Природа рідного краю завжди була джерелом натхнення для В. Сосюри і М. Рильського. Та осінні мелодії їхніх віршів вражають особливою красою і витонченістю.
Багряний лист, пожовклі трави, Мелодій осені краса, —
так писав про свою улюблену пору року В. Сосюра. Айстри, жоржини — головні герої його творів про природу.
Облітає під вітром жоржина, Знов печаль на небеснім чолі… А ось про айстри: І, щастя квіти запізнілі, Сумують айстри у саду…
Осінь приносить смуток… Але вірші поета сповнені оптимізму, любові до життя, І щасливий той, хто «осінь на весну в натхненній пісні обертає». У віршах М. Рильського осінні настрої дуже часто переплітаються з прощальними мелодіями кохання.
Яблука доспіли, яблука червоні Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Ти мене, кохана, проведеш до поля, Я піду — і, може, більше не прийду.
Якщо осінь у Володимира Сосюри — це пізні осінні квіти, то у Максима Рильського — це пора плодозбору: «яблука доспіли», «вже червоніють помідори», «баштан жовтіє понад яром», «гнеться дерево від плоду». І все це — від сприйняття поетом повноти життя. Красою сповнена не тільки весна, а й осінь серця:
А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота.
Життєстверджувальні настрої осінньої поезії характерні для обох українських поетів. їхні вірші — щирі, прекрасні. Це вірші відкритих душ, людяних, дивовижно тонких у своїх відчуттях.