Історія написання повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

У 1878 р. І. Нечуй-Левицький дописав «Кайдашеву сім’ю». Уперше повість надрукували у львівському журналі «Правда» у 1879 р.. Частини її публікували у № 3-12. Того ж таки 1879 р. твір вийшов у Львові окремим виданням.

У повісті І. Нечуй-Левицький відобразив актуальні проблеми своєї епохи, реально показавши життя селян у перші століття після скасування кріпацтва. Письменник не акцентує увагу на суспільних питаннях, поте вони яскраво проявляютьсяться у буднях Кайдашів.

І. Нечуй-Левицький дуже хотів видати своє творіння і в Наддніпрянській Україні, яка тоді входила до складу Росії. Ще до того, як надрукувати «Кайдашеву сім’ю» у «Правді», автор надіслав її на розгляд царської цензури. Але клопотання виявилися марними. Письменнику вказазали на «предосудительные места». Наприклад, не сподобався перевіряючим органам епізод про перебування прочан в київських монастирях. У 1886 р. письменник отримав дозвіл на друк, але для цього він мав вилучити або змінити 25 уривків. У Наддніпрянській Україні «Кайдашева сім’я» була надрукована у 1887 р, перед публікацією автор зробив необхідні зміни. Видання з’явилося у Києві.

Перед другою публікакацією І. Нечую-Левицькому довелося змінити розв’язку повісті. В першій редакції твору груша не всихає, а розростається, дає щедрий урожай, дражнячи Кайдашів. Деяким представникам тогочасної інтелігенції такий фінал не сподобався, мовляв, він показує дріб’язковість і жадібність українців, що не відповідає дійсності. Письменник виправив цей «недолік» і в другому виданні груша всихає. Ця художня деталь натякає читачеві, що Кайдаші скоро помиряться. Відомі ще дві прижиттєві публікації повісті. У них зберігся фінал наддніпрянського видання твору.

Розглядаючи історію написання «Кайдашевої сім’ї» не можна залишити поза увагою джерело «натхнення» автора. Село Семигори існувало насправді і було І. Нечую-Левицькому майже рідним. Він часто бував тут у дитинстві та юності у родичів, деякий час навіть жив у них. Відомою на все село була родина Мазурів, яких на вулиці називали Кайдашами. Ця сім’я стала прототипом «літературної родини». Як бачимо, героям повісті автор подарував навіть прізвисько Мазурів. Родина-прототип також «славилася» сварками, які часто доходили до бійок. У Семигорах жили і Довбиші – заможні люди, свати Мазурів. Не зважаючи на те, що за основу автор взяв побут однієї родини, в художніх образах він представив узагальнену картину життя українського селянства пореформенної доби.

Отже, говорячи про історію сворення повісті І. Нечуя-Левицького ««Кайдашева сім’я», варто зертати увагу на прототипів головних героїв, особливості видання твору. Треба також враховувати факт про існування двох варіантів повісті, які відрізняються розв’язкою. Сьогодні поширена друга (наддніпрянська) редакція твору. Порівняння двох варіантів дає можливість зробити висновок про уявлення тогочасної інтелігенції про життя селян.