Реферат на тему: Орендні підприємства. Орендне підприємство в системі виробництва
Орендне підприємство – це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором. Об’єктами оренди є: 1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій (господарський об’єкт із закінченим циклом виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці); 2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій. Орендарями можуть бути: 1) організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів; 2) громадяни та юридичні особи України; 3) громадяни іноземних держав; 4) міжнародні організації; 5) особи без громадянства. Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним , і економічно самостійним суб’єктом – підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Згідно із Законом України “Про оренду”, введеним у дію 14 березня 1995 р., державне підприємство може бути орендодавцем у відношенні до майна тільки зі згоди Фонду державного майна України, його регіональних відділень і представництв або органів уповноважених місцевими радами. Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об’єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Другий тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини. Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності, вільного підприємництва. Розвиток орендних відносин у сучасних умовах зустрічає численні перепони, які ставляться фактично ще існуючою адміністративно-командною системою. Адже сам процес упровадження оренди відбувається під керівництвом і контролем цієї системи і передусім в її інтересах, а не в інтересах орендарів. Тому в багатьох випадках оренда неефективна. Орендні відносини для ефективного розвитку повинні мати як економічні, так і політико-правові засади. Що стосується останніх, то їх має забезпечити закон про оренду. Крім того, щоб діяв цей закон, потрібний ще і механізм його реалізації. Для розвитку орендних відносин передусім необхідно провести роздержавлення об’єктів власності, реалізувати економічну самостійність кожної форми власності як форми господарювання. Об’єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання. Механізм функціонування орендного підприємства Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є: І) об’єкт оренди (склад і вартість майна); 2) строк, на який укладається договір; 3) орендна плата; 4) порядок використання амортизаційних відрахувань; 5) відновлення орендованого майна та умови його повернення; 6) виконання зобов’язань. Орендна плата є важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендарю. Основним складовим елементом орендної плати є амортизаційні відрахування, тобто відшкодування орендодавцю вартості орендного майна. Другий елемент орендної плати – відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання доходу. А одержати доход орендар може лише за умови передачі йому майна орендодавцем у тимчасове користування. Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. У розвинутих країнах за базу для визначення величини доходу береться банківський відсоток. Проте в Україні через формальну роль банків у господарському житті, суб’єктивізм у встановленні позичкового відсотка це зробити об’єктивно неможливо. Така можливість з’явиться тоді, коли буде проведена докорінна реформа фінансово-кредитної системи. Вона повинна перетворитися із централізовано керованого кредитора у справжнього стимулятора виробництва на основі економічних регуляторів. Адже рух позичкового відсотка є барометром, що відображає рівень економічного потенціалу системи, її стан. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються у договорі. Існують грошова форма орендної плати, натуральна і грошово-натуральна. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, які передбачені законодавчо. Після відрахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) вартості матеріальних витрат, амортизації (якщо вона не входить в орендну плату), орендної плати, податків і платежів у бюджети різних рівнів, розрахунків з іншими партнерами утворюється орендний доход. Усі платежі повинні бути строго фіксованими, що ставить величину орендного доходу тільки у залежність від ефективності та якості діяльності орендного колективу. З орендного доходу формуються такі фонди: 1) ризику (фінансовий резерв), 2) розвитку виробництва, науки і техніки, 3) соціального розвитку, 4) єдиний фонд оплати праці. Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, є лізинг. Лізинг – це довгострокова оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем. Механізм даної форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці. Переваги лізингу пов’язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. У 80-х роках спеціалізовані лізингові фірми поступалися тільки інформаційним. В Японії щорічний приріст лізингових операцій становить 25-30%, а за деякими видами наукоємної, високотехнічної продукції – ще вищий. Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні. В 1991 р. функціонувало понад 200 підприємств, які надавали у тимчасове користування різні засоби праці. Певний досвід роботи у цьому напрямі вже нагромаджений Республіканським комерційним центром. Це – орендне підприємство, метою якого є всебічне сприяння формуванню ринку засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів.
Література: Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. – Тернопіль, 2001. – С.311-338. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. – М., 1982. – С.41-74. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. – К., 1990. – С.117-160. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. – Новосибирск, 1987. – С. 176-200. Крисаченко B.C. Екологічна культура. – К., 1996. – С.47-55. Маркович Д. Социальная экология. – М., 1991. – С.154-161. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. – М., 1990. – С.247-268. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. – К., 2003. – С.158-161. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. – М., 1989. – С.168-177. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. – С.166-172. Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. – К., 1989. – С.225-239.