ПАТРІОТИ
Комедія на 4 дії
ДІЙОВІ люди
Залужний Дмитро Йванович — багатий пан і голова
городської управи. Лена — жінка Залужного. Миколка — хлопчик Залужного. Г а п к а — покоївка Залужного. Антін — сторож у городській управі. Прикажчик Залужного з хутора.
Олексенко Киріяка Улянович — крамар і титар. Прикажчики, 1 і 2, Олексенкові з крамниці. Сохацький Семен Семенович — секретар городської управи.
Петренко Василь Петрович — член городської управи.
Робітники.
Подорожні, 1 і 2.
Каптинська ч
Кучуриха } старі пани.
М’ я с н и к и.
Булочники.
Обірванці.
Становий.
Козаки.
ДІЯ ПЕРША Городська улиця. Пішоход. Будинок. Лавка під огорожею.
ЯВА 1
Робітники стоять під пішоходом, деякі сидять. В руках заступи.
Робітник І. Та й бісів Антін тобі, брехун отакий! Забрать тобі з товчка, привести ось куди: “Погуляйте,— вийдуть”. От брехун!
Робітник 2. Еге. Ось уже часів два ждемо.
Робітник 3. Та хто, він казав, вийде?
Робітник І. Мов не чув! Хто пішоход лагодить дого-ворятиме нас. Залужний, як хоч знать.
Робітник 3. А, голова городської управи!
Робітник І. Та вже ж не який біс!
Робітник 4. Так оце він і живе? (Підходить до огорожі, дивиться в двір.) Це, значить, Антін двірником у його? Робітник 1. Який там чорт!
Робітник. 5. Сторожем у городській управі. (Мовчать.)
Робітник 2 (дивлячись на сонце). Ого-го вже сонце де! Скоро й обідать пора.
Робітник 3. Та пан, мабуть, не зна, що ми оце ждемо його.
Робітник 4. Авжеж, мабуть. (Дивиться через огорожу.) Онде наймичку вийшла, давай скажемо.
Робітники (підходять до огорожі). Ану, де вона?
Робітник 1. Дівчино, ей! Чуєш? А скажи там панові… робітники ждуть вас, скажи.
Голос. Гаразд! (Мовчать.)
Робітник 2. Ну й їсти, чорт його зна!.. Покурить хоч. (Виймає тютюн.)
Робітник 3. А дай і мені на цигарку.
Робітник 2. У мене в самого на одну тільки. (Показує.) Оце ввесь.
Робіт ни к 4 (до 5-го). Іване, а давай хоч поборемось який раз! (Ставить заступ, тре долоні.)
Робітник 5. Давай. Злякаюсь, думаєш? (7 собі тії ж.)
Робітник 2. Он вийшла наймичка вже.
Робітники. А що пан?
Голос. Оддихають після чаю.
Робітники. А про нас що каже?
Голос. Кажуть: не великі пани,— підождуть.
Робітник 1. Ну от! Що за чортів батько?
Робітник 2. Так він, може, й зовсім не вийде, та й жди?
Робітник 3. Та таке воно й буде оце. На товчку, може б, діждалися досі роботи якої, а то через його та… ні сюди ні туди.
Робітник 4. Авжеж. Були ж учора не ївши, то те й сьогодні буде.
Голос. Чуєте? Не гомоніть отам! Сердяться пан.
Робітник 1. Ого! Ще й сердяться. Ходім на товчок,’
значить. Ну його к чорту! 1
Робітники. Так… чорт його зна! Пізно ж уже. Хто тепер візьме тебе?
Робітник 1. Ех, чорт візьми! (Чухає потилицю.) Грай, Іване, танцювать хоч будем!
Робітники. А й справді. А чесни, Йване!
Робітник 5. Чи чесни, то й чесни. (Вийма сопілку, почина.)
Робітник 1. Ану, хлопці, ей! (Танцює. Інші приспівують.)
Голос. Ей! чуєте? З-перед вікон гетьте! Робітник 4. А цсс!.. (Дивиться через огорожу.) Що ти казала?
Голос. З-перед вікон гетьте. Бариня сердяться. Прили-чія, кажуть, не знають вони.
Робітник 1. Та що, що? Не чую! Робітник 4. “Гетьте!., приличія не знаємо”. Робітник 1. Ах ти ж бісової віри!.. Ходімте! Робітник 2. Авжеж… “Гетьте”. Чого ж уже тут? Робітники. Ходімте! (Пішли.)
ЯВА 2
Залу жний (пузатий, здоровий пан, виходить з будинку). Шибеники такі! І полежать не дадуть чоловікові. (Дивиться.) Де ж це вони? Пішли. Гм! Мерзавці такі! Ще й з церемоніями. Ось і воно! Наплювать на вас мені. Еге! Піти за грішми в управу? Найдуться інші. Є вас тепер! (Іде.)
Е о л о с (ззаду). Дмитре Ивановичу! Підемо разом!
Залежний (стаючи). А, Василь Петрович!
ЯВА З
Залужний і Петренко.
З а л у ж н и й. Де це вас носило? (Чоломкаються.)
Петренко. На пожарній був. Це вже нема в нас сарая, Дмитре Ивановичу. Продав тільки що.
Залужний. А, сарай. Це той, що управа доручила вам? Так, так… Продали, значить. А за що?
Петренко. За п’ятсот рублів.
Залужний. Гм, дешевенько. Сарай добрий був. Підваг лини й усе.
Петренко. Не дуже. Дощок трюхлих чимало в йому і… новий кращий.
Залужний. Та звісно. Нове все краще. Так, так… Продали, значить. Так що нічого, значить, і в управу забиваться мені.
Петренко. А хіба що вам?
Залужний. Та мені… Грошей треба… на пішоход оцей. (Стука ціпком.) Бачте який. Це ж той, що я докладав позавчора в управі. Сором. Голова живе, і пішоход коло його з рівчаками такими.
Петренко. Хм-хм! Як ведеться…
Залужний. Треба, знаєте… Рублів… чотириста треба.
Петренко. Чотириста? (Дивиться на пішоход.) Тут, здається… пішоходця… ото ж поки? Хай я вам за дешевше підрядчика знайду.
Залужний. Еге, знайдете! Ха-ха! Шукав я вже, Василю Петровичу. Насилу сторгувавсь за чотириста з одним. А то… як змовились. Шістсот, та й шістсот усі. Попоторгувавсь.
Петренко. А з підрядчиками так.
Залужний. Та тут… і сами ж таки, Василю Петровичу, подумайте. Тут і цегли ж, і піску, і… і робота ж нечепурна. Дешевше й не можна. Я аж охрип був, поки сторгувавсь. Дурничка, думаєте? Ви ще спасибі скажіть мені, що я — голова, ха-ха! — та взявсь морочиться там, де вам би, членам, треба.
Петренко. Спасибі, спасибі, Дмитре Ивановичу. Залужний. Отож. Сто, значить, зоставте, а ті мені, чотириста.
Петренко. Та вже як треба, то треба. (Виймає гроші) Нате ж… (Відлічує.) Сто, а це… двісті, триста… і… і чотириста.
Залужний. Так-с. Запишете ж там в управі: на лагодіння пішоходу пішло мов стільки-то.
Петренко. Гаразд. Так я, знаєте… Приходить Мотуз-кин,— продайте.
З а л у ж н и й. А, це той підрядчик, що дім мені?., мошенник! Він надув вас.
Петренко. Та вже… чи надув, то надув,— буть так.
Залужний. Надув. З мене за дім злупив мошенник, що й сам не стоїть. Тільки людей налигує.
Петренко. Хм-хм!.. Еге. Не йдете, значить? До побачення ж! (Пішов.)
ЯВА 4
Залужний, потім Олексенко.
Залужний. Хм-хм! Грошики. (Підкида. на долоні.) Хм-хм!.. Ач! (Рушає до будинку.)
Голос. А, здрастуйте вам!.. Дмитре Ивановичу!
Залужний. Аш.. (Зупиняється.) Моє вам!.. (Ховає гроші.)
Олексенко (товстий, бородатий). Давненько вже бачились! (Чоломкаються.)
Залужний. Еге. Одцурались-бо так, що й не зайдете ніколи.
Олексенко. Та так… хе-хе! Воно й не те, щоб… а так, ніколи все.
З а л у ж н и й. А, ви там коло церкви все. Ну, що ж, як лагодіння її?
Олексенко. О, лагодіння… дякувать богу. Іконостас кінчають yace.
Залужний. Ну, баню добре позолотили. Виблискує так.
Олексенко. Хе-хе!.. А там іконостас ще, якби ви побачили, як я той… от убрав! Мережки скрізь, знаєте, усе, та такі якгсь… кумедні такі; вирізки, рубчики, та усе тільки миг-миг!.. Куди! Заславському, мабуть, і не снився іконостас такий.
Залужний. Заславський такий якийсь був… В’ялува-тий був староста.
Олексенко. Так, так!.. Заславський…(Тихше.) Заславський, знаєте, у вірі був такий якийсь… Понімаєте: у хаті в його… чи було образів зо три, чи, мабуть, і ні. І він такий: чи й моливсь коли до їх. А в церкві теж він… дасть свічку кому, та й… та й стоїть, як булван; щоб він перехрестивсь вам до пуття або щоб на коліна став, як отам співають що!.. Ні, цього не було в його.
Залужний. Авжеж. Приміром^він не міг стать для чоловіка.
Олексенко. Ні-ні. Його й отець протоієрей не хвалив. “Мотузяний,— каже,— був християнин з його…” Хе-хе! Ну й чоловік золотий отець протоієрей наш! Якось обідаєм у мене. Він і каже мені: “Ви,— каже,— Киріяко Оліяновичу, є справжній представитель віри Христової. Я вас,— каже…— Хе-хе! ок награді вас!”
Залужний. Діло гарне — награда.
Олексенко. Хе-хе! А мені воно… я такий… Байдуже. Ну, а звісно… хе-хе!., діло їх. Хто стоїть чого.
Залужний. А хто не стоїть,— не дадуть.
Олексенко. Хе-хе! А що б люде сказали, якби так, приміром, хреста золотого… мені!.. Хе-хе! “Киріяко Оліяновичу, Киріяко Оліяновичу!”—усі б.
Залужний. А як ведеться.
Олексенко. Ну, тоді б уже я… що-що, а ворогів би… вороги б мої… хе-хе! Баграй би, мабуть, здурів од зависті. Залужний. Хто це Баграй?
Олексенко. Та там… сміття,.швець один. Та, понімаєте, що мені було з ним? Іде якось, поганець, через двір, через мга, а я йому: “Хто тобі,— кажу;— дорогу показав сюди, через землю, через мою? га? бузинник ти,— кажу,— поганий!” А він… що б ви подумали? Обернувсь та: “Жлукто!” — на мене.
Залужний. Хм-хм… жлукто.
Олексенко. Еге. На старосту церковного. Ну, я вже показав йому, положим, яке я жлукто. Я… я по закону з ним.
Тридцять п’ять рубликів присуджено мені, хай не бреше. Оце, коли? позавчора продали корову йому. Залужний. Так і вчить їх.
Олексенко. Еге. А це знов до судді ходив. Так це вже на наймичку, поганку, подав. Понімаєте… ну, прямо життя нема тепер чоловікові доброму!.. Таке діло: переставля поганка огірки солоні в погребі вчора, та візьми, та й… та візьми, та і оберни на капость сметану в глечику.
Залужний. Ха-ха!
Олексенко. Еге. Та й оберни сметану в глечику. Так я, не довго думавши, та тьоп по пиці її. Залужний. Так і слід.
Олексенко. Еге. А вона повернись, та дулю мені. Залужний. Дулю? Ах ти ж!
Олексенко. Дулю. Та прямо не то що, а під самий ніс мені. Так я: “Ах ти ж… сі та ті твоєму батькові та твоїй матері! Геть, щоб не була!..” А вона: “За два місяці гроші оддайте мені”. “Ось,— кажу,— гроші тобі!” — та й їй дулю.
Залужний. Ну, так і слід їй.
Олексенко. Еге. А це жалобу носив до судді. На п’ятдесят карбованців зиску подав. Хай закон розбере, чи можна мені дулю давать, чи ні.
З а л у ж н и й. Та звісно. Як же ж!
Олексенко. Ну, присудять п’ятдесят — я вже пере-, балакав з суддею,— ні копійки не вважу поганці. По закону. Як закон скаже, так і буть.
Залужний. Так і буть. Учить їх, поганих, а то вони зовсім нас…
Олексенко. Еге. Чисте лихо з ними. Лихо чисте. А тут ще… Це добре, що й побачив вас, Дмитре Ивановичу. Порайте: що мені з жидами робить іще?
Залужний. Що ж там у вас?
О л е к с е н к о. Та життя нема. Торговлю псують, пархи погані. Понімаєте, таке діло: у мене ж ото, знаєте, крамниця є… або лавка, магазин, сказать по-благородному. У Берка Бурштейна теж є. І от лавка Берка Бурштейна поруч з моєю. Жидівська лавка поруч з моєю! І от, що ж виходить?.. Жид гер-гер, гер-гер, і в його завсегда такого народу, такі завсегда ґешефти йому! А в мене… понімаєте… по-бо^ жому все. Що у мене — увійде хохол, то й ціну по-божому правлять з його, одмірюють, одрізують… ікони в магазині в мене, олива горить. А ні!., не та, зовсім не та кумерція мені! — і на ікони не дивляться, прокляті хохли, до жида йдуть.
Залужний. А це так. Я ж свій магазин через віщо продав? Через це ж саме, через жидів.
Олексенко. Еге. Я б і нічого на це. Я чоловік такий: нікому нічого. Я не то що,— комаря не обидив зроду. Я б… чи торгує ото, то нехай і торгує; без діла воно мені. Я й рад, як ото везе чоловікові. А то… тут ось яке діло, допойміть ви: я… я, понімаєте, Олексенко — руський, а він… він — жид. І от, понімаєте… ну, понімаєте, прямо дух не терпить мій жидів, дух не терпить мій невірців усяких. Серце болить; повірите: серце болить. Повірите: для руського чоловіка так я… я душу й тіло для руського. А то ж… як-таки так? Якась-небудь погань, невіра якась та… та торгує ото, конкуренцію робить тобі… тобі — руському, хрещеному? Га!
ЯВА 5 Тіжіробітники.
Робітники. Здрастуйте! Залужний. Ну? Робітник 1. Ми робітники.
Залужний. Ну!.. (Убік.) А учтиві! Ні один і шапки не скинув! Що скажете?
Олексенко. Здається, ті хлопці, що в мене на поденщині були скільки раз?
Робітники. Ті.
Олексенко. Молодці. (До Залужного.) Коло погреба були в мене скільки раз. І усе так у їх швиденько, чепурненько.
Залужний. Хм-хм! Таких і треба.
Робітник І.Ви кликали нас?
Залужний. Ну, кликав. Що ж ви?., що візьмете з мене так, артіллю, як ось пішоходця полагодите мені, так щоб і цегла чи що там, одно слово, щоб і коштик ваш?
Ол ексе-нко. Що ж вони візьмуть?.. Тепер робітник дешевий.
Залужний. І. дешевий, і пішоходця ось… небага-течко тут.
Р о б і т н и к 1. Та тут… Антін показував нам. З коштом… рублів двісті візьмемо. 3алужний. О, за віщо тут? З ума посходили?
Робітник 2. А скільки ж по-вашому?
Залужний. По-моєму б… і сімдесят багато.
Робітник 1. Ну, от! Що й казав же… Треба вертаться було!
• Робітник 2. Пане, що ви — сімдесят? Тут… тут, ви подивіться тільки! Тут вам і цегли, і…
Залужний. Дивився, дивився вже. Пусте тут.
Робітник 1. Пусте. Киньтесь… пусте — дивиться, як люди роблять.
Робітник 3. Та що ви, пане, тут ви розсудіть… тут…
Залужний. Якого вам розсудку? Беріть сімдесят. Робітник 1. Ось хай… хай йому чорт, ціні такій! Залужний. Чого ж ти ще й черкаєш? Робітник 1. А що ж ви?.. Залужний. Перед ким ти?.. Робітник 1. Ходімте, хлопці! Залужний. Носа не дери!.. Робітник 1. Як я деру? Я за своїм стою. Залужний. Та ти щось… вільно вже дуже. Я бачу тебе.
ЯВА 6 Ті ж і Сохацький.
Сохацький (тонкий, гнучкий, в бачках, з папкою в руці). Доброго здоров’ячка вам! (Вклоняється Залуж-ножу.)
Залужний (даючи руку Сохацькому і не звертаючи уваги на його,— до робітника 1-го). Вільно, вільно… Забастовщик, мабуть? Гляди! (Свариться пальцем.)
Сохацький. Хі-хі! (Чоломкається з Олексенком.)
Залужний (до робітників). Не слухайте, хлопці, його, ставайте.
Робітники. Та як двісті ж ото, то й станемо. Залужний. Та що ви в самім ділі? Сохацький. Про що ж це?… Хі-хі! З а л у ж н и й. Ви б ще раді були, що роботу дають вам! Сохацький (убік). А, це пішоход. (До робітників.) Так, хлопці, що ви? Ви б ще поклонились панові. Робітники. Ха-ха-ха! Залужний: Грубіяни отакі! Га?
Сохацький. Грубіяни… грубіяни, Дмитре Йвано,-. вичу. Ви і не той… І не безпокойтесь коло їх. Хай я вам… е, ощасливте… услугувать вам!.. Я… підрядчика знайду вам…
Залужний (убік). Ану тебе з підрядчиком!.. Тут абд подешевше як. (Вголос.) Та підрядчик… підрядчика… Хай їм абищо. Вони ситі й так. Мені оцих дурнів хотілось піддержать.
Со х а ц ь к и й. Бачте, бачте, хлопці? Чого ще вам?
Об вас клопочуть он як! Неблагодарні! •
Олексенко. Еге. І ви знаєте, хлопці?.. Треба чесним буть, по-божому треба. Не роззявлять рота на чуже. Не брать лишнього. А то… як там сказано: “Не пожелай”. Знаєте заповідь?
Робітники (пошепотівши). Ну, півтораста: Так і буть.
Сохацький. У, дорого! Зроду не бачив так. (До Залежного.) Як? Дорого ж? Залужний. Авжеж.
Сохацький. Хлопці, як можна? Схаменіться! (До Залужного.) Хі-хі! Скільки їм?
Залужний. Давайте… сімдесят п’ять.
Сохацький. У, це ви багато їм! Сімдесят буде. (До робітників.) Хлопці, ось, єй-богу… Як можна!.. Ось беріть сімдесят.
Р о б і т н и к и (махають руками). Ні, ні!
Олексенко. Хлопці, а вмирать треба, а вмирать!.. Бога бійтесь!
Робітник 2. Добоялись уже. І тютюну ось купить ні за що.
Сохацький. От бачите! А хочете ще! Бачите! (До Залужного.) їм шістдесят,— стануть. Он “і тютюну ні за віщо”. Хі-хі!
Залужний. Давайте й шістдесят. Спасибі.
Сохацький. Хлопці, ось будьте-бо людьми. Ось, ось не йдіть-бо… е, не завдавайте-бо досади панові.
Олексенко. Не беріть гріха на душу, бо… горе, горе на тім світі. Як там сказано: “Геєна огненна, скрежетаніє зубовне”. Не гоніться за лишнім, не гоніться, діти, бо… Ох-хо-хо! Гріхи.
Сохацький. Хлопці, ось, єй-богу, ось ну-бо… е, ось беріть шістдесят.
Робітники. Скільки? Шістдесят уже?
Робітник 1 (до Сохацького). Чого ви дзявкаєте отут? Хто вас просив?
Сохацький. Е, що ти? Я… е, я право мію. Я секретар! Я коло їх! (Вказує на Залужного.)
Робітник 1 (махнувши рукою). Ходімте, хлопці! (Рушають.)
Залужний. Ну, сто!.. Чуєте?
Робітники (зупиняються, перешіптуються). Сто тридцять, та й кінці в воду.
З а л у ж н и й. Не дам. (Рушає до будинку.) Робітники. Так слухайте, прибавте! Залужний. Ні копійки.
Робітник 1. Ну, то бог з вами, хай уже. Давайте завдаток. (Вертаються.)
Сохацький підбіга до Залужного, щось мурка йому.
3 а л у ж н и й. Хм!.. (До робітників.) Так он що, хлопці: Семен Семенович, пан оцей, каже, що в тому городі, де його тітка живе, робітники більшу місцину за шістдесят п’ять полагодили.
Сохацький. А полагодили. Я сам був при тому. Хі-хі!
Олексенко. Був і я. Так там… о, там богобоязливі робітники.
Залу ж н и й. Так що ото беріть, хлопці, сімдесят п’ять.
Робітники (дивляться один на одного, стискують але-чижа). Це вже чортзна-що таке!
Сохацький. Одже, полагодили. Своїми очима бачив!
Робітник 1. Вилізли б вони тобі, як ти бачив!
Сохацький. Ем, ем… Дмитре Ивановичу, чуєте?!
Залужний (до робітника 1-го). Так що це воно ти в самім ділі?..
Робітник 1 (сердито). А ви що?
Залужний. Тшш!.. (Простягає руку до рота йому.)
ЯВА 7 Ті ж і подорожні.
Подорожні — молоді люди, чистенько, по-городському вбрані, ідуть піцюходом собі.
Робітник 1. Люде добрі! (Іде до їх.) Люде добрі! Подорожні. Що таке? (Зупиняються.) Робітник 1. Ось розсудіть: навіщо це похоже — пан оцей…
Робітники (підступають). Пан оцей…
Залужний. Тшш! Що ви? На кого ви?.. Тюрми схотіли? Тюрма он! (До подорожніх.) Дивіться, люде добрі, на їх! Грубіяни отакі. Ні старшого, ні меншого в їх!
Робітник 1. Та ні… Люде добрі, він… (Указує на За-лужного.) Він…
Залужний. Що ти “він”! На кого ти вінкаєш? (До подорожніх.) Оце дивіться, люде добрі. Я протестую. Він обидив мене. На “ти” мене.
Сохацький. Ах ти, боже! На “ти”! Дмитра Ивановича! Залужного! Босявка отака… Ах ти, боже! Як же це світ не западеться?
Олексенко. Забули бога, зовсім забули!
Залужний (до подорожніх). Та скажіть же йому що!
Подорожній 1. Дозвольте. У чім же річ? За віщо суперечка в вас?
Робітник 1. Та пан оцей… хоче, щоб ми пішоход —йому за три копійки полагодили.
Залужний. За три копійки! Брехуни, мошенники! (До подорожніх.) Тут ось у чім діло,— розсудіть, люде добрі,— ось у чім: полагодить тут… трішечки, і я їм…
Робітник 1. Од того жовтого дому по…
Залужний. Мовчать! І я… що б ви сказали? Сімдесят п’ять рублів їм! Га? Чого ще їм треба? Де їм, отаким… узять суму таку?
Олексенко. Це вже їм прямо по-божому, дуже по-божому.
Залужний. Це вже їм прямо ласка моя.
Робітник 1. Ми не собаки. Ласки вашої не треба нам. Нам правди, совісті треба.
Залужний. Що ти? Що ти — проти царя?!
Олексенко. Що ти? Що ти—проти… проти бога?!
Залужний. Ти знаєш, за це тебе на шибеницю в двадцять чотири часа.
Подорожній І.Аза віщо на шибеницю саме, скажіть, будьте ласкаві, добродію?
Залужний. Як за віщо? Не чуєте? Розсуждають он уже як! Це бунт, крамола! Я поліцію, козаків, я… і шкури на їх!.. Вони… за п’ятнадцять, за десять мені!..
Подорожній 2. Не гарячіться, не гарячіться, добродію. Киньте краще усі ці погрози та дайте по совісті людям. Роботу ми бачимо.
Залужний. Що ви? Вони двісті запросили були, та це й давать їм? Та4 вони так і шкури поздирають з нас… інтелігентних.
Подорожній 1.3 нас, інтелігентних, кажете. Добре. Коли ж ми інтелігентні, то ми й повинні робити по-інтелі-гентному, так, як требує совість, правда.
Залужний. Мм… Що? Що ви? Кому ви? Ви… знаєте, хто я? Я, я…
Подорожній 1. Годі, годі з “я” своїм. Не ви тільки “я”. І ми — “я”.
Залужний. Ш-що ти? Ти… ти — жид!
Подорожній 2. Він жид, а я, як і ви, українець; те ж саме і я скажу: усі “я”. І для чоловіка це цілком зрозуміло. Будьте чоловіком! Бувайте здорові! Ходім!
Подорожні пішли. Залужний дивиться, витріщивши очі.
ЯВА 8 Без подорожніх.
Робітники. Ха-ха-ха! Піддержали пана! Робітник 1. Угадали, що сказать. Робітник 2. Добрі люде, видно.
Робітник І.Ане такі, як пан.
Залужний. Та будь… будь вони трижди прокляті! Робітник 1. Чого? Що правду сказали? Залужний. Та будь вони… я вам…— сто, півтораста, двісті.
Робітник 1. Оце й воно, і давно б так.
Залужний. Будь вони… (Риється в кишені.) Я вам… будь вони… п’ятдесят, сто — завдатку! Нате!
Робітник 1 (бере). Хе-хе! Ходім же, хлопці, попоїмо найуперід.
Робітник 2. Ану, пісні! Починай, Іване. (Починають, зникають.)
ЯВА 9
Залужний, Олексенко, Сохацький.
Сохацький. Ох-хо-хо,.Дмитре Ивановичу!
Олексенко. Беззаконство, Дмитре Ивановичу. Анци-христ… Це анцихрист з’явився вже.
Залужний. Ху! (Сідає на лавку.) Будь вони прокляті!
Сохацький. Еге. Це через їх двісті ви… А це ж сума!
Олексенко. Чому ж не сума?
Залужний. Ох! (Схиляється на лікоть.)
Олексенко. Слуги анцихристові. Лжепророці, як там сказано.
Сохацький. А босявки і за шістдесят стали б були. Олексенко. Чому ж би не стали? Залужний. О-ох!
Сохацький. У їх і їсти нічого, пообривані… Єй-богу, стали б були!
Залужний. Та хоч у вічі не зазирайте мені!
Сохацький. Ні, ні, Дмитре Ивановичу. Я тільки… жаль мені. Як-таки так? — двісті! Серце болить.
Олексенко. Ох-хо-хо! Чому ж не боліть?
Залужний. Е, чорти! (Одвертається.)
Олексенко. Ох-хо-хо! Лжепророці, як там сказано. До свиданія! (Пішов.)
Сохацький. Мм… Ваше вис… обидив… простіть! (Кланяється.)
Залужний. Та йди ви… Вівця!.. Баран! Сохацький. Мм… (Скривився, зігнувся, пішов.)
ЯВА ю Залужний сам.
Залужний. Ех!., якісь-небудь пройдисвіти, розбишаки, голодранці, жиди та отаке тобі: “Будьте чоловіком!” (Мовчить.) Значить, я не чоловік! Я, Залужний — поміщик, честь
і повага города, голова городський…— не чоловік! (Мовчить.) А-а, жиди! Забастовщики! (Свариться кулаком в той бік, куди подорожні пішли.)
ДІЯ ДРУГА
У кімнаті в Залужного. Стіл. Самовар на столі. Столик у кутку. На столику коробочки, бомажки якісь, чорнило і т. ін. На стіні годинник, дзеркало. Під стіною шафа. Ліжко.
ЯВА І Залужний сам.
Залужний. Ху! (Підводить голову з-під укривала.) Вставать уже, мабуть. (Сідає.) От пархи погані… і не виспавсь як слід. (Позіха.) А самовар на столі вже. Який же це час? (Дивиться на годинник.) Хм! Десятий. Рано ще. (Чухається.) Ну, не буду вже спать. Забастовка в голові. Ху! Де ж це вбрання моє? (Бере на стільці, що стоїть коло ліжка.) Та й кажи ти після цього, чого мужва розпутна така. Еге. А де ж це ботинки мої? Ого! аж під диваном. Добре роз-бувався. Лена! Леночка!
Голос Лени. А що, Митічка?
Залужний. Пошли там кого ботинки подать мені! {Сам до себе.) “Будьте чоловіком!” Ах ви ж, душогуби отакі!
ЯВА 2 Залужний і Антін.
Антін (підстаркуватий чоловік, у старому сюртуці). Здрастуйте!
Залужний. А, Антін. Де ти був?
Антін. До шевця йшов, та бариня завернули півня піймать. Гапка патра вже.
Залужний. Добре. Дістань же он ботинки мені. Антін (вит яга з-під ліжка). Нате!
Залужний. Так. Ну, йди ж… або… Гапка, кажеш… Підмети ж кімнату, поки я вмиюсь піду. Онде щітка в кутку. Антін. Гаразд. (Чуха потилицю.) Залужний. Гарненько тільки. (Виходить.)
ЯВА з Антін сам.
Антін. Ще й гарненько йому. Щоб твого чорт батька гарненькав! (Бере щітку.) Ач, якого дурня знайшов! “Підмети”! Значить, як служиш в управі, так і той… і підмети йому. Так надурняка усе й те йому… Що ж це воно за право таке? Значить… Щоб твого чорт батька! (Замітає сердито.) Так усе й те… Учора дрова рубав йому, то колись кабана смалив… Е, вже й пани, бісової віри! Не найме чоловіка, скільки треба йому, та й те… Антоном усе. Що Антін тобі? Заєць солоний, чи що? Не дуже лиш, бо… щоб не показав Антін тобі.
Голос Лени. Антоне, іди дров унеси!
Антін. Пху! Чи бач!
Голос. Швидше ж! Та до Балди побіжиш, крупчатки куль візьмеш.
Антін. Он якої! Здоров був! (Чухається.) А, бісової віри!.. Оце збігав до шевця! А там же в управі досі що! (Замітає швидко.)
ЯВА 4 Антін і Залужний.
Залужний. Ху-у! Накурив як. Е, вже й… Антін. Та хіба ж я курив?
Залужний. А це що? (Водить рукою по повітрі.) І світу не видно. Та й форточка не одкрита! (Відчиня.) Чортзна-що!
Антін. Та хіба ж я?.. А як мені треба швидко.
Залужний. Йому треба швидко! Так усе як будеш робить, то…
Антін. Та хіба ж я… повинен?
Залужний. Не розсуждать!.. Ти б ще радий був, що з тобою обращаються, як з чоловіком, на службі держать тебе у присутственному місці! Ти б ще догодить з усіх сил хапався, аж ти на зло оце мені!.. (Надіває жильотку.) Ні за собаку пропадеш!..
Антін (убік). Піди своїй Лені пикатій розкажи. Голос. Та, Антоне, що за свинство! Залужний. Ну, ти ж чуєш! Біжи ото! Антін (убік). Аріяка болотяна! (Ставить щітку, виходить.)
ЯВА 5 Залужний сам.
Залужний. Чортзна-що! (Надіває піджак.) Ні страху перед тобою, ні поваги тобі, ні покірності людської, ні совісті… Чортзна-що! Чисті бузувіри, а не люде тепер. Та зведи їх докупи з десяток отаких,— от тобі й… бунт готовий. А через віщо це? Де шукать причин цьому? (Стискує плечима.) Ех, жиди, забастовщики!
ЯВА б Залужний і Лена.
Лена. Ну, скажи мені, Митя, чого ти кричав цю ніч: “Жиди, забастовщики!” так дуже.
Залужний. Та то… хай їм чорт! Учорашнє снилось.
Лена. Бунтовщики погані. Вони, мабуть, учора стривожили дуже тебе?
Залужний. Та хай їм!.. (Сідає до чаю.) Я ж розказував тобі.
Лена. Чай уже холодний, мабуть. Загадать, може,— розігріють хай?
Залужний. Саме добрий.
Лена. Так, може, за доктором послать? Вони перелякали вчора тебе.
Залужний. Зостав.
Лена, (сідає на стільці коло його). Ну, Антін, Митічка, такий став… такий… Я аж терпіть не можу його. Гукаю, гукаю його, а він… як не чує. Потім: “Дров унеси та в лавку”, а він: “До шевця мені треба”,— так грубо мені. Ну, що б ти сказав на це?
Залужний. Крамола.
Лена. Ти його геть з управи. Другий, може, слухняніший буде.
Залужний. Та воно б… та де в чорта! Якби жидів та забастовщиків вивішав уперед.
Лена. І вивішать би, проклятих. Як же! Це через їх та так як у воду ти стільки грошей учора.
Залужний. Еге. Щоб їх чорт забрав. Тільки ж половина й зісталась.
Лена. Хм!
Залужний. Що як мені хотілось, щоб… по крайній мірі три четверті. Лена. Еге..
Залужний. На сто рублів різниця, а сто… багато значить.
Лена. Звісно. Скільки б то Колічці іграшок накупить було!
Залужний. Та хіба ж… самих іграшок тільки? А якби й…
Лена. Ха-ха!
Залужний. Де б і дім на Кисілівці узявсь? Лена. Ха-ха! (Тихше.) З Цибульки ж, здається, п’ятсот дісталось тобі?
Залужний. Еге. Що вигона одвів йому. Лена. От, якби все по стільки, Митічка!
Залужний. Хе-хе! А якби й побільше, Леночка. Лена. Ха-ха! Митюнчик! (Прихиляється до його.) Залужний. Хе-хе! Од Товмача так… не стільки. Лена. Ціпунчик. Залужний. Цілих дві тисячі.
Лена. Куріпочка ж ти моя! Ха-ха! Барбосик ти мій!
Залужний. Хе-хе! Ти думала, з простих Митюнчик твій! Е… Ось полічи нарошне приход мій. Де бомажки? Ага! (Вийма папірець з кишені, дістає чорнило, надписує щось.) Дивись! Оце тобі… (Пише.) Од пішоходу вчора… Цибульки… Од Товмача, що підряд вигодний настояв йому… Од Шкурницького, що… землі під лавку йому… Од… А це… а це… а це ось тобі!.. Хе-хе! На, лічи.
Лена (бере папірець, дивиться, всміхається). Моє поро-сяточко ти, моє… Ха-ха!.. Дай я поцілую тебе! (Кладе папірець на столі, цілує.)
Залужний. Хе-хе! Жить, знаєш, треба вміючи, Леноч-ко. Чим можеш скористуваться, користуйсь, не пропускай. Ось і школу городську строїть будуть, і тут би ще… Уміть, знаєш, уміть усе треба.
ЯВА 7 Ті ж і Миколка.
Миколка (невеличкий, гарно вбратий хлопчик). Мамо! Лена. А, Колічка! Завидую йому, що в його папунчик такий.
Миколка. Мамо, Антін крупчатку приніс. Лена. Поцілуй же папочку. (Підійма Миколку, той цілує.)
Залужний. Гарний хлопчик! (Гладить по голові Миколку.) Що ж, Колічка, чи коника, чи котика купить тобі?
Миколка. Приніс та: “ху-ху!” Та піт кап-кап з його.
Залужний. Так це ти в кухні був? Ну, Лена, нащо ж пускать дитину ото, щоб воно бачило оце все? Це ж, знаєш… Це ж чорт зна як може на воспитания повліять! Прямо нікчемною може зробити дитину.
Миколка. Та такий він… худий, згорбивсь.
Залужний. Ну, от!
Лена. Колічка! (Свариться пальцем.) Щоб ти не смів на кухню мені! Як можна! Там мужики,— битимуть. У їх зуби великі,— покусають.
Залужний. Так чи котика, чи коника тобі?
Лена. Чи, може, бархатну спідничку на куколку? Га;?
Миколка. Не хочу на куколку. Та й пішов Антін тоді так: коп-коп, так швидко. Лена. Колічка, годі!
Залужний (свариться). Тільки я тебе, Колічка, побачу на кухні коли, так… не я й буду, як жидам не оддам тебе. ‘А жиди побачиш: ріжуть дітей руських.
Лена. Чуєш ото! * Залужний. Еге. Буде вже чаю. Скажи, Леночко, самовар прийнять, а то… воно не що, а вплентається хто, то не налить стакана ніяково.
Лена. Гапко! А йди з столу прибери.
Голос Гапки. Зараз!
ЯВА 8 Т і ж і Г а п к а.
Лена. Що там, Гапко, Антін не грубіянив більш? Г а п к а (ставить самовар додолу). Ні. Лена. Скотина така.
Залужний. Ото не будь хоч ти, Гапко, скотиною. Що загадують тобі — не сперечайсь, посилають куди — біжи. Одно слово, покоряйсь, слухай в усячині як мене, так і барині. Не будь грубіянкою.
Г а п к а. Та я-то… слухаю і покоряюсь, тільки… (Витирає посуду.)
Залужний. Що “тільки”?
Г а п к а. Тільки грошей мати просили, а в мене… нема. Залужний. Ну, то що ж? Мати заробить собі. Г а п к а. Нездужають.
Залужний. Ну то що ж? Це ж не мішає тобі бути покірливою, слухняною…
Гапка мовчить. Миколка. Мамо, нездужа он.
Лена. На кунфетика, Колічка. (Виймає з кишені, дає Миколці і сама їсть.) Хм! Добрі кунфети. Ось на, Ми-тічка.
Залужний (бере). Еге. Це в Хейла такі.
Гапка. І кажуть: “Поки ти служитимеш за три рублі, чого вони не прибавляють тоб4?” (Ховає усе, що є на столі, в шафу. Папірця не займає.)
Залужний (до Лени). Дивись ти, як крамола розійшлась!
Миколка. Мамо, а що Гапчйна мати їсть? Що-о? Лена. А скажи, Гапко, чи ти не знаєшся з бунтівниками?
Залужний. Гапко! (Свариться пальцем). Не мели, що не слід… не мели, чуєш? Уже як трьох рублів мало тобі, так це вже… не знаю що… Це вже жадність, бунт.
Гапка (витира на столі. Папірець пересовує.) Бунт… Попробуйте прожить на три рублії
Залужний. Так що ж то значить “попробуйте”? Проти кого це ти стрижеш? До нас рівняєшся? Ти знаєш, що це ти? Ти проти закону, проти царя! Тебе годували, та не вчили, видно.
Гапка (бере самовар з долу). Ех, не вчили! (Виходить.) Миколка. Мамо, чи Гапчина мати хоче кунфета? Хоче? Лена. Колічка! Залужний. Не вчись так!
Миколка. А що тоді, як умре Гапчина мати? Що?
Залужний. Веди його, Леночка. (Устає.) Ходім, Колічка, коника загнуздаєм, коника, ходім… (Бере за ручку.)
Лена (за другу бере). Коника. (Виходять у бокові двері.)
ЯВА 9
Петренко (увіходить трохи згодом). Хм! Нікого й нема? (Помовчавши.) На мою думку б, самий кращий план для школи такий: прихожа… клас… другий… а так… а так третій… а так… Ні, цікаво знать-таки, як Дмитро Иванович скаже. Де ж це він? Ну, поки що намалюю свій йому. (Виймає олівець з кишені.) Хм… папірця й нема. (Риється в кишенях.) І нема, як на те. Де ж це б?.. Ага. На столі ось якийсь. (Бере.) Отак, значить, околишні стіни… (Хоче малювати.) Ху ти, папірець списаний. “Приход”… Двісті… п’ятсот… дві тисячі… Що таке? (Читає.) “От тротуара вчера осталось мнє…” Що-що? “Мнє…” Та не може буть! (Протирає очі.) “Мнє…” (Стискує плечима.) “От Цибулькі… Толмача… мнє…” (Дивиться.) Хм… так от що воно робиться в нас! (Помовчавши.) Добре ж. Хай —папірець цей у мене. (Ховає в кишеню, бере картуз і виходить.)
ЯВА 10
Залужний (увіходить з бокових дверей). Чортзна-що з дитиною! Де воно набралось крамоли такої? У кого воно вдалось таке? Н-не понімаю. Батько, мати порядошного, благородного роду, порядошні, благородні люде, а воно… отаке викиньсь! Що мелють крамольники, голодранці якісь, мерзавці якісь, і воно те… і воно те… Так от… от силу взяла крамола! (Помовчавши.) Ну, це ослаблення власті… ослаблення власті, більш нічого. Що їх би вивішать, усіх крамольників чортових, порозстрілювать їх, і ті оселі, де жили вони,— поруйнувать, попалить… і більш нічого… більш нічого.
ЯВА И Залужний і Лена.
Лена. Нічого, Митічка, Колічка аж ніяк не інтересується коником. Йому треба такого чогось… блискучого, знаєш, і такого, знаєш, чогось, щоб кувікало, пищало…
Залужний. Звісно, що треба. І треба козацької зброї йому іграшкової, фігурок людських треба, нарядить офіцериком треба його і привчать… хай учиться вцілять. За воспитания серйозно, знаєш, треба взяться.
ЯВА 12
Ті ж,