Провідною у творчості Василя Симоненка є тема любові до рідної України. Одним з найвідоміших творів є поезія «Лебеді материнства». Коли читаєш цей вірш, в уяві постає ціла низка образів. Це рідна мати, біла хата, верби, тополі, людина праці. І все це зливається в один образ Батьківщини. «Лебеді материнства» — це колискова пісня, в якій поєднуються й материнська ніжність, і чоловіча твердість. А головне в цій пісні — побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України. Мати запевняє свою дитину, що у найскрутніші хвилини життя, якщо їй потрібна буде допомога, Батьківщина ніколи не зрадить:
* Прийдуть з України верби і тополі, * Стануть над тобою, листям затріпочуть, * Тугою прощання душу залоскочуть.
Як художник, майстер слова Василь Симоненко малює картину вечора — «заглядає в шибу казка сивими очима». Автор проганяє «біду» від синової колиски і закликає:
* І Припливайте до колиски * Лебеді, як мрії. * Опустіться тихі зорі * Синові під вії.
, * А далі починається розмова з сином: * Виростеш ти, сину, * Вирушиш в дорогу * Виростуть з тобою * Приспані тривоги…
Поет говорить про зустрічі, які чекають хлопчика на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Разом з тим попереджує:
* Можеш вибирати друзів і дружину, * Вибрати не можна тільки Батьківщину. * Можна вибрати друга і по духу брата, * Та не можна рідну матір вибирати. * За тобою завше будуть мандрувати * Очі материнські і білява хата.
Поет недаремно ставить поряд образи матері й Вітчизни. Він доводить, що вони нероздільні і свяшенні для кожної людини. А для самого поета Україна — найдорожча у світі. Вона — його диво, його молитва, його мати, з якою хочеться порадитись, поділитись турботами.