Ці сумні пейзажі осені завжди супроводжували творчість Поля Верлена, акомпанували його почуттям та світобаче ню. Тому, для того щоб зрозуміти поезію автора, необхідно зрозуміти його душу. Бо поезія Верлена – це історія його душі, дзеркало його настроїв і переживань. В одному сонеті Верлен писав: «… моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво поета потім підтвердилося його життям, в якому були й одруження, і порив до боротьби за політичну волю, і трагічна дружба з Артюром Рембо, і роки ув’язнення, і пошуки Бога, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми. Особисті переживання автора багато в чому перепліталися з епохальними проблемами, власні катастрофи – з катастрофами доби.
Поет – це людина, яка надзвичайно тонко й глибоко все відчуває, людина, що прагне до краси й гармонії – гармонії світу, гармонії людських відносин. Саме тому будь-який відступ від цієї гармонії супроводжують зло й жорстокість, несправедливість і фальш. Вони боляче вражають серця митців і народжують вірші: в одних – гнівні та тривожні, а в інших – повні відчаю та туги. Саме до останніх нале-ЛС9.В Поль Верлен. Цей біль душі і породжує образ «осіннього серця», зі струн якого линуть сумні осінні пісні:
На формування особистості Верлена вплинула книга Шарля Бодлера «Квіти зла», що була спрямована проти жорстокого суспільства. Вона наповнила серце поета похмурими, трагічними мелодіями, розвіяла юнацькі ілюзії і романтичні мрії. Назва першої збірки «Сатурнічні пісні» (1866) була запозиченою з вірша Бодлера «Епіграф до засудженої книги». Згідно з уявленням астрологів, Сатурн – похмура, сумна планета, і Верлен зарахував себе до людей, народжених під нею, які не мають щастя в житті. Перший розділ збірки «Сатурнічні пісні» називається «Меланхолія». Ця назва говорить сама за себе. Меланхолія – хворобливо-пригнічений стан. А пригнічувала поета саме дисгармонія навколишнього світу. І за апатією Верлена ми відчуваємо, як писав Максим Горький, «біль чуйної і ніжної душі, яка прагне чистоти, шукає Бога і не знаходить, хоча любити людей і не може».
Настрій осіннього смутку та безнадії відтворено в одному з віршів цієї збірки «Осіння пісня»:
У цьому невеличкому творі водночас і осінній пейзаж, і «пейзаж душі» поета. Наче «зжовклий листок» осіннього листопаду, тріпоче смуток Верлена. Між «природою і душею» і «душею й речами» у віршах поета існують відносини тотожності. Це важлива особливість його лірики. Відповідність, подібність станів душі й природи властиві також для творчості Бодлера, але Верлен відчував її інтуїтивно, тому органічно ввів її у свою поезію. Слідом за ним цей прийом використовували французькі, а згодом – українські символісти. Але найхарактернішою ознакою поезії Верлена є її мелодійність, дивовижне поєднання звуків із почуттями. Саме в нього будуть навчатися символісти музичності, яка для нього була природньою:
Будь-яка поетична душа є загадкою, як для сучасників будь-якого поета, так і для нащадків. Тому ми лише наблизилися до розуміння душі, яка так прагнула земної гармонії і, не знаходячи її в навколишньому світі, страждала і пла-кала від болю, нагадуючи плач скрипки, смичком якої була | доля поета, що зривала з її струн сумні осінні пісні…