ЇЗачарована Десна Ї Олександ ра Довженка. Кiноповiсть ЇЗачарована Десна Ї Ї це гiмн землi й людям працi, що разом зростили i виховали самого письменника. Твiр є автобiографiчним. Вiн побудо-ваний на спогадах (окремi можна вважати новелами) про веселi та сумнi, приємнi та неприємнi сторiнки дитинства. Усi вони осяянi свiтлом домашнього вогнища, враженнями вiд спiлкування з природою та односе льцями Ї чесними трудiвни-ками землi. Розкiшна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко Їзачарованими Ї дитячими очима, тво рила його як митця, а батько-мати, хлiбо-роби-односельцi своiм прикладом виховували справжнього сина Украiни. Невтомною трудiвницею на землi була мати письменника, яка най бiльше любила
Їсаджати що-небудь у землю, щоб проiзростало Ї. Вiд того город настiль-ки переповнювався рiзними рослинами, що
Їдесь серед лiта вони вже не вмiща-лися в ньому. Вони лiзли одна на одну, переплiтались, душились, дерлися на хлiв, на стрiху, повзли на тин, а гарбузи звисали з ти ну прямо на вулицю Ї. Опис багатого городу, на якому росло все, Ї то пра ця рук матерi. Цiлими днями Одарка Єрмолаiвна клопоталася по господарс тву, на городi. У любовi до працi вихову-вала своiх дiтей. Вона добре знала також дiю зiлля, вмiла за народними звичаями лiкувати. Була богомiльною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася iй, мусила пережити смерть своiх дiтей, що й пiдкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ мате рi майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у працi, у метушнi, у клопотах. Про неi автор бiльше розказує, нiж показує у дii.
Батько письменника Ї яскраво виписаний образ трудiвника богатир ськоi сили i краси. Письменник з гордiстю i любов’ю згадував: ЇСкiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над Десною на травi. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумiв i шанобливiсть Ї. Внутрiшнiй красi батька письменника вiдповiдає зовнiшнiсть: ЇБагато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку i тяжкi наслiдки неписьменностi i несвободи Ї. У працi батько Ї талановита людина. Вiн й iнших оцiнює мiрками працьовитостi та чеснос тi.
Петро Довженко Ї високоморальна людина, що самовiддано допома гає селянам Загребелля пiд час повенi. Невтомно рятував вiн людей i iхнє майно на Пасху. У цьому випробуваннi батько уявляється письменниковi справжнiм героєм працi, вiдважною людиною:
ЇБатько сидiв з веслом на кормi Ї веселий iдужий. Вiн почував себе спаситслсм потопа ючих, героєм мореплавателем… Ї. Краса i духовна велич батька розкривається у працi (як вiн вправно працював, скiльки землi виорав, скiльки хлiба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька, неосвiченого темного селянина, автор пiдносить на п’єдестал героя. Серед людей, що трудилися з ранку до ночi, виростав пи сьменник. Власне вони формували його ставлення до працi. Тому й обурює ться О. Довженко тими, хто мiсцем вiдпочинку обирає рiчку чи озеро, на берегах яких кипить робота. У ЇЗачарованiй Деснi Ї Довженко подав народне розумiння прекрас ного. Для його землякiв найвищим критерiєм краси є чесна праця. Ось чому так лiрично, з повагою i любов’ю змальовує О. Довженко образ дiда Семе на, свого першого вчителя й порадника. Дiд
Їпрожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок Ї, умiв розмовляти з кiньми, телятами: з усiм живим i Їпахнув дiд теплою землею i трохи млином Ї, що й виказує йо го селянське корiння, хлiборобську працю. А в молодi роки дiд чумакував, вiн письменний Їпо-церковному Ї, залюблений у гарне слово i людей. I всi люди для дiда добрi. Люди працi Ї величнi i прекраснi у своєму трудовому талантi, i на вiть колоритна постать Самiйла при виконанiй улюбленоi роботи Ї косо вицi Ї бачиться письменниковi у незвичайному, романтичному ореолi. Тому найприємнiшим, найчарiвнiшим спогадом дитинства залиши лась для посивiлого письменника музика клепання коси. Вона означала ра дiсть i втiху працi. Для митця вона Ї символ i джерело натхнення. З цього приводу вiн писав: ЇЧасом i досi ще здається менi, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав би, подобрiшав i кинувся до роботи