціонального використання наявних у підприємстві ресурсів. Економічна діяльність – включає планування, ресурсне забезпечення, ціноутворення, облік і звітність, оцінку ефективності господарювання. Економічна діяльність здійснюється в таких напрямках: стратегічне, тактичне і операційне планування діяльності підприємства, складання бізнес-планів, складання належного обліку фінансових операцій, оформлення звітностей за результатами господарської діяльності, вибір методів і стратегії ціноутворення, вибір адекватної в умовах господарювання системи оплати праці працівників, забезпечення рівня освіти персоналу та технічно-економічної бази підприємства. Комерційна діяльність – сукупність комерційних і торгівельно-технологічних заходів підприємництва з доведенням виготовленої ним продукції до споживача. Включає: активний пошук ринків збуту продукції, знаходження потенційних клієнтів, вибір каналів розповсюдження товарів і послуг, встановлення тривалих добропорядних відносин з клієнтами, документальне оформлення договорів постачання. Інноваційна діяльність – це процес, який здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою впровадження технологічних, технічних, організаторських, управлінських рішень, розробки інноваційних програм. Основними напрямками є організація науково-технічних розробок і випробувань, ефективна технологічна і конструкторська діяльність, впровадження організаторських та інших нововведень, розробка і регулювання діяльності підприємства, формування ефективної інноваційно-інвестиційної політики підприємства. Сервіс після продажу – передбачає забезпечення гарантійного технічного обслуговування реалізованого товару протягом визначеного умовами експлуатації строку та експлуатаційне впровадження протягом нормативного строку служби реалізованого товару. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби, консультативне забезпечення, комп’ютерна та інформаційна підтримка тощо. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асортименту. Зовнішньоекономічна діяльність – проводиться підприємствами, продукція яких є конкурентоспроможною на зовнішньому ринку, забезпечує розширення сфери збуту продукції, проте потребує додаткових зусиль і знань щодо просування товарів. Соціальна діяльність – має бути спрямована на забезпечення додаткових стимулів працівникам підприємства через отримання ними певних соціальних благ. Правові аспекти функціонування підприємства Правовими основами функціонування підприємства є сукупність законів та нормативних документів, які визначають і регулюють порядок створення та реєстрації підприємства, їх організаційно-правові форми, систему оподаткування, ліцензування та патентування. Порядок організації господарської діяльності – відносини між підприємствами і державою, суб’єктів господарювання між собою. Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємства є: Цивільний кодекс Господарський кодекс ЗУ «Про підприємництво» ЗУ « Про господарське товариство» ЗУ «Про державну реєстрацію фізичних осіб підприємців та юридичних осіб» ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» ЗУ «Про інвестиційну діяльність» ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» ЗУ «Про захист економічної конкуренції» ЗУ «Про систему оподаткування» ЗУ «Про ПДВ» ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». Створення і реєстрація підприємців в Україні відбувається у певній послідовності: після визначення мети і цілей діяльності підприємства необхідно обрати організаційно-правову форму його існування та здійснити державну реєстрацію. Створюючи підприємство необхідно зважити на деякі юридичні нюанси, ігнорування яких може завадити нормальному веденню господарської діяльності та реалізації поставлених перед підприємством завдань. На вибір організаційно-правової форми впливають чинники: Запланований види діяльності Законодавчі вимоги до організаційно-правових форм як умови здійснення певного виду діяльності Наявність коштів на момент реєстрації підприємства Кількість замовників Форма власності Ступінь відповідальності засновників за зобов’язаннями майбутнього підприємства. Найменування підприємства має містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. Місце розташування підприємства можу бути місцем перебування (проживання) одного з його засновників або інше місце розташування підтверджене відповідними документами. У разі, коли підприємство реєструється у формі товариства, воно формує статутний (капітал) фонд. Він формується шляхом внесення вкладів учасниками і може поповнюватися за рахунок прибутку від діяльності підприємства, а у разі потреби і додаткових вкладів учасників. Статутний капітал є підставою для державної реєстрації та стартовим капіталом підприємства. Внеском до статутного капталу можуть бути майно, грошові кошти, права на користування об’єктами інтелектуальної власності та інші майнові права. Чим більший обсяг статутного капіталу, тим вищий рівень довіри до нього. Обсяг статутного капіталу для акціонерних та ТзОВ не можу бути меншим, ніж встановлений обсяг законодавством. Для АТ – еквівалентний 1250 мінімальних заробітних плат відповідно до ставки на момент реєстрації, для ТзОВ – 100 мінімальним заробіткам. До моменту державної реєстрації учасники товариства повинні сплатити не менше 50% суми своїх вкладів, а частина статутного капіталу, що не сплачена підлягає сплаті протягом 1 року діяльності товариства. Крім того існують вимоги до мінімального обсягу статутного капіталу залежно від виду діяльності. Для банківських установ, які здійснюють свою діяльність на території України – не менше 10
євро, страхові компанії – 1
, страхові компанії, які займаються страхуванням житла – 1500 000, торгівці цінними паперами для отримання дозволу – 1000 неоподаткованих мінімумів громадян, фондова біржа – 10 мінімумів, ломбардів – 10 євро. Якщо учасники ТзОВ протягом першого року його діяльності не сплатили суму, передбачену статутом своїх вкладів товариство повинно оголосити про зменшення статутних вкладів і внести відповідні зміни в статут і зареєструвати в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства, при заснуванні АТ всі його акції мають бути розподілені між засновниками. Реєстрація підприємств в державних органах влади. Державна реєстрація проводиться державним реєстратом, виключно у виконавчому адміністрації за місцем знаходження юридичної особи. Для реєстрації підприємства до необхідних органів необхідно подати документи: Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка одночасно є заявою Установчі документи, які поряд з нормами чинного законодавства становлять правову основу діяльності підприємства, зокрема – це рішення засновників про створення юридичної особи – засновницький договір (для повного та командитного товариств) та статут (Для АТ, ТзОВ, ТзДВ). Засновницький договір – це цивільно-правовий договір, який засвідчує волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо заснування підприємства, для реалізації конкретної підприємницької мети. По суті, є цивільно-правовою угодою, укладаючи яку учасники товариства за власним бажанням беруть на себе певні зобов’язання. В засновницькому договорі обов’язково мають бути дані про найменування і місцезнаходження юридичної особи, розмір частки в статутному капіталі кожного з учасників товариства. Статут підприємства – це офіційно зареєстрований документ, на підставі якого діє підприємство. Статут не є угодою, проте виконує функцію внутрішньо правового акта юридичної особи. Він містить обов’язкові правила, що регулюють діяльність підприємства і взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств власником майна за участю трудового колективу. Будь-яке підприємство (добровільне об’єд-нання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об’єднання підприємств), а для державних підприємств — власник майна за участю відповідного трудового колективу. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження (місцезнаходженням найчастіше вважають місцезнаходження його постійно-чинних органів); юридичний статус (можна продублювати статтю 1 ЗУ «Про господарські товариства», оскільки ця стаття чітко визначає юридичний статус підприємства). Крім цього необхідно вказувати, що товариство може бути позивачем у суді, господарському суді. Слід визначити ступінь відповідальності підприємства за своїми зобов’язаннями, а також ступінь відповідальності засновників за діяльність підприємства; власник (власники) або засновник (засновники); предмет, напрямок й цілі діяльності (метою діяльності підприємства (товариства) є здійснення будь-якої не забороненої законодавством підприємницької діяльності для отримання прибутку), максимально можливий перелік видів діяльності, доцільно прописати окремо перелік видів діяльності, якими підприємство, якими підприємство може займатися, отримавши ліцензію відповідно до ЗУ «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності»; вклад учасників товариств щодо АТ, особи, що безпосередньо створюють АТ називаються засновниками, а ті, що купують акції до реєстрації АТ – учасники товариства, крім того необхідно вказати порядок виходу і виключення учасників з товариства; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування; порядок формування статутного капіталу підприємства. Залежно від виду підприємства визначається обсяг його статутного капіталу (для АТ необхідно вказати кількість, вид і номінальну вартість капіталу, розмір частки вкладів в статутному капіталі кожного з учасників (у %), джерела і порядок формування статутного капіталу, порядок виділення частки у виробництві підприємства за несвоєчасне внесення своєї частки до статутного капіталу, порядок розподілу прибутку); порядок припинення діяльності товариства – припинення діяльності товариства – необхідно вказати для реорганізації та ліквідації підприємства потрібно вказати порядок ліквідації та порядок розподілу коштів під час ліквідації. У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо. У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна включати положення, зв’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо. Статут і засновницький договір підписують усі учасники, підписує нотаріус, після чого його подають на державну реєстрацію. Відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію» державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог єдиного державного реєстру осіб та організацій України запис про проведення державної реєстрації фізичної особи на підставі відомості цієї реєстраційної картки. Дата внесення до єдиного державного реєстру є датою державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації не повинен перевищувати 3 робочих дні з дати надходження документів для проведення реєстрації. Свідоцтво про державний реєстр юридичної особи має бути оформлене і видане засновнику не пізніше наступного робочого дня з дати реєстрації. Разом із свідоцтвом повертається 1 примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи. Після зазначених процедур підприємство відкриває рахунок у банку. Подають документи: свідоцтво про державну реєстрацію, копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік в органах державного податкового відомства, дві картки з підписами (взірцями), засвідчені нотаріально, заява на відкриття рахунку, копії статутних документів. Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів підприємство надає до районного управління МВС копію свідоцтва про державну реєстрацію, 2 екземпляри затверджених засновниками взірців підписів, зразки печаток, платіжні відомості. Орган МВС повинен видати протягом 5 робочих днів дозвіл. Підприємству необхідно отримати дозвіл на господарську діяльність в органах Державного комітету з нагляду за робочою працею. Оформити дозвіл або ліцензію на певні види господарської діяльності. Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата = на здійснення зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензіат – це суб’єкт господарювання, який отримав ліцензію. Перелік видів господарської діяльності зазначений в ЗУ «Про ліцензування». Класифікація підприємств. Спосіб утворення та формування статутного капіталу: Унітарне – це підприємство, що створене одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний капітал, затверджує статут, розподіляє доходи, керує підприємством (до унітарних належать державне і комунальне підприємства, засновані на власності об’єднання громадян). Корпоративне – це підприємство, що утворили як правило 2 і більше засновників за їхніми спільними рішеннями, діє на основі об’єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників. На основі спільного управління справами на основі корпоративних прав участі засновників у розподілі доходів (господарське товариство, товариства засновані 2 і більше особами). Форма власності: приватне: індивідуальне; сімейне; приватне з правом найму робочої сили – це підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); колективної власності – це підприємство, що діє на основі колективної власності засновників (учасників, які діють як один суб’єкт права колективної власності) – виробничі кооперативи, підприємства релігійних та громадських організацій. Право власника реалізується через юридичну особу. Державне підприємство – це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної в різних сферах економіки. Комунальне підприємство – це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Підприємство засноване на змішаній формі власності – сюди належать і спільні підприємства – це юридичні особи, які базуються на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності. Кількість працівників та обсяг від реалізації продукції за рік: Мале – це підприємство середньооблікова чисельність працівників якого не перевищує 50 осіб, річний дохід не перевищує 500 євро. Велике – чисельність працівників перевищує 1000 осіб, річний дохід – 5
євро. Середні – всі інші підприємства. Ступінь підпорядкування територіального підприємства: Материнське – це підприємство, яке контролює діяльність інших юридичних осіб, наприклад через володіння контрольного пакету акцій дочірні підприємств. Дочірнє підприємство – це юридично самостійне підприємство, яке здійснює комерційні операції, має баланс, проте перебуває під контролем материнського. Асоційовані – це група юридичних осіб, пов’язаних між собою, відносинами економічної та організаційної залежності у формі участі статутного капіталу або управлінні.
Відповідно до Цивільного кодексу юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та інших формах, які встановлює законодавство. Товариство – це організація, створена однією або кількома особами засновниками, які наберуть участі в управлінні нею шляхом об’єднання їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками за рахунок цього майна. Особливості правового статусу непідприємницьких товариств встановлюються ЗУ «Про споживчу кооперацію», «Про об’єднання громадян». Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність можуть бути створені як виробничий кооператив або господарське товариство. Виробничий кооператив – це добровільне об’єднання громадян на засадах членства, для спільної господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Господарське товариство – це юридична особа, статутний капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства визначаються підприємствами, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами, шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. За формою об’єднання майна, характером відповідальності учасників щодо фінансових зобов’язань товариства та ступеня їх участі у діяльності може мати форми: ТзОВ, ТзДВ, повне, командитне, акціонерне (закритого і відкритого типу) товариство. ТзОВ – це товариство, статутний капітал якого поділений на частки, обсяг яких визначається статутом. Учасник товариства не несуть відповідальність (ризик збитків), пов’язаних з діяльністю товариства у межах своїх вкладів до статутного капіталу. ТзДВ – товариство, статутний капітал якого поділений на частки, визначених статутом розподілів. Учасники такого товариства відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного капіталу. Якщо цих сум недостатньо, то учасники додатково своїм власним майном, в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до частки розміру, встановленого статутним капіталом. Повне – це товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть солідарну додаткову відповідальність за його зобов’язаннями всім майном, що їм належить. Командитне – це товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарну несуть додаткову відповідальність за діяльність підприємства всім своїм майном чи кілька учасників, які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участь у їх діяльності. Учасники – вкладники є «мовчазними», тобто є пасивними щодо діяльності підприємства. Акціонерне товариство – це товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. АТ самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах вартості акцій, що їм належать. АТ, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов’язаний щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки та інші відомості передбачені законодавством. АТ має право випускати цінні папери, відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Не пізніше, ніж через 6 місяців після реєстрації випуску акцій АТ зобов’язане видати акції (сертифікат акцій). ВАТ – акції можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки на купівлю-продаж. Акціонери можуть відчужувати свої акції без згоди інших акціонерів товариства. ЗАТ – акції розподіляються серед засновників і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися або продаватися на більші. Акціонери мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими АТ. Підприємства можуть створювати об’єднання, які діють на основі договору або статуту. Об’єднання підприємств – це господарська організація, утворена з 2 або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. За правовим режимом виділяють типи добровільних об’єднань: Договірні (асоціації, корпорації) – створюються за принципом добровільного членства. Їх засновники укладають багатосторонній засновницький договір, в якому визначаються усі необхідні умови діяльності членів об’єднання; Статутні (концерн, консорціум, державна організація) – діють на основі статуту, часто з високим ступенем централізації управлінських функцій і фінансової залежності від засновників. Об’єднання як правило є юридичними особами, можуть мати самостійних баланс, поточні та вкладні рахунки, печатки з найменуванням. Реєстрацію проводять у порядку, встановленому для підприємств. Підприємства-об’єднання зберігають статус юридичної особи, незалежно від організаційно-правової форми. Намір створити об’єднання підприємства може розглядатися не тільки як концентрація, а й як погоджені дії. Тому з метою запобігання зловживань на ринку рішення про утворення об’єднань приймає антимонопольний комітет. Відповідно до Господарського кодексу. ? асоціації — найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва. Асоціація не вимагає централізації управління, тобто не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів); ? корпорації — договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органів управління корпорації; ? консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв’язку). Використовують кошти, якими його наділяють учасники, після досягнення певної мети припиняє свою діяльність; ? концерни — це статутне об’єднання підприємств на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльностей. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, в тому числі правом представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів. Інші об’єднання: ? картелі — договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції; ? синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції; ? трести — монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності; ? холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Перевага пояснюється наявністю централізованого фінансово-економічного управління, можливістю знизити ризик інвестицій, можливість збільшення фінансового та податкового маневрування. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії. ? фінансові групи — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.
Управління підприємством, методи і моделі управлінням Управління підприємством – це діяльність, яка спрямована а координацію роботи структурних підрозділів підприємства і персоналу, забезпечення гармонійної взаємодії з елементами зовнішнього середовища для ефективної роботи з ціллю досягнення мети підприємства. Основними функціями управління підприємством є: Планування – це процес визначення цілої діяльності підприємства та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення. Мета полягає у створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок для забезпечення тривалого існування підприємства Організація – це функція, в межах якої здійснюється розподіл робіт між окремими працівниками та їх групами, а також узгодження їх діяльності Мотивація – це процес спонукання працівників д діяльності для досягнення цілей підприємства. Функція мотивації будується на основі методів управління, які в свою чергу ґрунтуються на основ мотивів поведінки людей Керівництво – здійснюється апаратом підприємства і передбачає спрямування та координацію діяльності підприємства, мотивацію персоналу, добір найефективнішого каналу мотивації, залагодження конфліктів тощо. Контроль – це процес, забезпечення цілей підприємства шляхом постійного спостереження за його діяльністю та роботою персоналу та усунення відхилень, які при цьому виникають з метою забезпечення виконання планів. Методи управління – це спо