Центром художнього зображення явища тоталiтаризму в Барчинiй прозi дiаспорний дослiдник Леонiд Плющ уважає мiф про Ящера (дракона). Вiн глибоко проаналiзував цей мотив у романi “Жовтий князь”, отже, ми додамо тiльки деякi деталi. Зi змiєм порiвняно росiянина Отроходiна: “кружить змiєм i мучить; ну, ящiр i єсть! Йому “вгорi” нададуть велико-риб’ячу луску: ордени, “путьовки””; зi змiєм асоцiюються грiхи людськi, а також спецпотяг на Колиму. У цьому романi головним показником внутрiшнього стану дiйових осiб є очi. У притчi, що ii читає Микола Катранник, Кривда виймає у Правди “очi
Ї платою за дрiбнi кусники хлiба”. Найголовнiшу роль цей мотив грає пiд час зоровоi “дуелi” мiж Отроходiним i Мироном Катранником у сiльрадi. Погляд росiянина пронизливий, “крiзь очi, дрiбнi вiконечка, побачили душi, яка повна вiдвертiсть iх здiйсниться навiки; а до чого ж недобрi мiж собою, хоч значно ближчi, нiж здається з ворожнечi!”; вiн розпалився гнiвом: дужим i диким; зiницi в найгострiшому блисковi зверненi до селянина; його горючi очi нiби повсякчас пронизують подвiр’я Катранникiв. Про нього сказано, що пiзнiше, пiд час допиту щодо потира, “круглявий жовтар iв i колов очима при кожнiй вiдповiдi” Мирона Катранника. Подiбний опуклий вираз агресивного погляду буде пiзнiше вжито Баркою в романi “Спо-кутник i ключi землi”, де пiдкуплений суд присяжних мов по-змiiному шипить очима, а iхнi погляди, “нiби ядовитi гадюки, викинулися з очей” до обвинувачуваного Олега Паладюка. Очi, особливо жовтi, можуть показувати належнiсть до Жовтого князя (голодомору) й бути одним зi складникiв того знаку, який диявол, за пророцтвом, ставитиме на людей. Так, розпорядник реквiзицii хлiба в селян має очi каламутнi, недоспанi й обпитi зi сизими обводами довкруги. Миколi Катраннику стрiчається чоловiк, дзьобатий i iдкий з лиця, як сiрка, серед якоi очi горять темною охрою, що аж палять хлопця; читаємо, що у лавцi “Торгсiну” погляд продавця хлiба впився в срiбло iконки. У “Спокутнику i ключах землi” очi астролога є очами Ящура, себто Сатани. Натомiсть Мирону Катранниковi пiд час тоi “дуелi” прийшла на серце “найтихiша мирнiсть” (“Жовтий князь”). За нею досада, пiсля почуття вiдрази до Отроходiна. Однак у нього, поступливого селянина, погляд терпкий, i така прихована сила якраз i бiсить Отроходiна (“мужик “плохий””). У романi також указано на мученицьку лагiднiсть очей iнтелiгенцii, яснi й незвичайно спокiйнi очi сектанта Прокопа. Навiть владу смертi над людиною позначено через ii очi: вони збiльшуються, у них помiтно скорботу й невiдсвiтнiсть. I найбiльше Отроходiн радiє, що погасив-таки свiтло в очах селянина, заморивши його голодом.
Дзеркальною деталлю до образу очей є жовтий колiр. Ця деталь наповнює тi картини кiнця свiту, що iх бачать селяни: “Сидить гостроокий хтось, нiби золотий, цiлком литий, Ї з червонастим виблиском; в коронi чуднiй i пишнiй одежi. Високо пiдноситься. Ребра схожi на верх брами, розчиненоi так, що туди з низини на картинi тягнуться люди без кiнця i перерви: люди бiднi Ї тягнуться пiд клiткову браму примарця i там зникають. Як вiвцi на бiйнi”. Ми дiзнаємось, що виконавець волi звiра й сатани князює в жовтiй одежi. Юродивий спiває, що Жовтий князь рудою [кров’ю] запив своi жертви. Жовтий колiр постiйно характеризує Отроходiна: “Грозить обома руками Отроходiн, говорячи, а його широкий золотий зуб, вiдтiнений щербинкою поруч, аж жеврiє, одночасно з товстими скельцями окулярiв без оправи, при самих металiчних зачiпцях”.
Цей колiр є ознакою керованостi Звiром [бiблiйний “знак на чоло”]: блiдо-жовта шкiра валiз злого товстуна у вагонi, який картає селян, що “тiкають” од голоду на заробiтки, розкiшнi жовтi вуса голови комiсii з вилучення церковного майна, мiдянi заклацки на портфелях партiйних “шишок”, жовтi вiкна фабрики, жовтавий полушубок активiста, сiрчано-жовтi дверi райвиконкому, рудi шкiрянки службовцiв, ржависто-брунатна бляха на даху установи, характеристика “огненна могила” земного пекла в урвищi; саме рудий Гриць проганяє малих Катранникiв з рiчки пiд час лову черепашок (порiвняй у романi “Рай” вказiвки на жовтопикого нападника з Тамбовщини на Iону Iвановича й фразу: “А по золотому ланцюгу, обвинутому навколо дубового стовбура [комунiстичноi держави], по ланцюгу, з якого стiкала кров i бруд, походжав червоноокий кiт пропаганди [фантасмагорiя за мотивами Пушкiна] i муркотiв найсолодшi казочки для… [пiдкуплених] закордонних… [вiзитерiв]”.
Ця деталь може вказувати на нескорених, що приймають мученицьку смерть од голоду: перед смертю Микола Катранник став жовтий з обличчя (“воскований кiстяк”), лоб обтягнувся: восковою сiрiстю вiддавав, надмiрно високий, пiд запалими очними ямками. Так часом виглядають тифознi. Старий Крiлик пожовк з лиця
Ї скоро помре. Мешканцi мiста жовтi вiд недоiдання. Мирон Данилович стоiть, вiд страху мов черевики “прив’язанi жовтою травою”.