Різьблю свій сон… От ніби вчора ми
Зійшлись,— і стріча та жива. На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.
Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.
У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечинь,— І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.
Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль, А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.
Ви йшли, як сон, як міф укоханий, Що виринає з тьми століть. Вітали вас — мій дух сполоханий, Рум’яне сяйво і блакить.
Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали, Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.
Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей,— І я схилився упокорено, Діткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла… А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.
1907-1922