РЕФЕРАТ на тему: “Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі”
ПЛАН ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ Сучасний рівень міждержавних економічних зв’язків свідчить про: 1) трансформації двосторонніх МЕО в багатобічні, здійсненні глибокого ступеня міжнародного поділу праці у світовому господарстві; 2) зростанні масштабів і якісній зміні характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами – з чисто комерційної вона багато в чому перетворилася в засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів; 3) інтенсифікації і глобалізації міграції капіталу; 4) активному обміні науково-технічними знаннями, прискореному розвитку сфери послуг; 5) помітному росту масштабів міграції робочої сили; 6) прискоренні і розширенні процесів інтеграції економік країн і регіонів. Які фактори роблять істотне, а іноді вирішальне, вплив на сучасні міжнародні економічні відносини? Незважаючи на багато протиріч нинішньої епохи, її основною рисою усе більше стає не протиборство, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Загальний рух до єдиного, взаємозалежному, взаємозалежному й у кожній своїй частині більш розвитому і соціально-справедливому світу – от основна тенденція світового господарства. На підставі цього можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і відносин. Відбувається нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн. Звичайно, це не беспроблемний, поступальний процес, а суперечливий, складний рух. На цей рух впливають: 1. Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального (інформаційному) суспільству. 2. Технологічні революції. 3. Загострення енергосировинної і продовольчої проблем. 4. Екологічна проблема. Особливу значимість (небезпека) представляє розвиток економічного націоналізму, замішаного на масовому, релігійному фанатизмі. Прагнення до економічної переваги не на основі вільної конкуренції, а на проголошенні переваги однієї раси над іншою (однієї соціально-економічної системи над іншою), однієї релігії над іншою. У цілому можна констатувати, що сучасні МЕВ характеризуються розвитком процесів їхньої інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку міжнародних економічних відносин 90-х років ще більше свідчать на користь цього висновку. 2. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това-рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між-народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод-на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід-ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає. Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов-нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв’язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре-су та підвищення рівня життя народу. У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовніш-ньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й еко-номічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розра-хунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі, її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на вироб-ництво з витратами на імпорт. Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в ре-зультаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зов-нішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кре-дит та ін. Ось уже понад 14 років Україна виступає на світовій арені як незале-жна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття. Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям то-варовиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зни-ження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв’язків не може по-зитивно впливати на економіку України. У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об’єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями). 2. ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ Форми зовнішніх економічних зв’язків України — різ-номанітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, мар-кетингових, експортне- чи імпортно-поссредницьких, юридич-них), міжнародне спільне підприємництво, сумісне будів-ництво підприємств, науково-технічне співробітництво, ва-лютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведен-ня на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукці-онів тощо. Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнарод-ний поділ праці (МПП). У процесі МПП об’єктивно фор-муються загальноукраїнський і регіональні (наприклад, об-ласні) зовнішньоекономічні комплекси, що об’єднують вза-ємопов’язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату України, різні об’єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов’язаними з міжнародною діяльністю. Центральними органами управління зовнішніми зв’язка-ми с Верховна Рада України, Кабінет міністрів України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство зов-нішніх економічних зв’язків України, у низових тсриторі-ально-адміністративних ланках — місцеві Ради народних депутатів, управління міжнародних і зовнішньоекономічних зв’язків у системі обласної державної адміністрації. На основі МПП сформувався профіль міжнародної спе-ціалізації України, зумовлений розмірами її території і чи-сельністю населення, забезпеченістю корисними копалинами і енергетичними ресурсами, характером грунтово-кліматичних умов, скономіко-географічним положенням, рівнем роз-витку продуктивних сил і національного поділу праці, роз-виненістю галузевої структури економіки, географією тран-спортної мережі. В системі МПП Україна спеціалізується на виробництві машин (промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільсь-когосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка, продукції чорної металургії (заліз-на і марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продук-тів (цукор, рослинна олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви, м’ясо, молоко), хі-мікатів, цементу, програмного забезпечення для ЕОМ. Характер участі економіки держави в міжнародному поді-лі праці проявляється в товарно-галузсвій структурі вивозу і ввозу. Як видно з таблиці, найбільшими проду-центами на вивіз є машинобудування і металообробка, чор-на металургія, харчова і хімічна та нафтохімічна галузі промисловості. У ввозі домінують продукти машинобудівної та металообробної, легкої, хімічної та нафтохімічної, хар-чової та нафтогазової галузей промисловості. Частину вивозу становить експорт за межі колишнього СРСР. У його складі різко переважала група “сировина, матеріали і товари народного споживання” і порівняно не-значною була частка машин та устаткування. Правда, серед товарів першої групи були й вироби високої наукомісткої технології (наприклад, кольорові телевізори). І все ж нинішня модель експорту, в якому велику роль ві-діграють сировина і матеріали, є відсталою. Ефективною формою зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, особливо при спільному виготовленні деталей і вузлів для телевізорів, комп’ютерів, бурякозбиральних комбайнів то-що. Перспективною є співпраця з технічно розвиненими країнами (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобри-танія, Італія, Канада та ін.). На цій базі закономірно формуються міжнародні галузеві (наприклад, автомобілебу-дівні) і міжгалузеві (наприклад, агропромислові) комплекси з участю українських партнерів. За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв’язки України доцільно поділити на: 1) відносини з краї-нами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР, і 2) відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн. Перспективною формою міждержавних зв’язків с еконо-мічна інтеграція суміжних прикордонних територій. У травні 1992 р. у Сумах підписано міжобласну угоду про дружбу, економічне та культурне співробітництво між су-сідніми областями України і Росії — Сумською, Чернігів-ською, Бєлгородською, Брянською і Курською. У Дебрецені (Угорщина) 14 лютого 1993 р. міністри закордонних справ України, Польщі та Угорщини підписа-ли Декларацію про співробітництво народів Карпатського Єврорегіону, в якій офіційно проголошено створення інтер-регіональної асоціації. В урочистому засіданні взяв участь і представник уряду Словаччини, яка стала асоційованим членом міжрегіонального формування. У ролі спостерігачів на зустрічі були присутні представники Румунії. До складу асоціації “Карпатський Єврорегіон” увійшли: Закарпатська область України, Кросненське і Перемиське воєводства Польщі, окреси Бардейов, Свіднік, Гуменне, Вранов, Міхаловце, Требішов Східно-Словацького краю Словаччини, деякі райони Угорщини. Єврорегіон є відкри-тою системою. До нього можуть приєднуватись інші близь-кі території Карпат. Учасниками вже стали також Львів-ська, Івано-Франківська і Чернівецька області України. Простежуються певні закономірності у територіальній структурі експортного виробництва України. Як видно з цих таблиць, найвища просторова концентра-ція експортного потенціалу припадає на Східний і Прид-ніпровський економічні райони. Це зумовлено високим рів-нем індустріального розвитку даних регіонів. Тут сформу-вались три потужні експортні бази: Донецька вуглеекспортна, Криворізька залізорудноекспортна і Донецько-Придніпровська за експортом продукції чорних металів і машинобудування. Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної співпраці — прямі зв’язки підприємств, спіль-не підприємництво, спеціальні економічні зони. Прямі еко-номічні зв’язки передбачають різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших суб’єктів) за моделлю “підприємство—підприємство”. Вони включають обмін дета-лями і вузлами, новими технологіями, досвідом праці, спільну науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, і У 1990 р. експорт продукції за прямими зв’язками досяг 361,1 млн інвалютних крб., імпорт — 286,5 млн інвалют-них крб. Усі регіони включились у цю форму зв’язків. Але найбільший обсяг експортно-імпортних операцій за прямими зв’язками мали Одеська, Донецька, Хар-ківська, Закарпатська, Львівська і Тернопільська області. Набувають популярності в Україні міжнародні спільні підприємства (СП). За їх допомогою передбачається розв’язати такі завдання: впровадження у виробництво найпрогрссивнішої техніки і технології, передових методів управління в ринкових умовах, виробництво конкурентоз-датних товарів на експорт, збагачення внутрішнього ринку якісними предметами народного споживання і т.д. Перспективним є створення в Україні спеціальних (їх ще називають вільними чи особливими) економічних зон. Така зона — це певна господарська територія з високим ступенем самоуправління і значним пільговим режимом, що виділена для широкого залучення іноземного капіталу, передової техніки і технології, управлінського і маркетин-гового досвіду. Певна річ, така зона повинна бути еконо-мічно і соціальне високоефективною, забезпечувати випуск конкурентоздатної продукції (послуг) на рівні сучасних світових стандартів як на внутрішній, так і на зовнішній ринки. Покладено початок організації зон у Закарпатській, Донецькій і Чернівецькій областях, Одесі та Іллічівську. Україна активно включається у міжнародне науково-тех-нічне співробітництво. Академія наук України встановила прямі зв’язки з науковими закладами Австрії, Італії, Франції, . Румунії, Чехії, Словаччини, Китаю, Індії, Південної Кореї. Активні контакти підтримуються з Лондонським Королівським товариством. Баварською академією наук, французьким уні-верситетом Тулузи. Учасниками міжнародних наукових від-носин є 39 академічних інститутів, університети, інститути. Технічне співробітництво України з зарубіжжям здійсню-ється у формі обміну новою технікою і технологією, досві-дом. Зокрема, наші підприємства технічно модернізуються за участю відомих фірм високорозвинених країн світу. Наприк-лад, швейцарська фірма “Інтерпластика” технічно переосна-стила львівське виробничо-торговельне об’єднання “Весна” і нині верхній жіночий одяг зі Львова користується попитом на європейському ринку. Цьому сприяє і спільне україн-сько-бельгійське підприємство з участю об’єднання “Весна”. Є приклади успішного виходу України на міжнародний науково-технічний ринок. Донецький концерн “Інтер-комп’ютер” з філіями в Києві, Дніпропетровську і Ялті збуває свою продукцію на німецькому ринку, а в перспек-тиві має намір реалізовувати її у США і Канаді. Інтеграція України у світові економічні процеси повин-на грунтуватися на міцних міжнародних фінансово-кредит-них зв’язках. Тут велика роль належить банківській систе-мі. Крім Національного банку України, в цій системі важ-ливе місце посідає спеціалізований Експортно-імпортний банк України. Він має дев’ять відділень — у Києві, Хар-кові, Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Ужгороді, Ізмаїлі, Ялті. У банк надходить податок від усіх валютних доходів українських підприємств. Ефективною формою міждержавних зв’язків є інтуризм. Він перетворився у важливу галузь господарства світу, приносячи щорічно до 200 млрд доларів прибутку (у цінах 1990 р.). В Іспанії, наприклад, міжнародний туризм дає до 17 млрд доларів прибутку, або 30% від її експорту. Ча-стка інтуризму в експорті Італії становить 11%, Данії та Австрії — по 8%. 3. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ
Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням світових досягнень науки та техніки. Міжнародні науково-технічні відносини відображають зв’язки по: – спільному проведенню науково-дослідних робіт; – спільній розробці і використанню науково-технічних нормативів і стандартів; – обміну результатами наукових робіт; – проведенню спільних досліджень (НД, ДКР); – впровадженню та використанню спільних науково-технічних програм. В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на: – обмін загальною науково-технічною інформацією; – укладання та реалізацію контрактних угод щодо проведення НД ДКР;
– здійснення міжнародних науково-технічних програм по спеціальних проблемах (біотехнологія, генна інженерія і т.д.); – спеціалізація в галузі науково-технічних робіт; – кооперування в галузі науково-технічних робіт (об’єднання зусиль партнерів з метою спеціального розв’язання науково-технічних задач); – міжнародні науково-виробничі об’єднання: – міжнародні науково-дослідні організації; – міжнародні науково-дослідні інститути (МАГАТЕ інститут ядерних досліджень в Дубліні); – міжнародні науково-технічні лабораторії (лабораторія сильних полів у Варшаві); – міжнародні науково-технічні центри (центр по електрозварюванню – інститут ім. Патона); Форми міжнародних науково-технічних відносин: – обмін ліцензіями, патентами (ринок ліцензій патентів); – “ноу-хау” – надання технічного досвіду, новинок і секретів виробництва; – інжиніринг – надання технологічних знань необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин та обладнання; – міжнародні виставки та ярмарки; – міжнародні зв’язки між науковими установами; – підготовка та перепідготовка кадрів; Міжнародна передача технологій – це не просто переміщення науково-технічних знань, а й обов’язковість їх використання у будь-якій діяльності. Міжнародна передача технологій включає: – вибір і придбання технології; – адаптацію і освоєння нової технології; – розвиток місцевих можливостей по вдосконаленню технології з врахуванням потреб національної економіки; Причини швидкого розвитку міжнародного обміну технологіями: – зростання швидкими темпами НТП; – посилення нерівномірності економічного розвитку держав; – закупівля передових іноземних технологій для країн, що розвиваються є важливим засобом подолання технічної відсталості; – монополізація НТП крупними фірмами; – загострення конкурентної боротьби між товаровиробниками на світовому ринку. Основні канали передачі технологій: – внутріфірмовий – дочірні підприємства ТНК (припадає 2/3 світової торгівлі ліцензіями); – міжфірмовий – по ліцензійних, коопераційних, управлінських, та інших угодах з іноземними фірмами; – зовнішньоторговий – нові технології поставляються разом з експортними поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.
Головні форми передачі технологій відбуваються як на комерційній так і на некомерційній основі, в залежності від того чи ведуться грошові розрахунки між покупцями і продавцями технологій. Технології є результати інтелектуальної діяльності в уречевленій (обладнання, агрегати, інструменти, технологічні лінії і т.д.) і не уречевленій формі (різного роду технічна документація, знання, досвід і т.д.). Суб’єктами світового ринку технологій є: держава, університети, фірми (ТНК), науково-дослідні центри, фізичні особи – вчені, спеціалісти. Форми передачі технологій на некомерційній основі: – інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні банки даних, патенти, довідники і т.д; – конференції, виставки, симпозіуми, семінари; – навчання, стажування, практика студентів, вчених, спеціалістів, які здійснюються на паритетних основах університетами, фірмами; – міграція вчених і спеціалістів “відплив мозку” з наукових структур; Головний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на непатентносопроможну інформацію НД ДКР, ділові ігри, наукові відкриття. Головні форми комерційної передачі технологій: – продаж технологій в матеріальній формі – танків, агрегатів, обладнання, технологічних ліній, і т.д; – іноземні інвестиції, якщо вони супроводжуються притоком інвестиційних товарів, а також лізингом; – продажа патентів; – продажа ліцензій, на всі види запатентованої власності; – продажа “ноу – хау”; – спільне проведення НД ДКР, науково-виробнича кооперація; – інжиніринг. Весь об’єм передачі технологій у комерційній формі супроводжується, або оформляється ліцензійним договором.
ЛІТЕРАТУРА Авдокушин Н.Н. Международные экономические отношения. – М., 1996. Буглай В. Б., Ливенцов Н.Н. Международные экономические отношения. Учебное пособие. – М., 1996. Булатов А.С. Экономика. – М., 1999. Войнаренко М.П. Проблеми реформування економіки України. – К., 1999. Волощин В.В., Філоненко А.М., Березовенко С.Н. Довідник економіста-міжнородника – К., 1990. Герчикова І.Н. Маркетинг і міжнародна комерційна справа- М.,1990. Дадалко В.А. Мировая экономика. – Минск, 2001. Долгов С.І., Васильєв В.В., Гончаров С.П. Основи зовнішньоекономічних знань: Словник- довідник. М., І990. Киреев И.П. Мировая экономика. Ч – 1. М.: 1997. Кредисов А.И. Управление внешнеэкономической деятельностью. Учебное пособие. 1996. Спиридонов И.А. Мировая экономика. М.: 1998. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини. К.: 1994.