Якщо прочитати поезію Володимира Підпалого «Запросини» не вдумливо, то вона навряд залишить по собі в пам’яті глибокий слід — настільки у ній все символічно. Та коли піти за думкою автора, пройнятися кожним рядком, то перед тобою відкриється образ духовно збагаченої особистості. У цьому світі вона — упевнений хазяїн, що знає про життя більше за інших:
Я розкажу тобі таке,
чого не може інший,
бо таємницею володіємо
я та ніч…
Ця людина має ключі від «трьох замків», «хатки», у якій заховане справжнє коштовне диво — «золоті весла» від «золотого човна», що пливе «у холодному небі». Це багатство небесного і земного — нероздільне, як нероздільні човен і весла. Воно ніби сконцентрувалося в душі ліричного героя «Запросин» — і він ділиться цим безмежним багатством з кожним із нас, хоч і звертається до читача потаємно – особисто:
Нас тепер двоє
знає про весла —
ходімо!
Але куди запрошує поет? У яку дорогу він кличе у осінню довгу ніч? У світ чистоти людської душі: «де три гори зійшлися», «де три ріки злилися», «де три шляхи зв’язалися». Так, дорога вночі буде нелегкою — на те вона й «ніч» (яка влучна алегорія!). Та оптимізм, яким пройнятий вірш, відкидає вагання і невпевненість, бо відчуваєш: цей ліричний герой обрав безпомилковий і правильний шлях. Він не заперечує, що шлях цей може виявитися для когось непомірно тяжким, але іншої дороги до духовно високого і гідного життя не існує:
Навіть
якщо не дійдемо —
ходімо!