Борис Грiнченко мав надзвичайно розвинене почуття нацiональноi гiдностi. Вiн страждав за ошуканий народ, у якого забрали його славну iсторiю й можли вiсть розвивати свою мову та культуру. У творi “Сам собi пан” Б. Грiнченко май стерно протиставляє почуття власноi гiдностi, дотепнiсть, статечнiсть селянина Данила грубостi й пихатостi панiв. Данила полонило бажання довiдатися, “чи можна якось так, щоб i мужик в однiй хатi з паном сидiв”. I вiн робить спробу “панського права добути, iде до мiста залiзницею. Вiн потрапляє у рiзнi ситуацii, але завжди з честю з них ви ходить. Його природна винахiдливiсть i кмiтливiсть допомагають i в поiздi, i в театрi. Селянин сповнений рiшучостi довести усiм, що вiн також людина, як i пан, має рiвнi з ним права. “Ви, пане, не кричiть i не тупотiть, бо й моi такi самi гро шi, як i вашi, а ота цигарка, що в вас у руцi, може, вона менi смердючiша, нiж вам моя люлька”, Ї спокiйно вiдповiв Данило пановi. А в театрi уперто заявив: “Хто заплатив за бiлет, той тут i пан. Я заплатив, то й сидiтиму”. Автор у комедiйнiй формi розповiв про безмежну прiрву, яка пролягла мiж панами i селянами. З оповiдання випливає висновок: панiвний клас нiколи не зможе самохiть визнати право “мужика” на людську гiднiсть та суспiльну рiв нiсть. Тож i герой твору Данило, так i не добувши права людського, повернувся додому. З великими надiями та сподiваннями iхав Данило до мiста, а повертаю чись, мало не плакав вiд ганьби та зневаги.