Майстри слова надавали важливого значення народнiй моралi, показовi ii впливу на формування характеру i свiтогляду людей. Шевченкiвська жага поставити слово на сторожi поневоленого народу була провiдною зорею в життi i творчостi кращих украiнських письменникiв. З цього погляду заслуговує пильного аналiзу кiноповiсть О. Довженка “Зачарована Десна”, яку без перебiльшення можна назвати найкращим автобiографiчним твором в украiнськiй лiтературi повоєнних рокiв. Їi автор, вiдмовившись вiд традицiйного переказу вражень дитячих лiт, нiби пiдняв завiсу над найважливiшим, найпотаємнiшим i показав, як у трудовому середовищi формувався свiтогляд майбутнього митця, якi об’єктивнi чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне i потворне, про правду i кривду. Призмою, крiзь яку проходили враження i роздуми зрiлого художника (а вiн завжди присутнiй у творi), стали першi уроки народноi моралi й етики, глибоко засвоєнi малим Сашком у селянськiй сiм’i. Про що б не вiв мову Олександр Довженко у “Зачарованiй Деснi”
Ї про гру i пустощi свого маленького героя, нелегку працю його матерi чи батька, невдале полювання Тихона Бобиря чи косарський талант дядька Самiйла
Ї кожна подiя оцiнюється єдиною мiркою: естетичнi критерii художника визначаються народною мораллю й етикою. Основу народноi моралi, зокрема селянськоi, визначало ставлення до працi. Знаючи цiну мозолям, важкiй роботi, селяни з повагою ставляться до працьовитих. Праця є категорiєю етичною й естетичною. Хлiбороб завжди вимальовувався натурою гармонiйною: працьовитiсть, врода i фiзична досконалiсть поєднувалися з високою моральнiстю й розумом. Врода цiнувалася, коли доповнювала працелюбнiсть людини. Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сiна, як то бувало в родинi малого Сашка, хлiбороби, проте, високо цiнували людську гiднiсть, чеснiсть, роботящi руки, поетизували працю, яка виступала головним критерiєм моралi селянина.
О. П. Довженко, вихований у повазi до працi, усе життя звеличував ii, бачив щастя, людей i iхню красу саме в трудi.
Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно вiдкрило очi i на талант дядька Самiйла, який “вважавсь поганим хлiборобом”, але був неперевершеним косарем. Вiн “обкосив би всю землю, аби була тiльки добра трава та хлiб i каша”, i люди цiнували його, прозивали косарем, часом забуваючи справжнє прiзвище. З особливою любов’ю згадує О. Довженко батька-хлiбороба, його мудру житейську мораль. Саме нелегка чесна праця, готовнiсть прийти на допомогу людям пiдносили його, давали права письменниковi бачити батька прекрасним i гiдним поваги.
З любов’ю говорить Довженко i про свою матiр, яка любила “саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало”. Образ матерi постає перед нами як взiрець працьовитостi й доброти. “Зачарована Десна” засвiдчує, що весь уклад селянського побуту сприяє вихованню дитини в добротi. Хата, що нiби сама виросла серед розкiшноi природи, настроювала на це: “У нiй нiщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись
Ї можна? Милостi просимо!” Письменник не iдеалiзує це людське .житло, тiсне, по вiкна вгрузле в землю; його вабить iнше Ї звичаi, що вироблялись вiками, висока мораль ii мешканцiв.
Сприяло вихованню певних моральних якостей малого героя i ставлення селян до тварин i рослин, до природи. Добрий господар, перш нiж сiсти iсти, догляне худобу, домашню птицю. Така чуйнiсть була нормою народноi моралi i поведiнки. Дiд, наприклад, умiв розмовляти з кiньми, волами, мати пестила кожну посаджену рослину. I малий Сашко пройнявся щирим спiвчуттям до коней, яких часом дуже бив батько; навчився хлопець бачити глибоку тугу в iхнiх очах. Захоплювався розвагами Рябка, мрiяв про те, щоб весь навколишнiй свiт кипiв звiрами i птахами. Ця любов до природи, чуйне ставлення до неi породять пiзнiше чудову мрiю
Ї засадити усю землю садами, виховувати людей-гуманiстiв. Як бачимо, у “Зачарованiй Деснi” О. Довженко, збагачений життєвим досвiдом, звертається до тiєi пори свого дитинства, коли “свiт одкривається перед ясними очима перших лiт пiзнання, всi враження буття зливаються в невмирущу гармонiю, людяну, дорогоцiнну”. Разом з тим вiн критично розглядає умови, в яких зростав, вiдверто, з сумом розповiдає про забобоннiсть рiдних, розкриває соцiальнi причини цього. Але скрiзь наголос робиться на всьому доброму, що запало в дитячу душу, сприяло формуванню його свiтогляду i новоi моралi нашого сучасника.