ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я ТА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЖІНОК НА ВИРОБНИЦТВІ

КУРСОВА РОБОТА на тему: “ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я ТА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЖІНОК НА ВИРОБНИЦТВІ”

ПЛАН ВСТУП 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА ВИРОБНИЦТВІ 1.1. Поняття охорони здоров’я на виробництві та її правове забезпечення 1.2. Гарантії прав працівників на охорону здоров’я на виробництві 2. ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЖІНОК НА ВИРОБНИЦТВІ 2.1. Правове забезпечення охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві 2.2. Організація охорони здоров’я та працездатності жінок на підприємстві 2.3. Спеціальні правила охорони здоров’я та працездатності на важких, небезпечних та шкідливих роботах 3. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ, ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА АВАРІЙ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИРОБНИЦТВОМ 4. ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ ТА ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Актуальність обраної теми пояснюється тим, що Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо-ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав. Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, належні, безпечні й здорові умо-ви праці. Оскільки в Україні розвиваються ринкові умови, то, відповідно, все більше виникає форм власності, в яких не завжди дотримуються основних нормативно-правових актів щодо охорони праці, особливо жінок. Тому вкрай важливим є вивчення і відпрацювання правової охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві. Бо жінки – це наші майбутні покоління, а якщо здоров’я жінок буде підірване важкою працею, все це негативно відіб’ється на загальному генофонді нації. В даній роботі планую дослідити загальні положення правової охорони здоров’я на виробництві, головні положення охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві, розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, пов’язаних з виробництвом. Під час написання роботи були використані різноманітні нормативно-правові акти, спеціалізована література тощо.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА ВИРОБНИЦТВІ 1.1. Поняття охорони здоров’я на виробництві та її правове забезпечення Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, належні, безпечні й здорові умо-ви праці Конституція України. – К., 1996. – Статті 43, 49.. Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здо-рові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства Украї-ни про охорону здоров’я закріплює право на охорону здо-ров’я, що передбачає серед інших право на безпечні й здо-рові умови праці Основи законодавства України про охорону здоров’я. – Стаття 6.. Державні, громадські або інші органи, підприємства, уста-нови, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяль-ності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб Основи законодавства України про охорону здоров’я. – Стаття 5.. Зазначаючи необхідність створення безпечних і здоро-вих умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном “охорона праці”. При цьому термін “охорона праці” вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття “охорона праці” відносяться “ті гарантії для пра-цівників, що передбачають усі норми трудового законодав-ства” Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. – X.: Фірма “Консум”, 1998. – С. 360. У широкому зна-ченні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов тру-дової діяльності. Л.О. Сироватська під охороною праці у широкому значенні розуміє все трудове право, оскільки всі його нор-ми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник — 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – С. 252. У цьому значенні, на нашу думку, і повинен застосовуватися термін “охорона праці” як визначення заходів, спрямованих на охорону права особи на працю. Терміном “охорона праці” у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпеч-них умов праці Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник — 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – С. 446.. Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: “Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі роботи”. Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна “охорона праці” у вузькому розумінні вживати термін “охорона здоров’я працівників на вироб-ництві”, оскільки фактично метою таких заходів є саме охо-рона здоров’я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов’язків. Останнім часом вимоги з охорони здоров’я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставлять-ся до обов’язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. Лише за два місяці 1999 p. інспектори Держнаглядохоронпраці вияви-ли понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тисяч підприємств та об’єктів Праця і зарплата. — 1999. — №8. — Квітень.. Такий стан охорони здоров’я на виробництві пояснюєть-ся передусім важким економічним становищем держави, а також іншими об’єктивними і суб’єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і без-пеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в пи-таннях охорони здоров’я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров’я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн чоловік. Забез-печеність працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час аварій у 1998 p. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно. В Основних напрямах соціальної політики на 2002 — 2006 роки йдеться про необхідність реформування системи охо-рони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, змен-шення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці. Хоча у Основних напрямах і вживається традиційний термін “охорона праці”, але по суті мова йде про охорону здоров’я та працездатності працівників. Для цього передбачається: завершити формування сис-теми управління охороною праці на регіональному і вироб-ничому рівнях для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності; здійснити перегляд законодав-чих і нормативних актів з питань охорони праці з урахуван-ням вимог нормативних актів Європейського Союзу; прийняти законодавчі акти про об’єкти підвищеної небезпеки і про безпеку промислової продукції; перейти до територі-ально-галузевого принципу здійснення державного нагляду за охороною здоров’я в процесі праці; забезпечити стабіль-не фінансування заходів щодо питань охорони здоров’я тощо. На жаль, деякі з цих заходів так і залишаються на папері. Найважливіші норми щодо охорони здоров’я працівників на виробництві закріплені в Законі України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 p. (Відомості Верховної Ради Украї-ни. – 1992. – №49. – Ст. 668), у трьох главах КЗпП (глава XI “Охорона праці”, глава XII “Праця жінок”, глава XIII “Праця молоді”), а також у підзаконних актах — положеннях, пра-вилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локаль-них нормативно-правових актах.

1.2. Гарантії прав працівників на охорону здоров’я на виробництві Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізо-вано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії. Закон України “Про охорону праці” передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укла-денні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві. Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров’я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і непов-нолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забо-роняється. Основи законодавства України про охорону здоров’я розглядають охорону здоров’я як загальний обов’язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та грома-дян, які зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпе-чення сприятливих для здоров’я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов’язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, уста-нов і організацій зобов’язані забезпечити виконання техні-ки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей (ст. 28 Основ). При укладенні трудового договору громадянин по-винен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров’я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укла-дення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров’я. Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП пра-цівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для оточуючих його людей і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю пред-ставника профспілки й уповноваженого трудового колекти-ву, а за період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за влас-ним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допо-мога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-місячного заробітку Ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП . На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом дер-жавного нагляду або службою охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи. Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідли-вими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у перед-баченому законодавством порядку. Власник також може за свої кошти додатково встановлювати працівникам за ко-лективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством. Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обов’язок безкоштовної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджую-чих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кошти, — компенсувати йому витрати. Серед гарантій прав громадян на охорону здоров’я під час праці особливо необхідно виділити обов’язок власника відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцт-вом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з вико-нанням трудових обов’язків.

2. ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЖІНОК НА ВИРОБНИЦТВІ 2.1. Правове забезпечення охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо-ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав. Забороняється застосування праці жінок на важких ро-ботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умова-ми праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється засто-сування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 p. №256 Законодавство України про охорону праці: збірник нормативних актів. – К., 1995. – Т. 3. – С. 32.. Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізич-них робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуго-вуванню). Забороняється залучення жінок до підіймання і пере-міщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщен-ня важких речей жінками затверджено наказом Міністер-ства охорони здоров’я України від 10 грудня 1993 p. №241 Законодавство України про охорону праці: збірник нормативних актів. – К., 1995. – Т. 3. – С. 61.. Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов’язана з постійним підійманням і переміщен-ням вантажів протягом робочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робо-чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг. Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народно-го господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосу-вання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залуча-тися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств хар-чової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосу-вання праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності. Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які пра-цюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї Ст. 175КЗпП. (ст. 175КЗпП). Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. До вирішення питання про надання вагітній жінці відпо-відно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації. Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли-вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років. Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надуроч-них робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177КЗпП). Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на робо-ту і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним ка-тегоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобо-в’язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су-довому порядку. Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваже-ного ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період пра-цевлаштування за ними зберігається середня заробітна пла-та, але не більше 3 місяців від дня закінчення строкового трудового договору Ст. 184 КЗпП. Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які об-числюються сумарно і надаються жінкам повністю незалеж-но від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст-рофи, надаються відпустки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислю-ються сумарно до пологів з оплатою в розмірі повного заро-бітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які по-страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”). Після відпустки у зв’язку з вагітностю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догля-ду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати трива-лістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку. За рахунок власних коштів підприємства, установи, органі-зації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. . У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов’яза-ний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному ро-бочому році (ст. 180 КЗпП). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійсню-ють догляд за дитиною, повністю або частково в межах уста-новленого періоду й оформляються наказом (розпоряджен-ням) власника або уповноваженого ним органу. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного ста-жу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зарахо-вується. Законодавством про працю передбачені й інші гарантії в галузі охорони праці жінок. 2.2. Організація охорони здоров’я та працездатності жінок на підприємстві З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травма-тизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я на підприємствах, в уста-новах і організаціях різних форм власності повинні вста-новлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а та-кож до якості машин, обладнання, будівель та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку, вста-новленому законодавством. Власники і керівники підпри-ємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров’я, передбаче-них законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров’я). Власник зобов’язаний створити в кожному структурно-му підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотриман-ня прав працівників, гарантованих чинним законодавством. З цією метою власник забезпечує функціонування систе-ми управління охороною здоров’я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються служ-бою охорони праці. Діє ця служба на підставі Типового по-ложення, затвердженого наказом Державного комітету Украї-ни по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №73 Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами /,/ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – №11-12. – С. 603. Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з чис-лом працюючих 50 і більше чоловік. На підприємстві з чис-лом працюючих менш 50 чоловік функції цієї служби мо-жуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров’я. Служба охоро-ни праці підпорядковується безпосередньо керівникові під-приємства і прирівнюється до основних виробничо-техніч-них служб. Служба охорони праці виконує такі основні функції: опрацьовує ефективну цілісну систему управління охоро-ною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяль-ності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом з струк-турними підрозділами підприємства план комплексних захо-дів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ “Охорона праці” в колективному договорі (до речі, цей розділ доцільно іменувати “Охорона здоров’я”, оскільки саме питанням створення умов праці, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності працівників він при-свячується); проводить для працівників увідний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкція-ми та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення без-печних та нешкідливих умов праці; бере участь: у розсліду-ванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у роз-робці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками поса-дових інструкцій з питань охорони праці; виконання при-писів органів державного нагляду, пропозицій та подань упов-новажених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструк-тажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпе-ки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підви-щеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт тощо. Для виконання функціональних обов’язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу ви-робництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства, видава-ти керівникам перевіреного об’єкта, цеху, виробництва обо-в’язковий для виконання припис щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, на-вчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують норма-тивні акти про охорону праці; надсилати керівникові підпри-ємства подання про притягнення до відповідальності праців-ників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупи-нення робіт, може скасувати в письмовій формі лише поса-дова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Роз-порядження фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства. Для нормального функціонування системи управління охороною здоров’я власник зобов’язаний розробляти і за-тверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та вста-новлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на бу-дівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охо-рону праці. На власникові підприємства також лежить обов’язок здійснення постійного контролю за додержанням працівни-ками технологічних процесів, правил поводження з машина-ми, механізмами, устаткуванням та іншими засобами вироб-ництва, використанням засобів колективного та індивідуаль-ного захисту і виконанням робіт відповідно до вимог з охо-рони праці. Законодавство про охорону здоров’я передбачає й обо-в’язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров’я громадяни зобов’язані піклу-ватися про своє здоров’я. Стосовно трудового законодавства цей обов’язок полягає в тому, що працівники зобов’язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуаль-ного захисту; додержуватися зобов’язань з охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпоряд-ку підприємства; проходити у встановленому порядку по-передні та періодичні медичні огляди тощо. Відповідно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров’я іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи-вають на території України і працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності та господа-рювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов’язки в галузі охорони здоров’я, як і громадяни України. На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №72 Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11—12. ~ С. 611. Комісія скла-дається з представників власника, профспілок, уповноваже-них трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Однак рішення комісії носять рекомендаційний характер, що взагалі знижує ефективність її роботи. Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров’я при виконанні трудових обов’язків. Відповідно до ст. 21 Закону України “Про охорону праці” фінансування охорони праці здійснюється з фондів охорони праці. Такі фонди утворюються на підприємствах, у галузях і на дер-жавному рівні відповідно до Положення про державний, га-лузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11—12. — С. 676. Підприємства можуть використати кошти фонду охоро-ни праці тільки на заходи, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існую-чого рівня охорони праці на виробництві. Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних про-грам з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих про-грам, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-тех-нічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв’я-занням проблем охорони праці. До державного, регіональних та галузевих фондів охоро-ни праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органа-ми державного нагляду штрафних санкцій до власників Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 p. №754 // ЗП України. — 1994. — №1. — Ст. 24, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці. На власникові також лежить обов’язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) ме-дичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щоріч-ного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення передбачено Поло-женням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 p. №45 (Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалами // Бюлетень законо-давства і юридичної практики України. — 1997. — №11 —12. — С. 716). Проведения медичних оглядів покладено на ме-дичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Власник має право притягнути працівника, який ухиляєть-ся від п