Спогади живуть у нас. Спогади похованi в нас. Спогади схованi в нас. Спогади є нашим минулим, тим, що залишилось вiд минулих подiй, почуттiв, думок. Гуляючи алеями свого духу, слухаючи музику своєi душi, ми стоiмо в iх тiнi. Людина без спогадiв Ї людина без минулого. Деякi змушують нас червонiти й понинi, щось згадуємо ми зi смiхом, iншi ми називаємо найкращими у своєму життi. Для бiльшостi з нас найприємнiшими є спогади про дитинство. Той час, коли людина формується, розцвiтає. Саме вiд того, яким є дитинство, залежить наше сприйняття тих чи iнших явищ або предметiв, оточуючого середовища. У цей час створюються нашi смаки, ми вчимося спiлкуватись з людьми. Взагалi, дитинство Ї це мiсток до дорослого життя. I який цей мiсток, таке й наше прибуття до нього. Створення цього “фундаменту” залежить не тiльки вiд людини, але й вiд ii батькiв, оточення. Тобто вiд усього того, що супроводжує нашi дитячi роки. Бо там є вiдповiдi на особливостi наших фiлософii, iдеологii, свiтосприйняття, спiлкування з людьми, динамiчностi (або iнертностi). Малi роки ще не спаскудженi брехнею, лицемiрством, фальшивiстю, так званою “амфотернiстю” i дорослiстю в цiлому. Наiвнiсть, безпосереднiсть, вiдвертiсть панують в дитячих серцях. Можливо, тому так приємно згадувати себе в малому вiцi, знаючи, що ти ще такий “зелений” i неосвiчений. Кожний раз при згадцi про дитинство жорстка музика в свiдомостi змiнюється на свiтлу, трохи сумну i лiричну. Книжки з чиєюсь бiографiєю нагадують нам першi роки нашого життя.
Починається, звiсно, все з того, звiдки ми взялись. Хтось, наприклад, знайшовся в капустi, когось принесли лелеки, хтось лежав пiд хмелем, вiдомий украiнський письменник Остап Вишня рокiв до десяти вважав, що його витягай з колодязя, коли напували коропу Оришку. Далi Ї невiдворотне виховання нас нашими батьками (“Кому сказав Ї не чiпати!!! Як дожену зараз, отримаєш в мене!” або “Зараз ще отримаєш, якщо тобi мало! Негайно замовкни!!!” ну i таке iнше). Навчання. Невиконанi домашнi завдання, покарання вчителiв, уроки, якi були використанi на вiдпочинок душi i тiла, покарання i за них, поганi оцiнки, ну i ще багато чого. Усiм подобається розповiдати про пригоди замрiяного дитинства, особливо у дружнiй компанii. До друзiв-читачiв i звертається Остап Вишня. Факти бiографii щедро пересипанi, як молода картопля зi сметаною Ї чебрецем, календрою та петрушкою, усмiшками та гумором у якостi приправи. Хто куштував таку страву, особливо гарячою, той зрозумiє, чому використане таке порiвняння. “Пiдходящi” умови для розвитку творчоi натури письменника (поетичне споглядання картоплиння та бур’янiв), “пiдходящi” батьки, бо вiдразу ж передрекли здатнiсть писати Ї “золоте дитинство мiж природою i людьми”. На формування як особистостi (ми по собi ж знаємо) впливали такi iнтелектуальнi заняття, як-то копання ямочок бiля картоплi. З iх аналiзом допомагають, звiсно, i нашi батьки, якi схожi за вдачею на батькiв письменника Ї “Яка ото лиха година картоплю пiдриває? Ну, вже як i попаду!!” Любов до книжок є в кожного з нас (можливо, кожна дитина в душi Ї письменник?), звiсно, i проявляється вона по-рiзному Ї дехто обожнює дослiджувати, з чого ж зроблена та книжка, дехто
Ї роздивлятись малюнки. Батьки взагалi використовують як знаряддя для покарання. Саме тому Остап Вишня пише про свою любов до книг з м’якими палiтурками i невеликих розмiрiв. Далi, за словами автора, починається нецiкаве життя… Неперевершенi гумор, самоiронiя i самокритика, з якими письменник описує себе, батькiв, своiх вчителiв. Iнодi, навiть не усвiдомлюючи цього, ми проводимо паралелi з собою, зi своiми батьками, вчителями. Згадуємо своi сварки з батьками, сестрами чи братами, провини i покарання чи його уникнення дивовижними випадками. Звiсно, серед кумедних жартiв Остапа Вишнi уважне око побачить iдеi повноправного розвитку нацiональноi мови в республiках, необхiднiсть ii вивчення та очищення вiд спотвореноi лексики. Та це коли пiдходити до твору з науковоi точки зору. Коли ж читають звичайнi читачi (а зовсiм не критики чи науковцi), то iх вражає доброзичливiсть, кумеднiсть “Моєi автобiографii”, а у свiдомостi залишається приємний присмак.