ВСТУП
Підприємництво – це господарська діяльність, зв’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг, необхідних споживачу. Вона має регулярний характер і відрізняється свободою у виборі напрямків і методів діяльності, самостійністю в прийнятті рішень, відповідальністю за прийняті рішення і їхні наслідки. Цей вид діяльності не виключає ризику, збитків і банкрутств. Підприємництво чітке задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в орієнтовано на одержання прибутку, чим в умовах розвитий конкуренції досягається і результатах фінансово – господарської діяльності.
Будь-яке підприємство має потребу у фінансуванні. Під фінансуванням підприємства розуміють залучення необхідного для придбання основних і оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреби в капіталі.
У цьому плані особливу роль грають кредити, перетворюючи, власне кажучи, в основне джерело, що фінансує народне господарство додатковими грошовими ресурсами. З переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки монополізована, державна банківська структура стає більш динамічної і гнучкою. Банківська система ґрунтується на приватній і колективній власності й орієнтована на подолання конкуренції . В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.
Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко й ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання. Проведений об’ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.
Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих пакетів неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна.
І все-таки необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки ті майно позичальника, яку відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно також враховувати ті, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість у майбутньому.
Отже метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів визначення та оцінки форм забезпечення повернення кредитів.
Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Заради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела інформації.
1.КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ЯК ФІНАНСОВИЙ ПОСЕРЕДНИК
1.1.СУТЬ, ВИДИ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств – фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення та інші вільні грошові кошти, які вивільняються у процесі господарської діяльності та надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додатковий капітал. Фінансові посередники виконують, таким чином, важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу.Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають “фінансовими універмагами” . Вони пов’язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків – повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони провадять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак, це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого контролю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних мінял Північної Італії.
До основних функцій банків належать:
1.кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції з цінними паперами;
2.регулювання грошового обігу;
3.залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал;
4.здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;
5.випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія);
6.консультації і надання економічної та фінансової інформації.
Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк – це сховище грошей. Разом з тим, таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Ще більш ускладнює справу саме термінологічне значення слова банк (“банко” – лава, на якій здійснюють грошові та кредитні операції), а також такі сучасні вирази, як банк даних, банк рослин, книжковий банк, які до банку, як такого, не мають ніякого відношення.
Аналіз суті банку вимагає досліджування не випадкової групи питань, які характеризують банківську діяльність, а відповіді на конкретні запитання, які ставляться методологією. Без дотримання цих вимог питання про суть банку може втратити свою цільову направленість, перетворити аналіз в пустий опис операцій, які виконуються банком, які при всій їх важливості не з’ясовують центрального питання про те, з чого складається дійсна сутність банку.
Банк як установа або організація.
Найбільш масовим уявленням про банк є його визначення як установи, як організації. “Банківські установи та організації” – найбільш популярний термін, його можна зустріти повсюди як у серйозній, науковій, так і в учбовій літературі, у банківському законодавстві, банківських документах та періодичній літературі. Не слід забувати, що “організація” являє собою певну і визначену сукупність людей. “Організація об’єднання людей, які діють на основі правил та процедур”. Що це за об’єднання, чим воно займається у відповідності і за своїми правилами – все це стосовно банку як установи організації залишається прихованим. Слід відмітити, що банк хоча і виконує суспільну місію він історично був справою приватної особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об’єднання.
Банк як підприємство.
Логічною є трактовка суті банку не як організації або установи, а як підприємства. І дійсно, як і будь-яке підприємство, банк є самостійно господарюючим суб’єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства – він вирішує питання, які пов’язані із задоволенням суспільних потребу своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із Статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл (ліцензію).
Банк як торгівельне підприємство.
Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. Ці відмінності складаються з наступного:
Перш за все, банки на відміну від промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку діють у сфері обміну, а не виробництва. Ця обставина дає, однак, підставу деяким авторам рахувати, що банк – це торгівельне підприємство. Асоціації банківської діяльності з торгівлею не випадкові. Банки дійсно як би “купують” ресурси, “продають”, функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Банки мають своїх “продавців”, сховища, особливий “товарний запас”, їх діяльність в багатьох випадках залежить від обіговості. На цьому схожість між банком і сферою торгівлі в основному закінчується.Більше того, схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом. Відомі, наприклад, такі операції, які банки здійснюють з обміном (купівлею-продажем) валют на грошовому ринку, коли валюта однієї країни (а також золото) покупається чи продається за визначеним курсом, по визначеній ціні. Обслуговуючи зовнішньоекономічну діяльність, дані операції, особливо в банках, які зайняті обслуговуванням зовнішньої торгівлі, поряд з купівлею-продажем акцій, облігацій, можуть займати значну питому вагу, формувати важливу частину банківського прибутку. Разом з тим банківська “торгівля” складається не стільки внаслідок цього, а в результаті “торгівлі” кредитом, коли банки “купують” ресурси, платять за залучені кошти, які розміщують підприємства, населення на банківські рахунки, у внески, і “продають” їх позичальникам. Відмінність від торгівлі тут суттєва: при торгівлі товар змінює свого власника, віддаляється від продавця до покупця, при кредитуванні – власник позичаємої вартості залишається тим самим. Різниця в тому, що при торгівельній угоді продавець одержує еквівалент свого товару – гроші, при позиці кредитору повертається не тільки початкова вартість позики, але і надбавка до неї у вигляді позичкового проценту.
Банк як посередницька організація.
Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Нерідко банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших.
Особливість ситуації при цьому складається з того, що кредитор, який має певну частину ресурсів, бажає при відповідних гарантіях, на конкретний термін, під процент віддати її іншому контрагенту-позичальнику. Інтереси кредитора, однак, повинні співпадати з інтересами позичальника. Звичайно, в сучасному грошовому господарстві таке співпадання інтересів є випадковим. Банк-посередник забезпечує можливість здійснення угоди із врахуванням попиту і пропозиції. Зібравши численні кошти, банк може задовольнити потреби самих різноманітних позичальників, надає вибір кредиту на любий смак – строк, забезпечення, позичковий процент.
Роль посередника в різних сферах людської діяльності можуть брати на себе різні служби (юридичні, комісійні, поштові та інші), але всі вони не стають банками. Банк як посередник має іншу природу, яка зв’язана не з посередницькою діяльністю як такою, а з особливістю його діяльності.
Але банк, виступаючи як кредитор, як позичальник, як посередник між ними, з позиції своєї сутності не є ні тим, ні другим, ні третім.
Банк – це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках; в цих своїх якостях він розкриває свою суть. Банк – це особливе явище господарського життя.
Банки як агенти біржі.
Банки є учасниками біржі: Вони можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, так як вона досить специфічна і відмінна від банківської справи.
Банк як кредитне підприємство.
Кредит – це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк – це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника. Відповідно, банк – це не відносини, а один із суб’єктів відносин. Існує ще одна відмінність: кредит – це відношення як в грошовій, так і в товарній формі. В банку ж концентровані лише грошові потоки.
Банк – наслідок розвитку кредиту. Саме на основі грошових та кредитних відносин з’явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа.
Комерційні банки є багатофункціональними установами, які оперують в різних секторах ринку позичкового капіталу. Крупні комерційні банки представляють клієнтам повний комплекс фінансового обслуговування, включаючи кредити, прийом депозитів, розрахунки та інше. Цим вони відрізняються від спеціалізованих фінансових установ, які володіють обмеженими функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль стрижневої , базової ланки кредитної системи.
Банки поділяють(див. Табл. 1). Серед комерційних банків розрізняють два типи :
?універсальні
?спеціальні банки.
Універсальний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій:
?надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів;
?операції з цінними паперами;
?прийом вкладів всіх видів;
?надання різноманітних послуг.Спеціальний банк спеціалізується на одному чи не багатьох видах банківських операцій. До країн, де переважає принцип спеціалізації банків відносяться Великобританія, Франція, США, Італія, Японія. Принцип універсалізації домінує в Швейцарії, Німеччині й Австрії.
Значення комерційних банків в сучасних кредитних системах дуже велике. Сьогодні вони здатні запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Широка диверсифікація операцій банку дозволяє зберігати клієнтів та залишатись рентабельними навіть за несприятливої кон`юнктури. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи. Проте існує певний базовий “набір”, без якого банк не може нормально існувати та функціонувати.
До таких конституючих операцій банка відносяться:
?прийом депозитів;
?здійснення грошових платежів;
?видача грошових кредитів.
Саме на виконанні цих функцій і створюється той фундамент, на якому розвивається робота банку.
Комерційні банки можуть здійснювати широке коло операцій по кредитуванню, розрахунково-касовому та іншому обслуговуванню юридичних та фізичних осіб(див. Табл. 2.).
Інші операції комерційних банків:
?Операції з векселями;
?Факторингові;
?Лізингові;
?Консорціумі;
?Фондові;
?Валютні;
?Фінансування капітальних вкладень;
?Міжбанківські;
?Розрахунково-касові.
Усі операції банки повинні виконувати на договірних умовах, що ставить їх у партнерські відносини з клієнтами. Комерційні банки кредитують підприємства в межах власних і мобілізованих коштів. У разі нестачі цих коштів вони можуть брати позички в інших комерційних та в Національному банку. Банки не відповідають за зобов’язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов’язаннями банків.
Існуюча в нас десятки років державна монополія на банківську справу скасована. Під кінець 1991 р. на території колишнього СРСР діяло 1616 комерційних банків, з них на Україні – 61. Ринок банківських послуг на Україні у 1993 р. формували близько 240 комерційних банків. Тим не менше до рівня держав з традиційною ринковою економікою нам ще далеко за кількістю банків, що припадають на 100 тисяч населення, ми відстаємо від розвинутих країн у десятки разів. В залежності від країни на один наш банк припадає 20-50 зарубіжних. Для порівняння: в розвинутій ринковій економіці США зараз нараховується біля 15 тисяч комерційних банків.
1.2. СТРУКТУРА ТА ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ.
Управління в цілому та управління в банківській справі зокрема є сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці. Це, в першу чергу, пов’язано зі значними якісними змінами в світовому господарстві, які зачепили як роль банків так і банківської справи в економіці, так і взаємодії всередині самих банків.
Починаючи з періоду пізнього Середньовіччя значення банків для функціонування економіки було достатньо великим, але тільки у ХХ столітті, коли остаточно сформувався світовий ринок, воно набуло настільки всеохоплюючий характер. Сьогодні практично жодний економічний процес не відбувається без активної участі банків. Зміни якісного характеру банківської діяльності, в свою чергу, викликали значне збільшення кількості банків і, як наслідок, збільшення конкурентної боротьби між ними.
Кожний рік в різних країнах світу з`являються сотні нових банків, які прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти місце під сонцем, завоювати свою долю на ринку. В той самий час лібералізація банківського законодавства призвела до інтернаціоналізації банківської справи, а також до зростання конкуренції між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Вистояти та вийти з оптимальними показниками діяльності без створення системи ефективного менеджменту в цій сфері просто таки неможливо.
Головним органом управління є загальні збори акціонерів.
Основні питання діяльності вирішує рада директорів. Вона є представничим органом власників банку, його акціонерів та повинна відстоювати їх інтереси. Рада директорів формує вищі управлінські органи, які ведуть практичну діяльність згідно з рекомендаціями та вказівками ради. Основні функції ради зводяться до
Визначення стратегічних цілей банка та формулювання його політики.
Підбір людей на керівні посади. Справа в тому, що сучасний банк являє собою дуже складне і ризиковане підприємство. Для його успішної роботи необхідні компетентні та відповідальні люди. Їх підбором займається рада директорів.
Визначення стратегічних цілей банку відноситься до області довготермінової стратегії. В крупному банку цілі та задачі установи та програма конкретних дій по їх досягненню викладається у навмисному меморандумі, який готується радою директорів разом з керівниками відділів та служб.Меморандум про політику банку повинен визначати наступні важливі моменти:
?категорії клієнтів, на обслуговування яких будуть в першу чергу направлятися ресурси банка;
?операції, які підлягають приоритетному розвитку в запланований період;
?методи маркетингу та просування до споживача нових банківських послуг та продуктів;
?методи забезпечення ліквідності;
?міри по закріпленню конкурентних позицій банка на ринку;
?політика встановлення тарифів на послуги банка;
?розмір та склад банківського персоналу, програми навчання співробітників та ін.
Створення комітетів.
Для мінімізації помилок прийняття рішень в банку створюється кілька постійних комітетів, куди входять члени ради директорів та спеціалісти банку. Як правило в банку є чотири комітети:
1.адміністративний (поточні питання);
2.обліково-позичковий (прийняття рішень про видачу кредитів);
3.комітет по довірчій діяльності (інвестування коштів);
4.ревізійний (перевірка фінансового стану відділів банку).
Комітети збираються щотижнево для розгляду поточних справ. Крім того, можуть створюватись спеціальні комітети для вирішення будь-яких екстраординарних питань.
Контроль за позичковими та інвестиційними операціями.
Рада директорів періодично контролює структуру портфелю кредитів та цінних паперів згідно з прийнятими цілями політики банку. У випадку зміни кон’юнктури (падіння попиту на кредит, зростання процентних ставок і т.д.) може бути змінена і сама політика.
Консультації.
Значна частина часу директорів банку йде на виконання консультативних функцій. В раду входять представники бізнесу, які мають великий досвід та знають стан справ в регіоні. Вони консультують керівництво банку з різних питань поточної політики.
Періодична перевірка діяльності банку.
Директори здійснюють загальний контроль за операціями банків. На засіданнях (1 раз на місяць чи частіше) заслуховуються звіти керівників відділів та обговорюються стан справ банку.
Для керівництва та здійснення практичних операцій рада директорів формує управлінські структури банку. За ступенем самостійності та об’ємом повноважень управлінський склад має три рівня:
?вищі менеджери (top executives);
?адміністратори (administrators);
?особи, які наділення наглядовими та ревізійними функціями (supervisors).
Вищі менеджери володіють найвищим ступенем самостійності при прийнятті рішень, та їх повноваження розповсюджуються на всі аспекти діяльності банку. Керівники цього рівня зосереджують увагу не на виконанні окремих банківських задач та функцій, а намагаються забезпечити кінцеві результати діяльності банку. Головне в їх роботі – координація діяльності окремих служб, визначення конкретних програм, консультації, оцінка результатів роботи відділів і т.д.
До категорії адміністраторів відносяться керівники окремих функціональних служб, які відповідають за свій обсяг роботи. Вони діють в рамках затверджених програм та повноважень. Їхньою головною метою є забезпечення нормальної роботи свого відділу в той час, коли загальні цілі банку знаходяться в них на другому плані.
Персонал третього рівня – наглядачі – це найбільш кваліфіковані оперативні працівники, яким доручається керівництво вузькоспеціалізованою групою чи ділянкою і які допомагають трудовим робітникам, вирішують спірні та складні питання, дають консультації з конкретних випадків, займаються навчанням персоналу.
До числа найвищих посадових осіб банку, які управляють його повсякденною діяльністю, відносяться ( в США):
1.голова ради директорів;
2.президент;
3.казначей;
4.контролер.
Голова ради директорів. За звичай не займається оперативною роботою. Він скликає і проводить раду директорів, приймає участь у розробленні стратегічних рішень, представляє банк на різних форумах тощо.
Президент – це управляючий всім діловим життям банку. Як правило, він визначає характер щоденної діяльності банку. Реальна роль президента залежить від багатьох обставин. Іноді він може зосереджувати головні зусилля на налагодженні зв’язків банку з владою, суспільними організаціями та іншими фінансовими установами. Але частіше всього він приймає участь у виробленні оперативних рішень, дає вказівки щодо видачі крупних кредитів, оцінює перспективних клієнтів тощо.
Як правило, в крупних банках є також велика кількість віце-президентів, які відповідають за роботу крупних відділів чи регіональних підрозділів банку.Дуже важливою, зокрема в американських банках, є посада казначея. Він відповідає за безпосереднє здійснення всіх оперативних функцій і є зв’язковою ланкою між головними відділами банку. За його наказом і з його дозволу здійснюється облік і продаж векселів, видачу позик, прийом депозитів, видачу ощадкнижок, здійснює купівлю цінних паперів для банку, контролює касові операції, несе відповідальність за правильність банківської документації та звітності. Казначей є обов’язковим членом ради директорів і її постійним секретарем.
Контролер очолює бухгалтерську роботу та відділ статистики. Крім того, він займається проблемами введення нових методів роботи, автоматизації тощо. ).
В 2000 році у процесі ринкових перетворень у банківському секторі економіки особливу увагу було приділено оздоровленню та зміцненню банківської системи, посиленню її надійності, підвищенню рівня капіталізації банків. Капіталізація банківської системи є одним з актуальних завдань у діяльності комерційних банків. У звітному році загальний обсяг капіталу комерційних банків України, за попередніми даними, зріс на 11,5% і на кінець 2ООО року становив 6,5 млрд. грн., у тому числі сплачений статутний капітал — 3,7 млрд. грн. (зростання на 756 млн. грн., або на 25,9%).
Оптимальна політика Національного банку щодо нарощення капіталу комерційних банків сприяла зростанню на 39,5% кількості комерційних банків зі статутним капіталом від 1О до 5О млн. грн., частка яких в загальній кількості діючих банків України на кінець року становила 73,4%.
На кінець 2ООО року в банківській системі України налічувалося 64 проблемні банки (32,8% від загальної кількості комерційних банків у державі), з яких 12 функціонувало в умовах дії програм фінансового оздоровлення, у 9 встановлена режим особливого нагляду, у 1 призначено тимчасову адмін1страцію, у 1 відкликано ліцензію на здійснення всіх банківських операцій, 38 банків перебували в стадії ліквідації, а 3 банки — в стадії реорганізації.
3берігалась тенденція щодо зростання залишків коштів на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках, обсяг яких на О1.2001 року становив 18,6 млрд. грн., або збільшився проти початку року на 53%.
За попередніми даними загальний обсяг вкладів населення станом на О1.О1.2ОО1 р. становив 6,6 млрд. грн., або збільшився проти початку минулого року на 54%.
Зростання залучених до банківської системи коштів населення і суб’єктів господарювання, поряд зі зниженням облікової ставки Національного банку та процентних ставок комерційних банків за позичками, дало можливість збільшити обсяги кредитних вкладень у реальний сектор економіки. Так, обсяг заборгованості за кредитами, наданими суб’єктам господарювання, зріс порівняно з початком року на 62,3% і станом на 01.01.2ОО1 року перевищив 19,О млрд. грн. Потреби в банківських кредитах і далі зростатимуть.
Незважаючи на падіння прибутковості, протягом минулого року банківська система продовжувала зростати. 3а даними НБУ, загальні активи комерційних банків за рік зросли на 11 млрд. 224 млн. гривень, або 43,5%, до 37 млрд. 30 млн. грн. У тому числі кредитний портфель банків за 2ООО рік зріс на 9 млрд. 464 млн. гривень, або на 66, 5%, до 23 млрд. 689 млн. гривень.
Пасиви комерційних банків протягом минулого року зросли-на 10 млрд,-59О млн. гривень, або на 53,1% до 3О млрд. 519 млн. гривень. У тому числі кошти юридичних осіб у банках виросли на 4 млрд. 146 млн. гривень, або на 51,1%, до 12 млрд. 255 млн. гривень. Кошти приватних клієнтів збільшилися на 2 млрд. 386 млн. грн., або на 53,5%, до 6 млрд. 845 млн. гривень.
Прогнозувати розвиток економіки у 2001 році важко, оскільки країна не має — історії економічного зростання. Останні дані свідчать про прискорення зростання наприкінці 2ОО0 року. 3 метою закріплення високих темпів зростання позитивні тенденці1 повинні бути підтримані подальшим покращанням якості економічної політики.
Обсяги кредитування в Україні в поточному році зросли на 30,3% ( на початок жовтня 2001р.)
З початку 2001 р. загальний обсяг кредитів, наданих суб’єктам господарювання, виріс на 33% (у 2000 р. – на 42,8%). Реально, обсяги кредитування зросли в поточному році на 30,3%, у минулому – на 21,2%.
Про це повідомляє Асоціація українських банків у розповсюдженому прес-релізі, передає УФС.
АУБ відзначає, що умови для реального зростання кредитування економіки України були створені, по-перше, завдяки загальної фінансової стабільності в країні, по-друге, поступовому зменшенню Національним банком України дисконтної ставки протягом року. Так, протягом 2001 р. дисконтна ставка була знижена з 27% (на початок року) до 15% річних, що обумовило поступове зменшення процентних ставок комерційними банками.
Як повідомляється в прес-релізі, середня процентна ставка по кредитах зменшилася з 38% (на початок року) до 30,7% на початок жовтня.
2.Кредитна політика банку, її основні елементи
2.1.Сутність, класифікація та призначення кредитівКредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками – коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит.
Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.
У кредитних відносинах беруть участь дві сторони :
?позичальник ;
?кредитор.
Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту.
Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків.
Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.
Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать :
?перевірка здатності позичальника повернути позичку;
?перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);
?створювання резервного фонду;
?тощо.
Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності.
Так найпоширенішими є кредитні відносини між банками та підприємствами, організаціями і товариствами. Другий тип відносин – це кредитні відносини між банками і державою. Третій – між підприємствами, організаціями та товариствами. Четвертим типом є відносини між банками та населенням і останній (п’ятий) – між фізичними особами і банками (споживчій кредит).
Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють три основні форми кредиту :
?товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу);
?грошовий;
?акцентний,
?авальний.
Але, існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:
?перерозподільну;
?емісійну;
?контрольну.
При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції.
За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже – кредит виконує перерозподільну функцію.
Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція.
Кредиту також властива контрольна функція, вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.
Для того, щоб мати повне уявлення про кредит та його види, потрібно класифікувати його за різними параметрами :
1. Терміни погашення.
• Онкольні позички, що підлягають поверненню у фіксований термін після надходження офіційного повідомлення від кредитора.
• Короткострокові позички, що надаються, як правило, на заповнення тимчасового дефіциту власних оборотних коштів у позичальника. Сукупність подібних операцій утворить автономний сегмент ринку позичкових капіталів — грошовий ринок. Середній термін погашення по цьому виду кредиту звичайно не перевищує шість місяців. Найбільше активно застосовуються короткострокові позички на фондовому ринку, у торгівлі і сфері послуг, у режимі міжбанківського кредитування.
У сучасних вітчизняних умовах короткострокові кредити, що отримали домінуючий характер на ринку позичкових капіталів, характеризується наступними ознаками:
а) більш короткими термінами, що звичайно не перевищують одного місяця;
б) ставкою відсотка. Обернено пропорційно терміну повернення позички;
в) обслуговуванням в основному сфери обігу, тому