Твiр Олеся Гончара, за висловом Григора Тютюнника, Ї “орлиний, соко линий” роман, у якому автор порушив такi серйознi проблеми, як духовне бра коньєрство, збереження природи i людськоi особистостi, мови i культури, люд ськоi iсторичноi пам’ятi. Героi роману подiленi на двi групи. До першоi належать люди, якi живуть за законами правди, у злагодi з природою та собою. Це студент Микола i його старший брат Iван Баглай, заслужений металург Iзот Лобода i дiвчина-сирота Єлька, дiд Ягор Катратий i вчитель Хома Романович. Усi тi люди живуть чесною працею, не сприймають нiчого потворного. Микола у вiльний час готує крес лення, щоб врятувати селище вiд шлакiв заводських труб. Вiн турбується про своiх рiдних, мрiє про велике кохання, думає про красу людських стосункiв. Дiд Нечуйвiтер, щоб зберегти плавнi, став грозою браконьєрiв. Вiн збирає цiлюще зiлля, лiкує хворих. Усiх людей подiляє на майстрiв i браконьєрiв, бо в свiтi “той мурує, той руйнує”. За щастя iнших щиро радiє Iзот Лобода, який усе життя да вав людям тiльки добро. Вiн впевнений: “Хто посадить дерево Ї того й внуки згадають. Хто зламає Ї того й дiти проклянуть”. Ось такi вони, жителi Зачiплянки, якi ведуть боротьбу за збереження ко зацького собору. “Нiма музика його округлих, гармонiйно поєднаних бань, на ростаючих ярусiв, його спiвучих лiнiй” викликають почуття святостi у людини, гiдностi й гордостi за своє минуле. Микола, милуючись собором, часом задуму вався: “А в чому ж твоя душа увiчнить себе?” Собор у романi є символом незнищенностi людського духу, символом краси i величi народу. До другоi групи належать хапуги i кар’єристи, батькопродавцi i браконьєри. Збiрним образом нiкчемних висуванцiв є Володька Лобода. Ця людина не має нiчого святого в душi, у нього вiдсутнiй духовний зв’язок iз народом, навiть рiд ного батька вiн вiдправляє у притулок для старих. Саме такi людцi змогли вдер тися до собору, вчинити там дику оргiю, а потiм завдати кiлька ножових ран Миколi, який хотiв зупинити це безчинство. Це про них сказав учитель Хома Романович: “Оце тi, що без соборiв у душi… А вiн, як той бiблейський юнак, що вигнав осквернителiв храму”. Кожна сторiнка роману нiби говорить: “Бережiть собори душ наших”,
Ї за кликаючи жити болями i радощами своєi краiни, не кривити душею, не пере ступати через свою совiсть. Вважаю, що кожен повинен берегти це в своiй душi, щоб ми змогли збудувати свою державу, постати в свiтi як незалежний народ.