Коли перегорнена остання сторінка поеми Тараса Шевченка «Наймичка»

Ось і перегорнена остання сторінка поеми Т. Г. Шевченка «Наймичка». Чому ж тоді звучать і звучать в серці слова:

Прости мене, мій синочку,

Нехрещений сину.

Не я тебе хреститиму,

На лиху годину

Чужі люди хреститимуть…

На мою думку, ця поема з усіх, присвячених трагічній долі української жінки, найпрекрасніша і найсвітліша. На відміну від «Катерини», де мати покидає напризволяще свого сина, гине, не зумівши пережити своє горе, наймичка Ганна своє життя віддає синові.

Любов матері до своїх дітей завжди жертовна. Молодість, силу — все віддає жінка своїм дітям. Усе життя пробувши наймичкою в сім’ї, де виховувався Марко, караючись і оплакуючи долю, Ганна зробила все, щоб бути біля сина. Великим співчуттям і повагою до наймички сповнені рядки:

Наймичка…

Свою долю проклинає,

Тяжко, важко плаче,

І ніхто того не чує,

Не знає й не бачить,

Опріч Марка маленького.

Та Марко, омитий сльозами матері, не знає, чого вона так його цілує, сама не з’їсть, не вип’є, його нагодує. «Вона чує з тії хати, як дитина дише». Тільки Марком живе і снить Ганна. Ця тема зворушує своєю високою і трагічною красою. А кінець поеми по-справжньому вражає. Ганна занедужала. Тяжко помирати в чужій хаті зі страшною таємницею в душі. Пильно-пиль¬но, назавжди прощаючись, подивилася на сина мати, сльози покотилися із засмучених очей:

Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати.

Земля задрижала в цю хвилину. Навіть вона не в змозі була витримати страшні страждання, які випали на долю цієї жінки.

«Наймичка» — моя найулюбленіша поема. Дивний, трагічний і прекрасний світ Шевченкової поеми не залишає байдужим нікого. Раз прозвучавши, залишається вона в серці тихим смутком, щемною тремтячою нотою. Невелика за розміром ця поема, та безкінечна глибиною людських переживань. Занадто пізно дізнався Марко, хто його мати, непоправно пізно Ганна відкрила свою душу синові. Так і зостається ця пауза болем у серці. Болем, який очищає і возвеличує людську душу.