Євген Гуцало у своiх новелах, повiстях i романах змалював багато персонажiв дiтей, якi чарують читачiв неповторнiстю характерiв, чистотою своiх почувань i помислiв. На противагу цiй чистотi письменник викриває i вади у серцi та поведiнцi деяких героiв, нiби пропонуючи нам самим замислитися i дати iм власну оцiнку. Непростi морально-етичнi проблеми порушує Є. Гуцало в оповiданнi “Сiм’я дикоi качки”. Ми знайомимося з його героями Тосею та Юрком i довiдуємося, що вони встигли вже кiлька разiв посваритися й помиритися. Вже це пiдказує нам, що у кожного з них Ї свiй характер, своя позицiя та свiй погляд на життєвi ситуацii. Тося прагне товаришувати з Юрком: “Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неi падає чарiвне свiтло його знань, що вона за якийсь час переселяється у той свiт, що постає з його розповiдей”. Дiвчинка змальована допитливою, щирою, вона хоче пiзнати свiт, вiдкрити для себе нове. Юрко ж, навпаки, бере вiд свiту лише те, що вдовольняє його забаганки, вiн не розумiє поведiнки дiвчинки з чистою душею. Письменник засуджує самовпевненiсть хлопця (“Мене нiхто не обдурив iще й не обдурить”), брехливiсть та прагнення викликати заздрiсть iнших. Ми переконуємося, наскiльки морально зруйнований внутрiшнiй свiт Юрка. Ця руйнацiя виливається у його поведiнку, коли вiн забрав з лiсу каченят дикоi качки i навiть не подумав, що каченята без матерi можуть загинути. Так воно i сталося. Дiти перестали товаришувати з Юрком, але вiн не хоче визнавати своєi провини i удає, начебто це “вiн не захотiв з ними знатися”.
Душа сповнюється презирства до Юрка, але у кiнцi твору ми раптом розумiємо, що не все ще загублене для нього: “I поки iхав у машинi, то тiльки про те й думав: вiн би покликав, але чи пiдiйшла б вона! I, переживаючи болiсний сором, був певен, що, мабуть, не пiдiйшла б…”