Реферат на тему: Матеріальна відповідальність за трудовим правом
План Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців Повна матеріальна відповідальність Підвищена матеріальна відповідальність Порядок визначення розміру шкоди Порядок відшкодування шкоди Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам
1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шко-ду, заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами. Встановлена цими ак-тами відповідальність є важливим засобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майна підприємства, поважного додержання існуючого пра-вопорядку, забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів і суспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається мета попередження пра-вопорушення в галузі охорони власності підприємства. В той же час матеріальна відповідальність не становить ча-стини дисциплінарної відповідальності, тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає можли-вості накладення на нього дисциплінарного стягнення. Матеріальна відповідальність як важливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам, прийнятим державою. Ця відповідаль-ність, на відміну від дисциплінарної, є двосторонньою, оскіль-ки відповідальність несе не тільки працівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівни-ком за заподіяння шкоди його майну або здоров’ю. Тому матеріальною відповідальністю за трудовим правом є вста-новлений законом обов’язок сторони трудового договору відшко-довувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і виновними діями. 2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності виз-начені ст. 130 КЗпП. На відміну від цивільного права, що та-кож визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності — пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави — шкоди — можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відпові-дальності. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодуван-ня шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз’яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності маица, необхідність для підприємства провести витрати на віднов-лення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені й суми незаконно нарахованої заробітної плати і премії, вартість пального й мастил, сировини, напівфабрикатів та інших мате-ріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з викрив-ленням даних про обсяг робіт. Неодержання підприємством прибутку, який планувався і очікувався, у зв’язку з неправомірними діями працівника пря-мої шкоди на створює, тому немає підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності. Це упущена вигода, а не пряма шкода. Цим моментом матеріальна відповідальність за трудовим правом відрізняється від майнової відповідальності за цивільним правом, яким передбачена відповідальність і за неодержані прибутки. Не можуть включатися до шкоди, що підлягає відшкодуванню, неодержані або списані в доход дер-жави прибутки з підстав, пов’язаних з неналежним виконан-ням працівником трудових обов’язків, так само як і інші не-одержані прибутки. Шкода повинна бути такою, що реально настала для під-приємства. Коли працівник самовільно використовує для влас-них потреб техніку — автомашини, трактори, станки, інше об-ладнання, — пряму дійсну шкоду становлять амортизація техніки, витрати пального, мастильних матеріалів, електро-енергії, необхідність найму і використання техніки інших під-приємств. Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює пере-вірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна пове-дінка працівника, причинний зв’язок між протиправною пове-дінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника. Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність пра-цівника, які становлять порушення норм поведінки, встанов-лені законодавством, правилами внутрішнього трудового роз-порядку, посадовими інструкціями, наказами і розпоряджен-нями власника або уповноваженого ним органу. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. роз’яснив, що при вирішенні питання про покладення матеріальної відповідальності необхідно визначити, якими не-правомірними діями працівника заподіяно шкоду і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними. Якщо шкоду заподіяно декількома працівниками, необхідно визначити, які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен пра-цівник. Протиправна поведінка може бути вираженою як дія, що заборонена законом, або як бездіяльність, коли працівник був зобов’язаний вчинити певні дії внаслідок своїх трудових обо-в’язків, але не вчинив їх. Тобто протиправна поведінка праців-ника може проявлятись у двох формах: протиправної дії або протиправної бездіяльності. Законодавство про матеріальну відповідальність не пов’я-зує протиправну поведінку працівника з порушенням конкрет-них правил, які б були закріплені в нормативних актах. Тому це можуть бути конкретні обов’язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також обов’язки, взяті на себе працівниками, трудовим колективом в трудових догово-рах, контрактах, колективному договорі. Відповідно до ч. 4 ст. 130 КЗпП на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а та-кож за неодержані підприємством прибутки, за шкоду, заподі-яну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Нормальний виробничо-господарський ризик повинен по-годжуватись з тією метою, для якої його застосовують; бажа-ний результат не може бути досягнутий звичайними, неризикованими діями; можливість шкідливих наслідків при нормаль-ному ризику завжди повинна бути ймовірною. Там, де йдеться про свідоме заподіяння шкоди, виправданий ризик відсутній. Ризикувати можна тільки матеріальними цінностями, а не жит-тям чи здоров’ям людини. При цьому ризик повинен ретельно готуватися. Стан крайньої необхідності виключає протиправну поведі-нку працівника. Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспіль-ним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвер-нена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є значно мен-шою, ніж та, яку відвернено. Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяль-ності працівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притяг-нення його за це до кримінальної, адміністративної чи дисцип-лінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. Тому відмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а також непритягнення працівника до дисцип-лінарної відповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності. Протиправна дія чи бездіяльність працівника створює умо-ву покладення на нього матеріальної відповідальності лише то-ді. коли шкода настала не тільки після протиправних дій чи бездіяльності, але й була заподіяна саме ними. Між діями чи бездіяльністю працівника і наслідками, що настали-у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв’язок Тому причинний зв’язок є другою умовою для покладення на пра-цівника матеріальної відповідальності. За відсутності причин-ного зв’язку між протиправними діями і протиправною без-діяльністю і наслідкам, що настали, працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності. Протиправна поведінка працівника і причинний зв’язок є об’єктивними умовами матеріальної відповідальності, тобто такими умовами, що не залежать від волі працівника. Тому є неправильними твердження, що у працівника є протиправна поведінка або він є винним. Вина є третьою умовою матеріаль-ної відповідальності і становить саме суб’єктивну умову відпо-відальності, тобто певний стан волі особи, що вчинила протип-равні дії чи допустила бездіяльність. Якщо будь-які виновні дії чи виновна бездіяльність праців-ника, що викликали заподіяння шкоди майну, будуть одночас-но і протиправними, то далеко не всі протиправні дії чи без-діяльність будуть виновними. Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Уми-сел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості і самовпевненості. Залежно від форми вини за-конодавство про матеріальну відповідальність встановлює в окремих випадках різні види відповідальності: обмежену чи повну. Відповідно до ст. 138 КЗпП обов’язок доказування наяв-ності умов для притягнення працівника до матеріальної відпо-відальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівни-ка до матеріальної відповідальності. Чинне законодавство про матеріальну відповідальність пра-цівників встановлює три види матеріальної відповідальності ро-бітників і службовців: обмежену, повну і підвищену.
3. Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шко-ди працівником полягає в обов’язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обме-жується розміром середнього місячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки при заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відпо-відальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру серед-ньої місячної заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шко-ди, а якщо шкода виявлена після звільнення — дню звільнен-ня. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час. Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення матеріаль-них цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного за-робітку, але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних при-ладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користу-вання в зв’язку з виконанням трудових обов’язків. На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими фошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збе-рігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необ-хідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякі-сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріаль-них чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місяч-ного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням. До зайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові в зв’язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве надані дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям ма-теріальних цінностей, вони зобов’язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому за-гальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На керівних працівників може бути покладе-на матеріальна відповідальність у межах середньомісячної за-робітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку мож-ливість підприємство втратило. Працівники, які не є керівниками підприємства і структур-них підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними нена-лежним виконанням ними трудових обов’язків, несуть матері-альну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна відпові-дальність. Якщо працівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за не-забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не від.чоситься до кате-горії працівників, з якими згідно зі ст. 135′ КЗпП може бути укладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника у разі нестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови, що відсутні інші підстави для повної матері-альної відповідальності. При заподіянні шкоди приписками та іншими викривлени-ми даними про виконання робіт до матеріальної відповідаль-ності можуть притягуватись як працівники, що вчинили ці Дії так і службові особи, через винне невжиття якими заходів до їх запобігання вони вчинені. Залежно від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність може на-стати як в межах середньої місячної плати, так і в повному розмірі (п. п. З, 6 ст. 134 КЗпП). 4. Повна матеріальна відповідальність За шкоду, заподіяну підприємству, працівники несуть ма-теріальну відповідальність у повному обсязі тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. Перелік цих ви-падків дає ст. 134 КЗпП, яка передбачає вісім випадків такої відповідальності. 1. Матеріальна відповідальність на підставі письмових до-говорів. Крім трудового договору між працівником і підприєм-ством може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Такі письмові договори відповідно до ст. 135′ КЗпП можуть бути укладені підприємством з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку, що займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у про-цесе! виробництва переданих їм цінностей. Таким чином, повну матеріальну відповідальність несе пра-цівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо з інших підстав він не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі. Якщо договір про повну матеріальну відповідальність укла-дено з працівником, посада якого або виконувана робота не зазначена у переліку працівників, з якими можна укладати пись-мові договори, такий працівник може нести відповідальність за передані йому цінності або інше майно лише в обмеженому розмірі, коли відсутні інші підстави для відповідальності в пов-ному розмірі. Такі ж наслідки настають і тоді, коли з працівни-ком можна було укласти договір про повну матеріальну відпо-відальність, але він не був укладений. При цьому односторонні зобов’язання працівника щодо відповідальності за збереження матеріальних цінностей або покладення такої відповідальності наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу правового значення не мають, оскільки закон вимагає укладення письмового договору, де повинні бути вказані зобо-в’язання не тільки працівника, а й власника або уповноваже-ного ним органу про створення належних умов для збереження цінностей. Пункт 1 ст. 134 КЗпП передбачає повну матеріальну відпо-відальність працівника на підставі письмового договору «за не-забезпечення цілості майна або інших цінностей». При розгляді спорів про покладення відповідальності на працівника за цією підставою виникає питання: чи може працівник нести відпові-дальність за наявності майна, але пошкодженого, такого що втратило свої споживчі якості? На це питання мімохідь, побічно дав роз’яснення Пленум Верховного Суду України в ч. 1 п. 8 постанови від 29 грудня 1992 р., № 14, зазначивши, що праців-ник несе повну матеріальну відповідальність «за незабезпечен-ня цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття)». Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, по-в’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), пе-ревезенням або застосуванням у процесі виробництва переда-них їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджува-тись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність вста-новлюється власником підприємства за погодженням з проф-спілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бри-гадну) матеріальну відповідальність може укладатись тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріаль-ними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бри-гади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводи-ти окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу. 2. Повна матеріальна відповідальність настає за шкоду, за-подіяну працівниками підприємству у випадках, коли майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разо-вою довіреністю або за іншими разовими документами. Термін «під звіт» означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником або уповноваженим ним органом за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, здання одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо. Працівник, який одержав матеріальні цінності і не звіту-вав про них, у разі їх відсутності несе повну матеріальну відпові-дальність незалежно від виду майна і мети його використання. До разових документів у першу чергу відносяться доручен-ня. Залежно від змісту повноважень, що містять доручення, вони можуть бути трьох видів: разові, спеціальні та загальні. Всі вони мають офіційний характер, оскільки походять від службових осіб, які уповноважені їх видавати від імені підприємства. Разові доручення видаються представнику на проведення однієї, разової дії. Для вчинення певних однакових дій у межах певного відрізку часу видаються спеціальні доручення. Загаль-не доручення видається на право проведення різних дій по уп-равлінню майном. Повна матеріальна відповідальність настає для всіх кате-горій працівників, які не звітували про цінності, одержані за разовими дорученнями та іншими разовими документами. Спец-іальні та загальні доручення повинні видаватись тільки праців-никам, з якими укладено договір про повну матеріальну відпо-відальність або які несуть таку відповідальність відповідно до законодавства. Працівник, якому видали під звіт матеріальні цінності, не повинен відноситись до категорії тих, з ким можуть укладатись договори про повну матеріальну відповідальність. Цінності йому доручаються тимчасово, іноді на досить короткий термін, на-приклад одержати їх від постачальника і доставити на підпри-ємство. Але оскільки за передані йому матеріальні цінності на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, власник або уповноважений ним орган може видати разове доручення працівнику лише за його згодою. Відмова працівни-ка від одержання під звіт цінностей за разовим дорученням не є дисциплінарним проступком. Разове доручення повинне видаватись лише працівникам, що перебувають з даним підприємством у трудових правовідно-синах. За відсутності трудового зв’язку з особою, якій видали доручення, може настати майнова відповідальність на підставі цивільного законодавства. Крім разового доручення, документами, за якими праців-ник одержує під звіт матеріальні цінності, можуть бути відомість фактура, накладна тощо. Про одержання матеріальних цінностей працівник ставить свій підпис і тим самим бере на себе зобов’язання забезпечити їх повну збереженість і передати влас-нику або уповноваженому ним органу. При цьому повна мате-ріальна відповідальність настає за умови, що працівник мав реальну можливість зберегти цінності, які він одержав під звіт. Тому особи, які одержують матеріальні цінності під звіт повинні бути ознайомлені з правилами прийняття матеріалі них цінностей, порядком складення акта в разі нестачі, поряд-ком відправлення вантажу тощо.
3. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП). Таку відповідальність несе будь-який працівник, незалеж-но від посади, яку він займає, або виконуваної ним роботи, який не є матеріально відповідальною особою, але своїми дія-ми, що мають ознаки кримінального злочину, завдав шкоди майну підприємства. Факт вчинення діянь, що переслідуються у кримінальному порядку, повинен підтверджуватись у порядку кримінального провадження. Це має бути або обвинувальний вирок суду, ухва-ла суду в кримінальній справі про припинення провадження по справі в зв’язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачі справи на розгляд товариського суду та в інших подібних випадках, або постано-ви слідчо-прокурорських органів. Такою постановою працівник може бути навіть звільнений від кримінальної відповідальності в зв’язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної не-безпеки. Працівник може не нести кримінальної відповідаль-ності, якщо його звільнили від відбування покарання у зв’язку із захворюванням, достроково або умовно-достроково звільни-ли від покарання, в разі винесення судом обвинувального ви-року без призначення міри покарання тощо. Таким чином, для покладення на працівника повної матер-іальної відповідальності на підставі п. З ст. 134 КЗпП працівник не обов’язково повинен бути засудженим до позбавлення волі. Головне, щоб була відповідна постанова суду або слідчо-проку-рорських органів про те, що дії працівника мають ознаки кри-мінального злочину. У той же час амністія не звільняє від обо-в’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (ч. 2 ст. 5 Закону Ук-раїни від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»). Коли ж справа припиняється за ч. 2 ст. 7 Кримінальниго кодексу України за малозначністю, підстави для покладення на праців-ника повної матеріальної відповідальності відсутні. Малознач-ним визнається така дія чи бездіяльність працівника, яка тільки за своєю формою подібна до злочину, але внаслідок своєї малозначності не становить суспільної небезпеки. У випадку, коли при розгляді справи в суді за цією підста-вою виникає сумнів у правильності постанови слідчого чи про-курора про наявність в діях працівника ознак кримінального злочину, суд має поставити перед відповідним прокурором пи-тання про перегляд цієї постанови. І навпаки, розглядаючи цивільну справу, суд, виявивши в діях працівника, якими була заподіяна шкода, ознаки кримінального злочину, повідомляє про це прокурора або сам порушує кримінальну справу. У цих випадках провадження по справі зупиняється. При розгляді справи в суді про матеріальну відповідальність працівника, що випливає з кримінальної справи, по якій суд щодо працівника постановив обвинувальний вирок, що набрав чинності, цей вирок для цивільної справи має значення лише в частині, чи мав місце кримінальний злочин і чи вчинений він даною особою. Якщо обвинувальний вирок у кримінальній справі обов’язковий для суду, що розглядає цивільну справу хоча б у цих питаннях, то постанови прокурорсько-слідчих органів такої обов’язкової сили не мають. Вони є лише підста-вою для власника або уповноваженого ним органу для звер-нення до суду з позовом про відшкодування заподіяної праців-ником шкоди за п. З ст. 134 КЗпП. 4. При заподіянні шкоди майну підприємства працівником, який був у нетверезому стані, також настає повна матеріальна відповідальність (п.4 статті 4 134 КЗпП). Нетверезий стан пра-цівника може бути підтверджений як медичним висновком, так іншими видами доказів, такими, як акти, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. визнав, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгру-біших порушень трудових обов’язків, тому в цьому випадку не повинно допускатись зменшення розміру відшкодування. 5. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування (п. 5 ст. 134 КЗпП). Така відповідальність за навмисне завдання шкоди можли-ва при встановленні факту, що працівник під час виробничого процесу бажав заподіяти підприємству шкоду або свідомо до-пускав її настання. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. роз’яснив, що таку ж матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом сільськогосподарсь-кої продукції, за шкоду, заподіяну нестачею, умисним знищен-ням або зіпсуттям цієї продукції. 6. Чинне законодавство покладає повну матеріальну відпо-відальність на працівника за заподіяння шкоди підприємству навіть у випадку, коли з цим працівником і не укладався до-говір про повну матеріальну відповідальність. Така відповідальність може бути покладена на працівника за шкоду, заподіяну викраденням, загибеллю або нестачею ве-ликої рогатої худоби, свиней, вівців, кіз і коней, що належать сільськогосподарським підприємствам аграрного промислово-го комплексу; перевитратою пального, допущеного працівни-ками автомобільного транспорту; одержанням службовою осо-бою премій внаслідок проведення з її вини викривлень даних про виконання робіт і за шкоду, заподіяну викраденням, недо-стачею, понаднормативними витратами валютних цінностей та іншими винними діями (Закон України від 6 червня 1995 р._ постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р., п. і постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р.). Відповідно до п.32 Інструкції про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 люто-го 1995 р. № 21, касири несуть повну матеріальну відповідаль-ність за збереження усіх прийнятих ними цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприємству, у результаті як навмисних дій, так і недбалого або несумлінного ставлення до своїх обов’яз-ків. Таким чином, хоча п.6 ст. 134 КЗпП вказує на повну мате-ріальну відповідальність відповідно до законодавства України, під законодавством слід розуміти не тільки закони у букваль-ному смислі цього слова, а й правові акти, прийняті органами державної виконавчої влади в межах своїх повноважень. Для усунення цієї суперечності доцільно визначити перелік праців-ників і матеріальних цінностей, в разі недостачі яких повинна наступати повна матеріальна відповідальність саме внаслідок закону. У даний час така відповідальність фактично настає в разі підвищеної матеріальної відповідальності. 7. Робітники і службовці, винні у заподіянні матеріальної шкоди підприємству, з яким вони перебувають у трудових відно-синах, але не при виконанні трудових обов’язків, відповідають за цю шкоду у повному розмірі (п.7 ст. 134 КЗпП). Така шкода може бути завдана як протягом робочого часу, коли працівник не виконував своїх трудових обов’язків, так і у вільний від роботи час. Вчинені працівником під час роботи дії спрямовувалися працівником не на виконання трудових обо-в’язків на користь підприємства, а були протиправними і не відповідали інтересам цього підприємства. Це могло статися при використанні працівником техніки, обладнання, станків, механізмів в особистих інтересах без дозволу на те власника або уповноваженого ним органу. 8. Повна матеріальна відповідальність передбачена також для службових осіб, які заподіяли шкоду підприємству неза-конним звільненням з роботи або переведенням працівника на іншу роботу, коли на користь такого працівника стягується за-робітна плата за час вимушеного прогулу. Матеріальну відповідальність несуть ті службові особи, які підписали наказ про звільнення чи переведення працівника. У випадку, коли це звільнення чи переведення визнане непра-вильним, працівник поновлюється на роботі, і на його користь стягується заробітна плата. Керівники структурних підрозділів та інші посадові особи, які готували матеріали для керівника підприємства, матеріаль-ної відповідальності не несуть. Якщо раніше матеріальну відповідальність службові особи несли лише в разі явного порушення закону, то зараз будь-яке звільнення чи переведення працівника, визнане незаконним призводить до поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Це є підставою для покладення на службову особу матеріальної відповідальності у повному обсязі. Повну матеріальну відповідальність службові особи несуть й у випадку затримки виконання рішення органу, який розгля-дав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільне-ного або переведеного на іншу роботу працівника, якому вип-лачено заробітну плату за час затримки виконання рішення. 5. Підвищена матеріальна відповідальність Досить часто трапляються випадки, коли фактична шкода в разі нестачі чи зіпсуття цінностей значно перевищує їх номі-нальну вартість. Тому ст. 135 КЗпП передбачається підвищена матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Така відповідальність встановлена Законом України від 6 червня 1995 р. за шкоду, заподіяну підприємству працівника-ми, які виконують операції, пов’язані із закупівлею, продажем, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сорту-ванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, ви-готовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцін-ного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні мета-ли і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних ‘їх витратах (крім витрат, що сталися у зв’язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу, якщо вони допущен