Контрольна з правознавства
Співвідношення предмета злочину та об’єкта злочинного посягання Виконання наказу або розпорядження. Відповідальність за виконання злочинного наказу. Обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання Задача
1. Співвідношення предмета злочину та об’єкта злочинного посягання Специфiка кримiнального права полягає в тому, що воно, в першу чергу, виконує завдання охорони найбiльш важливих цінностей, якi iснують у суспiльствi, вiд спричинення їм шкоди. На вiдмiну вiд iнших галузей системи права, завдання яких полягає в регуляцiї вiдповiдних груп суспiльних вiдносин (див. наприклад, ст. 1 Цивiльного Кодексу України), завдання кримiнального права, яке визначено ст. 1 КК України, полягає в охоронi цiнностей суспiльства, а не в регуляцiї. Правильне вирiшення питания про об’єкт злочину має важливе теоретичне i практична значения. Саме об’єкт дозволяє розкрити соцiальну сутнiсть злочину, з’ясувати його суспiльно небезпечнi наслiдки, сприяє правильнiй квалiфiкацiї дiяння, а також вiдмежуванню його вiд сумiжних суспiльно небезпечних посягань. Об’єкт вiдiграє iстотну роль i для визначсння самого поняття злочину, значною мiрою впливає на змiст об’єктивних i суб’єктивних його ознак, є вихiдним при квалiфiкацiї злочинiв, побудовi системи Особливої частини КК. Усе це дає змогу зробити висновок, що проблема об’єкта злочину є однiєю з основних у науцi кримiнального права. Одразу слiд зауважити, що в науцi кримiнального права, незважаючи на чисельнiсть праць, присвячених проблемі об’єкта кримiнально-правової охорони, не iснує єдностi в розумiннi цього питания. Пiдхiд до розумiння змiсту цього елементу складу злочину протягом XX столiття зазнав суттєвих змiн. Професор H.Д.Cepієвcький визначав об’єкт злочину, як ,,конкретнi блага та iнтереси” суспiльства. Професор Н.С. Таганцев, визначаючи змiст поняття ,,об’єкт злочину”, писав, шо ним є ,,заповедь или норма права, нашедшая свое выражение во входящем в сферу субъективных прав, охраненном этой нормой, интересе жизни”. У радянській кримiнально-правовiй науцi упродовж всього iсторичного перiоду iснування СРСР панувала точка зору про об’єкт злочину, яка була сформульована ще в 1924 р. видатним вченим-кримiналiстом професором А.А. Пiонтковським в одному з перших радянських пiдручникiв з кримiнального права. Вiн зокрема зазначав, що, ,,виходячи iз загального … вчення про злочин, об’єктом будь-якого злочинного дiяння слiд вважати суспiльнi вiдносини, якi охороняються всiм апаратом кримiнально правового примусу”. Така ж точка зору висловлювалась протягом десятирiч i iншими вiдомими вченими-кримiналiстами, якi розглядали проблему об’єкту злочину. Одночасно в теорiї кримiнального права з’явились i дешо iншi погляди на змiст об’єкту злочину. Так, П.C. Матишевсъкий зазначав, шо ,, … об’єктом злочину, який найповнiше, порiвняно з iншими елементами складу злочину, вiдображає характер суспiльної небезпечностi вчиненого дiяння, мають визнаватися не абстрактнi суспiльнi вiдносини, а конкретнi людськi, суспiльнi або державні цiнностi”. Об’єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподiяння такої шкоди. Об’єктом злочину в кримiнальному правi є те, на що скеровано суспiльно небезпечне дiяння, те, чому це дiяння спричиняє шкоду або ставить під загрозу спричинення такої шкоди. В науцi кримiнального права найбiльш визнаною є точка зору, згiдно з якою об’єктом будь-якого злочину є охоронюванi законом про кримiнальну вiдповiдальнiсть суспiльнi вiдносини. Визнання в якостi об’єкту злочину виключно суспiльних вiдносин було вiдповiдною ,,послугою” з боку кримiнального права пануючiй у радянському суспiлъствi iдеологiї, яка висувала на перший план суспiльнi інтереси, а людину з її особистими інтересами та благами залишала на другорядних ролях. Це знаходило свiй прояв i в iєрархiї задач, якi ставились перед кримiнальним законом, коли вiн повинен був у першу чергу охороняти соцiалiстичну державу, соцiалiстичну власнiсть і тiльки потiм життя, здоров’я, честь та гiднiсть особи, особисту власнiсть та iн. Це входило в протирiччя з загальноприйнятими на рiвнi свiтової спільноти пріоритетами, якi визнають людину вишою соцiальною цiннiстю i ставлять питания її правової схорони на перше мiсце. У зв’язку із прийняттям Конституцiї України 1996 р. та визначенням нею нової системи прiоритетiв, у яких людина, її права та свободи визнанi вишою соцiальною цiннiстю, змiнився i пiдхiд до розумiння об’єкту злочину в кримінальному праву. Таким чином, об’єктом злочину є тi суспiльні відносини, на якi посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, i якi поставлені пiд охорону закону про кримінальну вiдповiдалънiсть. Для правильного з’ясування сутності об’єкта злочину i ,,механізму” злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспiльних вiдносин i взаємодiю мiж рiзними елементами їх складових частин. У фiлософськiй i правовiй науцi загальновизнано, що структурними елементами суспiльних вiдносин є: 1) суб’єкти (носiї) вiдносин; 2) предмет, з приводу якого iснують вiдносини; 3) соцiальний зв’язок (суспільно значуща дiяльнiсть) як змiст вiдносин. Структура будь-яких суспiльних вiдносин завжди незмiнна. Включения до структури якихось iнших, органiчно не властивих їй елементiв (наприклад, зовнiшнiх умов виникнення вiдносин), як i виключення з її складу будь-яких обов’язкових елементiв, призводить до того, що вiдносини втрачаються, зникають або ж замiнюються якимись iншими, бiльш загальними поняттями. 3 другого боку, розглядаючи структуру суспiльних вiдносин, слiд зазначити, що вона є не просто сумою частин, з яких складається, а цiлiсною системою елементiв, якi її утворюють i якi вiдповiдним чином пов’язанi i взаємодiють один з одним. До складу будь-яких суспiльних вiдносин входять їх суб’єкти (учасники вiдносин). Безсуб’єктних вiдносин у реальнiй дiйсностi не iснує. Якщо немає учасникiв вiдносин, то не iснує i самих вiдносин, якi завжди являють собою певний соцiальний зв’язок мiж самими учасниками. Суб’єктами суспiльних вiдносин може бути сама держава, рiзнi об’єднання громадян, юридичнi i фiзичнi особи. Встановлення учасникiв суспiльних вiдносин, або (що одне і те ж саме) їх суб’єктного складу, а також їх соцiальних функцiй у самих вiдносинах, у багатьох випадках дає можливiсть визначити i тi суспiльнi вiдносини, що є об’єктом того чи iншого злочину. Цю властивiсть суб’єктiв у суспiльних вiдносинах нерiдко використовує i сам законодавець як для окреслення меж чинностi кримiнального закону, так i для вказiвки на тi суспiльнi вiдносини, якi є об’єктом конкретного злочину. Так, у ст. 328 зазначено, що вiдповiдальнiсть за розголошення державної таємницi несуть лише особи, яким вiдомостi, що становлять державну таємницю, були довiренi або ж стали вiдомi у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв. Отже, правильне визначення суб’єктного складу i з’ясування соцiальної ролi особи в ньому не тiльки сприяє визначенню кола тих вiдносин, якi охороняються конкретною кримiнально-правовою нормою, але й дає можливiсть з’ясувати їх змiст, оскiльки в соцiальних функцiях особи вiдбивається як змiст, так i характер соцiальних зв’язкiв у вiдносинах. Предметом суспiльних вiдносин справедливо називають усе те, з приводу чого або у зв’язку з чим iснують i самi цi вiдносини. Тому предметом суспiльних вiдносин можуть бути насамперед рiзного роду фiзичнi тiла, речi (природнi об’єкти, рiзнi товари чи предмети, що не мають ознак товару), а також сама людина. Наприклад, в об’єктi такого злочину, як ненадання допомоги хворому медичним працiвником (ст. 139), хвора людина — лише предмет охоронюваних законом вiдносин, а їх суб’єктами є медичнi працiвники. Усi суспiльнi вiдносини залежно вiд особливостей їх предмета необхiдно подiляти на двi групи — матерiальнi i нематерiальнi. Вiдносини, до складу яких входить матерiальний предмет (майно, лiс, водойми, дикi тварини тощо), називають матерiальними. У нематерiальних вiдносинах функцiї предмета виконують вже iншi соцiальнi цiнностi (наприклад, державна влада або духовнi блага). Обов’язковим структурним елементом будь-яких суспiльних вiдносин є соцiальний зв’язок, що його справедливо розглядають i як змiст самих вiдносин. Такий висновок обумовлений тим, що соцiальний зв’язок є нiби дзеркалом внутрiшньої структури суспiльних вiдносин, у ньому виявляються його сутнiсть i соцiальнi властивостi. Пiд соцiальним зв’язком, як правило, розумiють певну взаємодiю, певний взаємозв’язок суб’єктiв. Тому соцiальний зв’язок притаманний лише людинi i являє собою одну з форм загального зв’язку i взаємодiї. Зовнi соцiальний зв’язок найчастiше знаходить свiй вияв у рiзних формах людської дiяльностi. Форми цiєї дiяльностi можуть бути рiзноманiтними: нормальна робота пiдприємств торгiвлi, громадського харчування, пiдприємств служби побуту; рацiональне використання природних ресурсiв; забезпечення безпечних умов працi на виробництвi, нормальна службова дiяльнiсть та iн. У деяких випадках соцiальний зв’язок, як i самi суспiльнi вiдносини, може виявлятися не тiльки у виглядi дiяльностi. Вiн також може iснувати в ,,застиглiй”, пасивнiй формi, наприклад, у виглядi ,,позицiй” особи щодо iнших осiб у формi правового або соцiального статусу громадян, у виглядi соцiальних iнститутiв i т. iн. Викладене дозволяє зробити важливий у практичному вiдношеннi висновок про те, що для з’ясування сутностi соцiального зв’язку необхiдно встановити змiст дiяльностi (поведiнки) суб’єктiв вiдносин. Соцiальний зв’язок як елемент суспiльних вiдносин завжди зна-ходиться в нерозривному зв’язку з iншими їх структурними елементами. З одного боку, на його змiст впливають суб’єкти суспiльних вiдносин, бо вiн є певною формою їхньої взаємодiї i взаємозв’язку; з другого — його не можна розглядати у вiдривi вiд предмета суспiльних вiдносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв’язку з чим виникають i функцiонують суспiльнi вiдносини. Отже, i сам соцiальний зв’язок завжди виникає й існує у зв’язку з тими чи iншими предметами суспiльних вiдносин. Тому слiд визнати, що соцiальний зв’язок завжди має предметний характер. Безпредметного соцiального зв’язку в суспiльствi бути не може. Важливо зауважити й те, що соцiальному зв’язку, як i суспiльним вiдносинам, завжди властивий об’єктивний характер. Вiн iснує як щось дане, реальне, наявне i лише в такому виглядi виступає як елемент об’єкта злочину. Слiд зауважити, що iснують i iншi думки з приводу структури суспiльних вiдносин. Так, деякi вченi вважають, що структура суспiльних вiдносин включає в себе чотири елементи: – суб’єктiв вiдносин; їх дiї або стан один щодо одного; інтереси суб’єктів; предмет відносин. Важливим залишається питання про те, що ця схема, яка має як своїх прихильникiв, так i противникiв, не зовсiм вiдповiдає законам системностi, так як штучно видiляє в якостi обособленого елементу (iнтереси особи), який є характеристикою iншого (загального) еле менту (суб’єкту). Виходячи з аналiзу соцiальних вiдносин, можна повернутись до визначення об’єкту злочину. Шкода, яка спричиняється злочином, так чи iнакше спрямована на один з елементiв системи суспiльного вiдношення. Вектор злочину завжди спрямований на один з елементiв суспiлъного вiдношення — або на його предмет (об’єкт), або на учасника (суб’єкта), або на соцiальний зв’язок. При цьому куди б не був вiн нацiлений, шкода спричиняється суспiльному вiдношенню в цiлому. Не може iснувати такого положения, коли шкода спричинена, наприклад, предмету, а все суспiльне вiдношення залишилось неушкодженим. Тому позиuiя тих авторiв, якi вказують, шо об’єктом злочину можуть виступати елементи структури суспiльних вiдносин, а не суспiльнi вiдносини в цiлому, є не зовсім правильною. П.С.Матишевським висловлена ше одна точка зору, згiдно з якою в якостi об’єкта злочину виступають, крiм суспiльних вiдносин, і особистi блага людини (життя, здоров’я, фiзична недоторканiсть, честь, гiднiсть). Очевидно, що вишевказанi блага являють собою природнi цiнностi, iснування яких не залежать вiд суспiльства i держави, а можуть ними лише охоронятись. Одночасно в якостi об’єкту злочину слiд видiлити i iнтереси окремої людини, якi трансформованi в загальнолюдські iнтереси і стали загальнолюдськими цiнностями. Такими цiнностями i iнтересами є мир, екологiчна безпека, захищенiстъ вiд актiв терору та iн. Виходячи iз всього вишесказаного, можна дати визначення поняттю ,,об’єкт злочину”: Об`єктом злочину в кримiналъному правi є суспiлънi вiдносини, блага та iнтереси, якi прийнятi пiд кримiналъно-правову охорону i яким внаслiдок вчинення злочину спричиняєтъся або може бути спричинена шкода. Види об’єкту злочину. Питания про види об’єкту злочину у вiтчизнянiй теорiї кримiнального права тривалий час не викликало нiяких суперечок. Схема класифiкацiї об’єктiв по вертикалi та горизонталi була практично загальноприйнятою. Однак в останнi роки у вiтчизнянiй кримiнально-правовiй науцi почали висловлюватисъ думки про iншi схеми об’єктiв злочину. По вертикалі об’єкти злочину подiляються на: – загальний об’єкт; – родовий об’єкт; – безпосереднiй об’єкт. Дана схема запропонована ще у 1938 році і підтримується більшістю вчених. Вона вiдповiдає класичний фiлософськiй схемi спiввiдношення категорiй ,,загального”, ,,особливого” та ,,окремого”. Загалъний об’єкт злочину утворюють всi найбiльш важливi суспiльнi вiдносини, блага та iнтереси, якi прийнятi пiд охорону кримiнальним законом. Фактично в це поняття входятъ i вiдносини власностi, i вiдносини господарювання, i такi природнi блага людини, як життя, здоров’я, iнтереси миру та iн. Загальний об’єкт злочину безпосередньо пов’язаний iз проблемами оптимального здiйснення кримiнальної полiтики в нашiй державі — визначення достатнього кола суспiльних вiдносин, благ та iнтересiв, якi приймаються пiд кримiнально-правову охорону. Недавнiй iсторiї вiдомi часи, коли саме невиправдано широке визначення загального об’єкту злочину призводило до зайвої кримiналiзацiї, яка є нiчим iншим, як передумовою тоталітризму. Процес створення нового Криминального Кодексу вирiшив багато питань з визначенням саме загального об’єкту злочину. Так, в КК України з’явились новi склади злочинiв, що означало прийняття пiд кримiнально-правову охорону нових суспiльних вiдносин (наприклад, 236, 253, 362 КК України та iн.). Одночасно з кола кримiнально-охоронюваних було виведено ряд суспiльних вiдносин, кримiнально-правова охорона яких на сучасному етапi розвитку держави була визнана як зайва (наприклад 108-1, 155-5,155-6, 206 ч.l КК України 1960 р. та iн.). Однак не всi вченi однозначно визнають iснування загального об’єкту злочину. Так, П.С.Матишевський, зокрема, зазначав, що ,, …. вся сукупнiстъ суспiльних вiдносин не може бути об’єктом, як елемент складу злочину. По сутi це об’єкт кримiнально-правової охорони, який не слiд ототожнювати з поняттям об’єкту злочину”. Загальний об’єкт злочину за параметрами дiйсно збiгається з об’єктом кримiнально-правової охорони. Однак ui поняття абсолютно рiзнорiвневi i не можуть ототожнюватись. Практично якщо стати на таку позицiю, то слiд взагалi лiквiдувати систему подiлу об’єктiв на види оскiльки бувають випадки, коли практично збiгаються родовий i безпосереднiй об’єкти кримiнально-правової охорони (наприклад, родовий i безпосереднiй об’єкти при вбивствi; родовий i безпосереднiй об’єкти при вчиненнi посягань на власнiсть та iн.). Значения загального об’єкту злочину полягає також в тому, що завдяки йому визначається коло найбiльш важливих суспiльних вiдносин, благ та iнтересiв суспiльства, якi приймаються пiд кримiнально-правову охорону. Родовий (груповий, видовий) об’єкт злочину ц група однорiдних, тотожних за своїми характеристиками об’єктiв, якi охороняються єдиною групою кримінально-правових норм i знаходяться мiж собою у вiдповiдному спiвпiдпорядкуваннi. Родовий об’єкт — серединний рiвень в системи об’єктiв злочину. Вiн знаходиться у фундаменті побудови Особливої частини Кримiнального Кодексу України. Його значения полягає в тому, що вiн дає можливiстъ диференцiацiї, класифiкацiї та структуризацiї злочинiв у кримiнальному законодавствi. У процесi створення нового КК України було пiддано докорiннiй ревiзiї саме родовi об’єкти злочину — було видiлено новi родовi об’єкти злочину (наприклад, “Злочини проти довкiлля”, “Злочини у сферi використання електронно-обчислюваних машин (комп’ютерiв), систем та комп’ютерних мереж”, “Злочини проти безпеки виробництва” та iн.). Родовий об’єкт злочину визначає межi кримiнальноi полiтики в сферi боротьби з посяганнями на вiдповiдну групу суспiльних вiдносин, благ та iнтересiв. Так, наприклад, при створеннi нового Криминального Кодексу було здiйснено декримiналiзапiю ряду дiянь, якi визнавались злочинними КК України 1961р. Одночасно визнано в якостi злочинiв значке коло дiянь, якi ранiше не були вiдомi Кримiнальному закону. Безпосереднiй об’єкт злочину являє собою те конкретне суспiлъне вiдношення, благо або iнтерес, на якi посягає конкретний злочин. Безпосереднiй об’єкт злочину знаходиться в колi елементiв, що характеризують конкретний склад злочину, передбачений нормою Особливої частини КК України. Безпосереднiй об’єкт злочину дуже рiдко вказуєтъся у диспозицiї конкретної норми Особливої частини КК (наприклад, cт.113 КК ,,Диверсiя”, яка прямо вказує, що цi дiяння посягають на державу, яка i є в даному випадку безпосереднiм об’єктом злочину). По горизонталi безпосереднiй об’єкт злочину подiляється на: – основний безпосереднiй об’єкт; – додатковий безпосереднiй об’єкт; – факультативний безпосереднiй об’єкт. Необхiднiсть такої класифiкацiї викликає те, шо в рядi випадкiв один i той самий злочин посягає одразу на декiлька об’єктiв. Так, наприклад, при вчиненнi посягання на життя суддi, народного заседателя чи присяжного у зв’язку з їх дiяльнiстю, пов’язаною iз здiйсненням правосуддя (ст.З79 КК), шкода завдається як iнтересам правосуддя, так i життю чи здоров’ю названих учасникiв дiяльностi по його здiйсненню. Такі, злочини мiстять у собi декiлька безпосереднiх об’єктiв з яких законодавець обирає один, який висуває на ,,першу лiнiю” кримiнально-правової схорони, як найбiльш важливий у випадку вчинення конкретного дiяння, той, який саме i визначає суспiльну небезпеку даного злочину, структуру складу злочину, а iншi охороняє паралельно в зв’язку з їх обов’язковим iснуванням при вчиненнi конкретного злочинного посягання. Об’єкт злочину, який визначає суспiльну небезпеку конкретного дiяння, входить в характеристику складу конкретного злочину та визначає його мiсце в системi родового та загального об’єктiв злочину, називається основним безпосереднiм об’єктом злочину. Об’єкт злочину, якому в кожному випадку посягання на основний безпосереднiй об’єкт злочину обов’язово спричиняється шкода i який в зв’язку з цим знаходиться пiд кримiнально-правовою охороною паралелъно з основним безпосереднiм об’єктом – носить назву додаткового безпосереднъого об’єкту злочину. Факультативный безпосереднiй об’єкт злочину – об’єкт, якому при вчиненнi конкретного злочину може бути спричинена шкода, однак вiн спецiально не знаходиться під охороною при вчиненнi даного злочину, а, як правило, охороняється iншою нормою Кримінального Кодексу (наприклад, вiдносини власностi при вчиненнi хулiганства). Співвідношення об’єкту і предмету злочину Проблема предмета злочину в кримінальному правi є однiєю з найбiльш суперечних i мало вивчених. Спецiального дослiдження предмета злочину до останнього часу не проводи лось. Деякi положения про предмет злочину розглядалися, головним чином, у зв’язку з вiдмежуваннями його вiд об’єкта злочину. Мiж тим, значения предмета злочину як самостiйної ознаки складу злочину та його роль в механiзмi заподiяння шкоди у сферi певних суспiльних вiдносин, у виявленнi об’єкта посягання i квалiфiкацiї дiяння має дуже важливе самостiйне теоретичне та практичне значения. Перш за все, вивчення предмета злочину сприяє бiльш глибокому i правильному з’ясуванню сутностi об’єкта злочину, його конкретизацiї. Багато якi кримінально-правовi норми сконструйованi таким чином, що об’єкт кримінально-правової охорони у них не названий. В подiбних випадках його з’ясуванню сприяє вказiвка на предмет злочину. Наприклад, не згадують про об’єкт посягання статтi закону про диверсiю, виготовлення фальшивих грошей, заподiяння тiлесних ушкоджень та деякi iншi. Об’єкт посягання в цих скла дах можна виявити з опису предмета злочину. Без встановлення предмета злочину у багатьох випадках ускладнюється конкретизацiя об’єкта злочину. Поки не вiдомо на кого, або на що, на який матерiальний об’єкт було спрямоване злочинне посягання (вплив) при вчиненнi багатьох суспiльних дiянь, до тих пiр неможливо визначити i об’єкт цих посягань. Часто об’єкти одного виду не мають вiдмiнностей. Наприклад, життя, власнiсть, честь, гiднiсть, здоров’я. Пред мет злочину, навпаки, має певну сукупнiсть ознак, особливостей, багато з яких мають самостiйне кримінально-правове значен ия i певним чином впливають на пiдстави кримiнальної вiдповiдальностi, на квалiфiкацiю дiяння. Наприклад, життя кож-ної людини у демократичному суспiльствi охороняється однаково — посягання на життя любої людини уголовним правом визнається вбивством або замахом на нього (крiм випадкiв необхiдної оборони та iнших особливих обставин, при яких жит тя не є об’єктом кримінально-правової охорони). Разом з тим, життя новонародженого, вагiтної жiнки видiляється законодавцем, i посягання на їх життя створює самостiйний злочин. Вплив на певний предмет, рiч (матерiальний об’єкт), спосiб цього впливу, а також фiзична змiна предмета поруч з iншими ознаками дiяння дає змогу у багатьох випадках судити про характер злочину, його суспiльну небезпеку. Таки ми є, наприклад, викрадання, тiлеснi ушкодження, знищення або пошкодження майна, глум над державним гербом або прапором та iн. Для багатьох складiв злочинiв ознаки предмета є обов’язковими. Розслiдування кримінальної справи не може вважатися закiнченим, якщо цi ознаки не виявленi. Предмет злочину має не аби яке значення i для правиль ної квалiфiкацiї дiяння. Фiзичнi чи соцiальнi властивостi предмета злочину у багатьох випадках служать пiдставою для розрiзнення сумiжних злочинiв, а також для вiдмiнностi злочину вiд незлочинних дiй. Для квалiфiкацiї дiяння мають значения багато ознак не тiльки об’єкта, але й предмета злочину. Соцiально значуща дiя у вiдношеннi до одного i того ж предмета, речi може мати рiзну соціально-полiтичну оцiнку або юридичну квалiфiкацiю залежно вiд об’єкта посягань, вiд тих суспiльних вiдносин, на змiну якого спрямована ця дiя, а також вiд розмiру заподiяної їм шкоди. Цю обставину вiдмiчали i росiйськi дореволюцiйm юристи. Наприк лад, О. Лохвицький писав, що «степень зла, степень наказания зависит Иногда от качества вещи… Похищение церковного имущества (вещей) со ставляет не кражу, а отличное от кражи преступление — святотатство. На казание за истребление недвижимых вещей несравненно строже, чем за ис требление движимых». Кримінально-правове значения предмета злочину визначається в першу чергу не його фiзичними властивостями, а характером i змiстом суспiльних вiдносин, якi iснують стосовно нього. В кримінально-правовому сенсi предмет завжди виступає в зв’язку з конкретними суспiльними вiдносинами. У багатьох випадках в кримінальному законодавствi вказується не на предмет сам по собi, а на тi суспiльнi вiдносини, викриттям яких вiн є. Наприклад, закон говорить не про майно взагалі, а про державне, колективне чи особисте майно, не про прапор взагалi, а про державний прапор, герб i т. iн. Розмежування об’єкта та предмета злочину має важливе значення для усвiдомлення i розмежування мети i злочинних наслiдкiв. Якщо злочиннi наслiдки — це небезпечна шкода в сферi суспiльних вiдносин, то злочинна мета — це в багатьох випадках iдеальна подоба реальної цiнностi (речi), якою суб’єкт намагається заволодiти, пошкодити її чи знищити. Характер та ступiнь тяжкостi злочинних наслiдкiв значною мiрою визначається особливостями та ознаками предме та злочину, бо позбавити життя можна тiльки живу iстоту, викрасти можна тiльки майно, грошi чи цiннi папери. Багато злочинiв вчинюється шляхом заподiяння соціально-небезпечної шкоди тiльки впливом на певнi матерiальнi об’єкти. Визначення предмета злочину має важливе практичне значения також для вiдмежування його вiд засобiв, знаряддя скоєнння злочину, бо одна й та ж матерiальна рiч може бути i предметом, i засобом, знаряддям скоєння злочину (наприклад, зброя, документи, транспортнi засоби, iнструмент, iнвентар i т. iн.). Знаряддя та засоби скоєння злочину вiдрiзняються вiд предмета посягання тим, що вони нi в якому зв’язку з тими суспiльними вiдносинами, на якi спрямоване посягання, не перебувають. Наприклад, зброя, яка використовується при вбивствi, нi в якому зв’язку з вiдносинами щодо забезпечення життя не знаходиться. Предмет злочину, навпаки, завжди перебуває у зв’язку з об’єктом, на який спрямовано посягання.1 Для уяснения сутностi предмета злочину i вiдмежування його вiд об’єкта необхiдно вказати на вiдмiнностi в особливостях i характері шкоди, скоєної в сферi об’єкта злочину i пошкодження предмета. Суспiльнi вiдносини як об’єкт злочинного посягання у своему iндивiдуальному проявi можуть бути пошкодженi у його змiстi чи лiквiдованi зовсiм. Тiльки у цьому розумiннi i можна говорити про скоєння шкоди об’єкту. Оскiльки об’єкт злочину — це суспiльнi вiдносини, то вони можуть бути порушені чи знищенi. Не змiнює сутi справи той факт, що порушені суспiльнi вiдносини в багатьох випадках поновлюються i скоєна злочином майнова шкода вiдшкодується. При скоєннi iнших злочинiв, таких, наприклад, як вбивство, образа i деякi iншi злочини проти особи, а також при скоєннi деяких злочинiв проти порядку управлiння порушенї суспiльнi вiдносини не можуть бути вiдновленi i вчинену цими дiяннями шкоду вiдшкодувати неможливо. Особливостi предмета злочину, навпаки, полягають в то му, що злочин у бiльшостi випадкiв шкоди предмету злочи ну не заподiює. Наприклад, при розкраданнi майна викрадена рiч не зазнає нiякої шкоди i продовжує виконувати свое суспiльне призначення, задовiльнюючи вимоги її ново го власника. На вiдмiну вiд об’єкта предмет злочинного по сягання пошкоджується лише як виняток. Такий виняток складають випадки знищення чи пошкодження речей, документiв, печаток, будiвель, споруд, лiсових масивiв, посiвiв та iнших матерiальних об’єктiв. Розгляд сутностi i змiсту суспiльних вiдносин (об’єкта) показує, що предмет злочину є сукупнiстю його сторiн, властивостей. Практично важливим є також питания про те, в якому взаємозв’язку перебуває предмет i об’єкт злочину, чи є вiн обов’язковою чи тiльки факультативною ознакою складу злочину. Тому слiд з’ясувати, у якому спiввiдношеннi i взаємозв’язку перебуває предмет злочину з об’єктивною стороною злочину. Питания про те, до об’єкта чи об’єктивної сторони вiдноситься предмет злочину, тривалий час дискутувалось в юридичнiй лiтературi. Все рiзноманiття поглядiв на предмет злочину i його спiввiдношення з об’єктом посягання можна звести до двох рiзновидiв. Прихильники однiєї з них ототожнюють їх, гадаючи, що безпосереднiй об’єкт i є предмет злочину. Iнший погляд на предмет злочину, що подiляється бiльшiс-тю кримiналiстiв, полягає в їх вiдмiнностi, у визначеннi предмета злочину субстратом суспiльних вiдноносин, iснуючих з приводу цього предмета. Якщо виходити з того, що предмет злочину є сукупнiсть сторiн, властивостей об’єкта злочину, матерiальним виразом суспiльних вiдносин, що виступають об’єктом посягання, то обгрунтованою є друга точка зору. Ототожнювання предмета злочину з його об’єктом є помилкою. На вiдмiну вiд елемента, в якостi якого виступають реальнi матерiальнi об’єкти чи iстоти, конкретнi речi реального свiту, що мають вагу, колiр, цiну, стать, вiк, конкретне найменування та iншi ознаки i властивостi, об’єкт злочину є суспiльним зв’язком, вiдносинами мiж людьми. Предмет — це конкретна рiч, а об’єкт — суспiльнi вiдносини з приводу речi. Цi особливостi не дають змоги ототожнити цi два рiзних за своею сутнiстю явища. Во ни не тiльки не тотожнi за своею сутнiстю, а й, як було сказа но вище, мають рiзне кримінально-правове значения. Перш за все неоднаковiсть предмета i об’єкта злоч»ну полягає в тому, що вони вiдмiннi за своею природою. Об’єкт злочину — це певнi суспiльнi вiдносини, якi за своею природою i сутнiстю соцiальне явище. Вони виявля-ються i iснують тiльки в суспiльствi, як неодмiнна умова людського гуртожитку. Суспiльнi вiдносини неможливi за межами суспiльства i суспiльство неможливе без цих вiд-носин. Крiм цiєї соцiальної природи i соцiальної сутностi, суспiльнi вiдносини нiчого не мають i нi в чому iншому не виявляються. Предмет злочину за своею природою характеризується фiзичною, речевою сутнiстю. Це завжди певний матерiальний (речовий) об’єкт, з приводу якого виникають i iснують вiдносини мiж людьми. Суспiльнi вiдносини певного виду як об’єкт кримінально-правової охорони характеризується стабiльнiстю свого iснування, певною незмiннiстю, хоча у своему проявi вони в багатьох випадках змiнюються чи лiквiдуються. Наприклад, вiдносини власностi, як певний вид вiдносин, незмiнний, хоч окремi вiдносини цього виду можуть змiнюватися, вмирати чи виникати знову. Змiни в суспiльних вiдносинах за вжди носять тiльки соцiальний характер. Предмет злочину, навпаки, може бути змiнений тiльки в своїй фiзичнiй, речовiй сутностi, вiн може бути знищений чи пошкоджений тiльки фiзично. Пошкодженням предмета злочину вчиняється соцiальна шкода тiльки через змiну суспiльних вiдносин, iснуючих з його приводу. Таким чином, розмежування об’єкту і предмету злочину має значення для багатьох кримінально-правових інститутів.
2. Виконання наказу або розпорядження. Відповідальність за виконання злочинного наказу. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохороиюваиим інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою Виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. 4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. 5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою вико нання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження. 1. У статті 41 КК вирішуються три питання: 1) передбачена така обставина, що виключає злочинність діяння, як виконання законного наказу або розпорядження (частини 1 і 2 ст. 41 КК); 2) визначені кримінально-правові наслідки відмови особи від виконання явно злочинного наказу або розпорядження (ч. З ст. 41. КК); 3) визначена відповідальність особи, яка віддала та виконала явно злочинний наказ або розпорядження (частини 4 і 5 ст. 41 КК). 2. Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу — це виконання особою свого юридичного обов’язку. Іноді законний наказ вимагає від виконавця заподіяти певну шкоду об’єкту кримінально-правової охорони (наприклад, знищити чи пошкодити майно, залишити без надання допомоги в небезпеці людину, що потерпає від лиха, тощо). Законний наказ повинен мати належний зміст та відповідну форму. Ознаки, що характеризують зміст законного наказу, передбачен частинами 1 та 2 ст. 41 КК: 1) наказ повинен відповідати повноваженняіу відповідної особи, яка його видала; 2) наказ повинен відповідати чинном} законодавству; 3) наказ не повинен порушувати конституційні права та свободи людини і громадянина; 4) наказ повинен містити припис про вчинення дії або бездіяльності, пов’язані із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Ознакою, що характеризує форму законного наказу, є віддання його у належному порядку. Наказ визнається незаконним, якщо він не відповідає будь-якій ознаці, що характеризує його зміст чи форму. Відповідною особою, суб’єктом віддання наказу, визнається особа, уповноважена законом, іншими нормативно-правовими актами, локальними правовими актами (статутом, положенням тощо) чи актами застосування права на віддання в межах своїх повноважень обов’язкових для певного кола осіб наказів чи розпоряджень. Особа, уповноважена на видання обов’язкових для виконання наказів чи розпоряджень, визнається службовою особою. Повноваження відповідної особи — це закріплені за даною особою права і обов’язки переважно владного характеру, тобто повноваження щодо прийняття обов’язкових до виконання рішень і забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані. Наказ визнаєтьс