Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєi людини, яка усвiдомила себе сином рiдноi землi, рiдного краю. I це найсвятiше почування “живить надiю, певну вiру в iдеали”. Про це святе почуття людини i йдеться в одному з найпатрiотичнiших творiв Ї поемi Миколи Вороного “Євшан-зiлля”. В основу сюжету покладено легенду з лiтопису. Сина половецького хана князь Володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. Зростала дитина у багат ствi, маючи усе, бо князь: Оточив його почотом I розкошами догiдно Ї I жилось тому хлоп’ятi I безпечно, i вигiдно. Сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам’ятi рiдних лю дей, степ, звичаi, i ханський син забув мову батькiв, почав “край чужий, чужi звичаi як за рiднi уважати”. Зачерствiло його серце, переродилася душа. Не вра жає юнака пiсня посланця: Там, де пустка замiсть серця, Порятунку вже не буде!.. I все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони до помогли прокинутися найсвятiшому почуттю Ї любовi до рiдного краю. “Рiдний степ Ї широкий, вiльний” “раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний”. I вже нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. Вiн зрозумiв, що найдорожче для людини Ї ii рiдна земля i воля в рiднiм краю: Краще в рiднiм краi милiм Полягти кiстьми, сконати, Нiж в землi чужiй, ворожiй В славi й шанi пробувати! Проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розки дала доля украiнцiв по рiзних куточках земноi кулi. Блукають вони у пошуках щастя, не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: Де ж того євшану взяти, Того зiлля-привороту, Що на певний шлях направить, Ї Шлях у край свiй повороту?!