Характерні риси «неокласичної» лірики М. Рильського

М. Рильський посідає одне з чільних місць в українській поезії.

Характерною рисою його лірики є прагнення до гармонії — між особистістю і навколишнім світом, людиною і природою.

У світі ліричної поезії М. Рильського переважають насичені кольори: «Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий, і ніч повільним помахом руки широкі тіні чорним пише вуглем» .(«Людскість»).

Сердечні переживання автора відбуваються на фоні природи. Він з великою майстерністю зображує пори року: весна («Гнуться клени ніжними колінами… Ще от день — і все ми, все покинемо для блакитнокрилої плавби», — «Ластівки літають, бо літається…»); літо («Як соковито й повно гуде і стелеться понад землею ясного полудня віолончель!» — «Опівдні»); осінь («Запахла осінь в’ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом…» — «Запахла осінь…»).

Для «неокласичної» лірики поета характерна просторово-часова її організація. Зображуваний простір у нього поставлений на далеку перспективу і підноситься до чогось значущого.

Час у поезії звільнений від побутової конкретики. Дія відбувається на тлі «всезагальної» епохи.

У поезіях М. Рильського за двадцять років відбулися істотні стильові зміни, що проявляються у тому, що зникають впливи символізму, імпресіоністичної моментальності у фіксації переживань, посилюється класицистична ясність, точність композиційного ладу (у ліриці), стрункість синтаксису.

Узагалі у творчості М. Рильського репрезентовано стильові школи світової поезії: класицизму, романтизму та реалізму.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *