Ця книга у нашому домі стоїть окремо від інших книг. На вишитій серветці…
Бабуся моя завжди говорить, що ця книга вміє розмовляти із самим Богом. Сторінки у книзі потемніли з часом, але такою таємничістю, святістю віє від них!..
Читаю «Кобзар» — оживає думка, плаче моя душа над Катериною. Вона — жінка-страдниця… Ось ще зовсім юна, як вранішня зоря, скривджена, доведена до розпачу тяжким життям. Скільки було в Катерини віри в людей, в правду. Та життя розбиває всі її надії, і вона гине, покидаючи сина на поталу долі…
Старий «Кобзар». Його бережуть у нашій сім’ї дуже давно. Ще моя бабуся була маленькою, а ця книжка вже була у цьому домі…